Шлях нарциса, або Вайлд з людським обличчям

Назва/автор: Зоряний хлопчик / Оскар Вайлд

Театр: Театр юного глядача (ТЮГ)

Режисер: Ольга Оноприюк

Витонченість театрального мистецтва у вихованні глядача без нотацій. В цьому сенсі Театру юного глядача доводиться старанно балансувати між етикою та розвагою. Та режисерка Ольга Оноприюк вміло втримує цю рівновагу. Її інтерпретація Вайлдівського "Зоряного хлопчика" - це шлях героя від егоїзму до взаємодопомоги. Дивовижний урок людяності без зайвого моралізаторства.

Для тих, хто вважає страшними неадаптовані казки братів Грімм, раджу додати на цю ж полицю "дитячу" творчість Оскара Вайлда. Англієць не щадить ні першорядних, ні другорядних персоналій. Якщо ти живий – ти страждаєш!

Тому для знайомства сучасних дітей з Вайлдом треба було переосмислити наново творчість темного казкаря. Ольга Оноприюк майже посценно перезібрала оригінальний текст ірландця. Завдяки режисерським старанням персонажі сприймаються глибшими, об’ємними; що приносить радість не тільки глядачеві, а й дає змогу розкритись акторам. В ТЮГ-івській інтерпретації історія юного нарциса стає світлішою, епічнішою, людянішою. Хоча більшість героїв на сцені далеко не люди.

Саме зі звірят, що намагаються в лісі пережити зиму розпочинається ця історія. Сова-філософ (Анастасія Стефанович), Білочка (Діана Небось), Зайченя (Ганна Сухомлин), Сестрички-Синички (Кароліна Пампуха та Таісія Зіміна) та вовк (Артемій Вовк) стають свідками, як лісоруб (Сергій Кучера) знаходить дивну дитину в лісі. Не будь поруч звіряток, злиденний лісоруб залишив би немовля змерзнути. Але тварини дають лісорубу перший урок людяності: Не вбий!

Попри те, що Зоряний хлопчик (Павло Буковський) зростає у родині злидарюючого лісоруба, їм опановує самозакоханість, егоїзм та нарцисизм. Так, хлопчик найкрасивіший в поселенні, талановито грає на сопілці та вміє розважає натовп. Але його ігри становляться все цинічнішими та садистськими. Страждають друзі та лісові істоти. Останньою краплею стає зречення Зоряного хлопчика від матері. Мама (Людмила Загорська) не виправдала його очікувань – виявилась жебрачкою, а не зоряною принцесою. Сам Всесвіт не витримує такої зради – і нарцис перетворюється на потвору.

Щоб зняти прокляття Зоряний хлопчик намагається відшукати матір, а тому відправляється у світ дорослих, у місто. Та міські стражники (Ігор Іванов та Валентин Фоменко) не те що допомогти, а не хочуть навіть впускати за ворота хлопчика, поки не побачать в цьому власної користі. Лише втручання харизматичної Леді Відьми (Дарʼя Завгородня) дозволяє головному герою проникнути до міста. Але у Відьми є власний мотив. Дивні завдання чарівниці для юного глядача створюють напругу, загадку. Заради розгадки цієї таємниці діти залишаються в залі до останньої хвилини, зі стриманим від здивування подихом.

Адже цій виставі є чим вражати. На задньому плані під час подорожей засніженими лісами, гірськими хребтами, середньовічним містом чи стімпанк-лабораторією транслюється атмосферна мультиплікація Андрія Фішера. А під час найбільш емоційних частин вистава бадьорить не гірше бродвейського мюзиклу: герої відчайдушно танцюють (хореограф - Анастасія Колесник) та співають пісні, спеціально написані композитором Єгором Літвіновим. Вкупі з шикарними декораціями та костюмами це робить "Зоряного хлопчика" однією з найстильніших вистав цього сезону.

Якщо повернутись до першоджерела, то казка "Зоряний хлопчик" багато говорить про філософію її автора Вайлда - еталонного нарциса. В тексті головний герой любить себе лише за те, що красивий. І оточуючи його обожнюють лише за зовнішню красу. Головне покарання хлопчика – потворність. Коли врода повертається – люди від захвату роблять вчорашнього садиста королем. У Вайлдівській казці зовнішня краса – вся мотивація персонажа та інших героїв.

Ольга Оноприюк значно переробила моральний фундамент історії. За її версією, все життя Зоряного хлопчика з перших хвилин залежало від інших. Тільки взаємодопомога, співчуття та відданість – привели героя до щасливого фіналу. Світлішого, ніж у Вайлда. За що режисерці окремий уклін.

Дорослі можуть насолоджуватись "Зоряним хлопчиком" як стильними комедіями Тіма Бертона чи Веса Андерсона. Але там, де дорослі впізнають витончений постмодернізм, діти побачать авантюрну історію про хлопчика, який збився зі шляху, але не залишився один. Хочеться, щоб саме таким виглядав театр, що не повчає, а виховує глядача.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...