Пам’яті головного сержанта Станіслава Прощенка

46-річний головний сержант Станіслав Прощенко загинув 1 березня 2022 року на Чернігівщині в селі Дорогинка.

Того дня він із побратимами дізнався, що в населений пункт за 25 км від його рідного Ніжина заїхали два ворожі бензовози, водії грабують магазин. Поспішили на допомогу сільчанам. Окупантів було шестеро, українських захисників – троє. Зав’язався бій.

Побратим Дмитро Шмагайло, теж ніжинець, розповідає, що при виході з магазину одного російського військового взяли в полон. Станіслав дістав РПГ і вистрілив по бензовозу. Троє російських окупантів почали тікати. Станіслав побіг за ними і на деякий час він зник з поля зору побратимів… Коли знайшли, у руці Станіслав стискав гранату з вирваною чекою, тобто в полон він здаватися не збирався. Непритомного його евакуювали в лікарню в Ніжин, де воїн помер від отриманих поранень.

Станіслав народився у селі Талалаївка Чернігівської області 11 квітня 1975 року. Згодом родина переїхала до Ніжина. Там він закінчив школу, вивчився на водія, відбув строкову службу. Після армії працював у торгівлі. А потім зайнявся підприємництвом. Спочатку продавав автозапчастини на місцевому ринку, а згодом збудував власний магазин.

У 2013-му Станіслав регулярно їздив у Київ, на Майдан. У страшні дні розстрілів у лютому 2014-го вивозив людей до лікарень.

Добровольцем пішов в АТО. На сході більше як рік воював у складі 41-го батальйону тероборони «Чернігів-2». Спочатку були під Сватовим у Луганській  області. Потім – Красний Лиман, Дебальцеве, Оленівка. Це була перша ротація. Повернулися на місяць-півтора додому. І знову вийшли у Гранітне, під Гранітним – Старогнатівка. Там стояли до 13 червня 2015 року.

Станіслав почав займатися громадською діяльністю. Створив у Ніжині ветеранську  організацію «Патріот», при місцевому ТЦК – музей АТО. Знав сам і переконував інших, що перемогти російських загарбників остаточно зможуть учителі і священники. Активно долучився до того, щоб сільські громади переходили з московського патріархату до ПЦУ. Маючи невеликий бізнес, особисто фінансував юристів, які допомагали здійснювати ці процедури відповідно до чинного законодавства.

Разом із побратимами влаштовували вишколи, наймали інструкторів. А ще Станіслав Прощенко підтримував місцеву молодіжну патріотичну громадську організацію «Дозір Крук». 

«Вона об’єднує широке коло людей, які причетні до війни з москалями, - розповідав про свою спільноту Станіслав в інтерв’ю «Новинарні» у липні 2021 року. - Цілі в нас українські, державницькі. Працюємо на ентузіазмі. Навіть деякі московські попи визнають: «Це хлопці не за гроші приїхали».

Станіслав Прощенко розумів, що насувається повномасштабна війна. З 24 лютого 2022 року Станіслав обіймав посаду головного сержанта роти охорони Ніжинського ТЦК та СП. Був одним з організаторів оборони Ніжина в перші дні вторгнення. Як боєць мобільної вогневої групи неодноразово брав участь у засідках на колони окупантів.

Дружина Наталія напередодні загибелі розмовляла з чоловіком. Він просив помолитися за нього, казав, що йдуть важкі часи. А наступного дня побратим повідомив про його загибель.

Поховали захисника на кладовищі в Ніжині. Одну із центральних вулиць міста, яка мала назву Московська, через 40 днів перейменували на честь Станіслава. У селі Дорогинка на місці, де знайшли воїна, побратими встановили пам’ятний хрест.

У Станіслава залишилася дружина, двоє дітей, мама і сестра.

До середини липня 2024-го на сайті електронних петицій триває збір підписів за присвоєння Станіславу Прощенку звання Героя України. Уже зібрано 20 тисяч голосів.

«Друзі, до середини липня триває збір підписів під петицією про присвоєння звання Героя України Станіславу Прощенку. Лідер Ніжина, принципова, скромна, далекоглядна людина, патріот, який готувався чинити спротив і робив це з перших годин вторгнення...» - написала у Фейсбуці журналістка Наталія Найдюк.

Фото з ФБ-сторінки Станіслава Прощенка