Епіфаній пояснив, як треба святкувати й радіти під час війни

Радіти під час війни можна і навіть необхідно, щоб відновлювати власні духовні сили, прагнення і бажання жити, боротися і не здаватися. Водночас радість – це не гучний сміх чи галасливі вечірки. Про це написав предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній у Facebook.

«Як можна святкувати і радіти під час війни? Таким питанням нині часто дорікають всім, хто на загал показує хоч якісь позитивні емоції. Під нищівну критику сучасних «книжників і фарисеїв» потрапляють всі підряд: і ті, хто відчуває миті щастя від народження дитини, і ті, хто створює нову родину, і ті, хто влаштовує свято дітям, аби їх розважити, і ті, хто радіє хоч кількаденному поверненню захисника «у відпустку» чи заповненню чергової «банки» донатів, навіть ті, хто святкують Пасху чи просто дякують Богу за можливість зустріти ще один день народження», – звернув увагу Епіфаній.

Він зазначив, що абсолютна більшість людей розуміє і відчуває на собі всю тяжкість нинішніх випробувань війною. Але не можна від того впадати у розпач, потопати в печалі, смутку, злості, прокльонах і ненависті, оскільки це веде до погибелі, насамперед духовної, переконаний митрополит.

«Тому не примножуйте гнів і осуд, а живіть. Дякуйте Богові за кожну мить цього життя, радійте добрим новинам і гарним людям – вони є! Живіться ковтками весняної краси довкола, нехай маленькими і, може, нетривалими, але усіма приємностями, які дарують сьогодні вашій душі втіху, радість і нові сили. Сили жити далі попри все. Сили боротися, а не здаватися. Сили йти до переможного кінця, а не впасти посередині шляху», – закликав предстоятель ПЦУ.

На його думку, сили потрібно спрямовувати не на критику і зло, а на добро, не на розділення наших людей, а на їх об’єднання, не на руйнування людських зв’язків і міжособистісного спілкування, а на їх відбудову та підтримку.

«Людина, яка не вміє відчувати радості, страждає на небезпечну пристрасть печалі, зневіри і смутку. Для неї все в житті сприймається лише з темного боку, вона нічому не радіє, її ніщо не задовольняє, обставини здаються вкрай нестерпними, вона на все нарікає, з будь-якого приводу дратується – словом, саме життя стає для неї тягарем. Дуже часто це призводить до ще більш небезпечного душевного стану, званого розпачем, коли людина втрачає бажання жити і прагне смерті. Про це говорить і апостол Павло, вказуючи, що: «Печаль заради Бога породжує незмiнне покаяння на спасiння, а печаль мирська викликає смерть» (2 Кор. 7: 10)», – написав Епіфаній.

Він наголосив, що радіти можна і необхідно, щоб у часи страждань і випробувань відновлювати власні духовні сили, прагнення і бажання жити, боротися і не здаватися. Водночас він підкреслив, що радість – це не гучний сміх чи галасливі вечірки.

«Радість може проявлятися скромною усмішкою, світлом чи блиском очей, ніжною піснею, підбадьорливим добрим словом, привітними обіймами, навіть сльозами. Та радість зі сльозами на очах – глибока, справжня.

Тож радійте! Як заповідав святий апостол Павло: «Завжди радiйте. Безперестанно молiться. За все дякуйте: бо така щодо вас воля Божа у Христi Iсусi» (1 Сол. 5: 16 – 18)», – сказав Епіфаній.