Суд присяжних у новому вигляді: пропоновані зміни та перспективи

1 березня 2021 року ВолодимирЗеленський на форумі «Україна-30. Розвиток правосуддя» зазначив: «Ми розуміємо, що суд присяжних не тільки підвищить довіру до правосуддя, це і велика відповідальність за долю учасників процесу, а тому модель і формат суду присяжних в Україні будуть детально обговорюватися».

На той момент, коли президент України озвучував ці тези, в українському парламенті було зареєстровано одразу дві групи законопроєктів щодо суду присяжних — три від уряду та три від народних депутатів. Обидві ці групи є актуальними на сьогодні, й у лютому 2024 року всі законопроєкти включено до порядку денного одинадцятої сесії Верховної Ради України дев’ятого скликання.

Не буде цілком правильним твердження про те, що наразі у нас названо «судом присяжних» модель, яка не відповідає світовим практикам. Певною мірою схожа система нині працює і в інших країнах континентального права (наприклад, у Німеччині та Франції) та піддається критиці за можливість впливу професійних суддів на рішення присяжних, які не є професійними правниками. Разом із тим істотним недоліком нині чинної в Україні системи суду присяжних є те, що перегляд вердиктів (рішень) присяжних в апеляційному і касаційному порядку здійснюють усе ті ж професійні судді, не обмежені в підставах для скасування рішення суду присяжних. Зазначене великою мірою нівелює саму суть інституту присяжних, вердикт яких, по суті, однаково можуть переглянути ті ж таки професійні судді в судах вищих інстанцій (у тому числі і по суті).

Натомість більш «класична» модель суду присяжних діє у країнах англосаксонського права (США, Великій Британії). Згідно з нею присяжні не є учасниками «колегії суддів», а формують окремий колегіальний орган правосуддя під конкретну судову справу. Група присяжних у такій системі відповідальна за винесення вердикту щодо наявності певного протиправного діяння, вчинення його обвинуваченим, наявності вини обвинуваченого в інкримінованому йому діянні. При цьому роль професійного судді (суддів) у такому процесі зводиться до оголошення вироку про виправдання або прийняття обвинувального вироку та визначення міри покарання. Інший важливий аспект такої системи — присяжний, якого відібрано для участі у справі, зобов’язаний брати участь у судочинстві (за деякими винятками) та не може відмовитися від такої ролі. Власне, саме до такої моделі суду присяжних і тяжіють обидві групи законопроєктів, що нині перебувають на розгляді у парламенті.

Зміни, що пропонуються нині, є надзвичайно важливими та безпосередньо вплинуть на процеси здійснення судочинства в Україні. Навряд чи можна стверджувати, що запропоновані зміни істотно розвантажать суди, проте певний вплив на полегшення роботи професійних суддів матимуть. Адже за пропонованою моделлю у справі, що розглядається за участі присяжних, роль судді зводиться до того, що він лише визначає міру покарання для особи, яку присяжні визнають винною. У разі ж виправдовувального вердикту і поготів роль судді зводиться до церемоніальної.

Матимуть зміни й інші позитивні ефекти для системи судочинства.

По-перше, зменшення корупційних ризиків. Адже однозначно складніше вплинути на думку більшості з такої групи людей, ніж на рішення хоча б і найчеснішого, але при цьому одноосібного головуючого судді або навіть колегії суддів у складі трьох осіб.

По-друге, збільшення рівня довіри до судової системи. Нині статистика не на користь останньої. Проте у разі, якщо той чи інший вердикт у справі буде ухвалено людьми, які ходять одними вулицями зі сторонами процесу і самі часто мають підвищений запит на справедливість, то це в сукупності з правильним медійним підсвічуванням процесу має суттєво вплинути на довіру людей до суду.

Критики «класичної» системи суду присяжних часто апелюють до того, що група людей, які не є професійними правниками, не прийматимуть законних рішень, а почасти керуватимуться при цьому емоціями. Разом із тим досвід інших країн доводить досить високу ефективність роботи такого суду. Крім того, існуюча трирівнева система оскарження судових рішень створює запобіжник у вигляді апеляційного та касаційного перегляду рішень, що ухвалені на підставі вердикту присяжних.

Щодо оскарження, то важливим є не знівелювати розгляду справи судом присяжних у місцевому суді. І ось до цього питання автори законопроєктів підходять по-різному.

Якщо в «депутатській» групі законопроєктів підставами для скасування рішення за участі присяжних є лише процедурні порушення, то в «урядових» проєктах апеляційний суд може скасувати такі рішення і через «неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність». Для касаційного суду будь-яких особливостей розгляду цієї категорії справ уряд узагалі не передбачив. Відтак, мети «не втратити ефекту» від запровадження нового порядку розгляду справи присяжними досягає лише «депутатська» група законопроєктів.

Законопроєкти не передбачають істотного розширення нині існуючих гарантій незалежності і недоторканності суддів, установлених законом, які поширюються і на присяжних. Чи здатна держава захистити такі гарантії присяжних, покаже лише час. Але, враховуючи, що на період здійснення своїх функцій (а іноді і поза ними) присяжний фактично прирівнюється до судді, інструменти для реалізації таких гарантій законом передбачені та можуть бути в разі необхідності задіяні.

Що ж стосується оплати праці присяжного, то нині чинні положення закону визначають, що присяжним за час виконання ними обов’язків у суді виплачується грошова винагорода, розрахована з посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу в порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України (ДСАУ). Депутатський законопроєкт пропонує визначати фактично відпрацьований час подобово. Нині ж діючий порядок, затверджений ДСАУ, пропонує визначати оплату праці присяжного погодинно.

Скільки ж коштів треба буде виділити на роботу присяжних? У пояснювальній записці до депутатського законопроєкту стверджується, що за розрахунками, які здійснювалися на основі інформації, наведеної у листі Державної судової адміністрації України 2020 року (коли законопроєкт було подано), сума витрат на реалізацію цього законопроєкту становитиме орієнтовно у перший і другий роки по 20 млн грн, починаючи з третього року — близько 1 млрд грн на рік. Своєю чергою автори урядового законопроєкту стверджували, що його реалізація взагалі не потребуватиме додаткових фінансових витрат із державного бюджету України. Мотивували вони це тим, що збільшення витрат держбюджету на функціонування суду присяжних у кримінальному провадженні здійснюватиметься за рахунок скорочення відповідних витрат на фінансування суду присяжних при розгляді справ цивільних.

Проте хоча обидві групи законопроєктів дійсно передбачають розгляд присяжними виключно певних категорій кримінальних проваджень, будь-яких змін до відповідних положень цивільного процесу ані депутатський, ані урядовий законопроєкти не містять (автори урядового законопроєкту посилалися на інший законопроєкт №3386, яким такі зміни вносилися, проте його з розгляду було знято). Тому відкритими залишаються питання як розгляду присяжними деяких категорій цивільних справ, так і розміру витрат, які держава має понести через реалізацію змін, пропонованих обома групами законопроєктів — і від уряду, і від депутатів.

Загалом прийняття таких змін до інституту участі суспільства у судочинстві назріло вже давно. Вважаю, що саме прийняття депутатського законопроєкту, удосконаленого протягом кількох читань у парламенті, може сприяти низці вищезгаданих позитивних змін, передусім зростанню рівня довіри до судової системи в суспільстві, а також позитивній оцінці з боку іноземних партнерів, що безпосередньо впливає на євроінтеграційні процеси України.