Российский приговор для Гордона

Западный окружной военный суд России заочно приговорил украинского журналиста Дмитрия Гордона к 14 годам колонии по обвинениям в призывах к разрешению войны против РФ. Судьи, таким образом, удовлетворили требование обвинения, требовавшего именно такого приговора.

Далее текст на языке оригинала

У мене з Дмитром Гордоном досить різні погляди й на журналістику, і на політичні процеси в Україні. Однак цей драконівський вирок не можна схарактеризувати інакше як очевидне політичне переслідування, тиск і залякування людей, чиї погляди не відповідають реваншистським шовіністичним поглядам російських правителів.

Назвати цей Західний окружний військовий суд судом, а вирок – рішенням судочинства може тільки людина з дуже великою фантазією. Тому що насправді це справжня мафіозна розправа над людиною, яка давала чіткі характеристики агресивній політиці РФ проти своєї Батьківщини.

Інформаційна агенція ТАСС повідомила, що справу проти Дмитра Гордона було порушено через його заклики вбити російського диктатора Путіна та білоруського диктатора Лукашенка, який, як відомо, ще перед великим нападом Росії на Україну давав Дмитру Гордону інтерв’ю. Однак не наводяться жодні конкретні факти щодо того, де  й коли зроблені ці заклики. А щодо статей кримінального кодексу РФ, за якими звинувачують журналіста, — то це статті, в яких міститься звинувачення в публічних закликах до виправдання тероризму, до розв’язання агресивної війни та розповсюдження фейків про російську армію за мотивами політичної ненависті.

Простіше кажучи, Дмитра Гордона намагаються звинувачувати в тому, що він говорив правду про опір українського народу й армії терористичним діям російської держави та її бандитським збройним силам. Звинувачують у тому, що він закликав говорити правду про злочини російської армії на українській землі.

Нічого нового в цих заявах українського журналіста насправді не було. Тому що, як відомо, навіть Міжнародний кримінальний суд у Гаазі виписав ордери на арешт президента РФ Володимира Путіна, колишнього міністра оборони, а зараз секретаря ради безпеки РФ Сергія Шойгу, начальника генерального штабу збройних сил РФ Валерія Герасимова та інших російських чиновників і військових, яких звинувачують саме у воєнних злочинах.

Тож, за великим рахунком, винним можна назвати кожного, хто підтримує цей ордер, виданий Міжнародним кримінальним судом або повідомляє про сам факт його існування. Про злочини російської армії, такі як Буча, Ізюм, Бородянка, розповідали десятки, сотні журналістів у всьому світі. Та ба більше – навіть серед громадян самої РФ є чимало людей, які говорили про терористичну, бандитську, людиноненависницьку сутність своєї держави та її політичного і військового керівництва на чолі з одіозним Путіним.

І що в цій ситуації можна сказати?

Звичайно ж, коли обирають якусь одну людину для того, щоб винести їй вирок, хай навіть і заочно, можна говорити про переслідування всіх тих, хто займається чесною журналістикою, про спроби виправдати власну пропаганду, в якій, як ми прекрасно знаємо, немає жодного слова правди, функція якої – допомагати Путіну та його соратникам утримувати свою владу над РФ, грабувати саму цю країну, а також окуповану нею територію.

Можна було б, звичайно, не звертати уваги на цей вирок, у якого, здається, не має бути жодних наслідків. Але ж правда в тому, що Росія, яка залишається учасником різних міжнародних інституцій, як Інтерпол, досі може людей, які отримують вироки в її так званих судах, розшукувати за допомогою міжнародного ордера на арешт, вимагати затримання в тих країнах, які мають із нею угоди про видачу кримінальних злочинців або людей, яких РФ оголосила в розшук.

Цими вироками Росія свідомо намагається зробити життя менш безпечним у цілому світі для людей, які розповідають правду про її політику, про її армію, про її керівництво, суспільство. І, звичайно ж, це також має стати додатковим приводом для подальшої міжнародної ізоляції РФ. Тому що, ми прекрасно розуміємо, тут питання мають бути не тільки до Росії, але й до країн, які досі погоджуються з тим, що вони можуть видавати на територію РФ розшукуваних громадян.

І це досить важливе питання для подальших санкцій як проти самої РФ, так і проти країн, які зберігають із нею хороші стосунки, і до виключення Росії з тих міжнародних інституцій, які дозволяють їй спекулювати ордерами на арешт людей, яким вона виносить фейкові вироки у своїх фейкових судах.

Так що в цій ситуації залишається тільки проявити солідарність тим, хто потрапляє під тиск російського псевдосудочинства. І висловити радість із того приводу, що в Росії, принаймні на сьогодні, не такі довгі руки й що вона може вигадувати ці фейкові вироки тільки на власній або ж на окупованій території.

Ось чому таким важливим є завдання звільнення українських земель і зміни того режиму, який узурпував судочинство на території Росії. Ось чому таким важливим є завдання захисту свободи слова й правди про цю агресивну війну.