Російський удар по готелю у Кривому Розі і мій другий день народження

Друзі, в мене вночі стався другий день народження. Приїхала вчора в Кривий Ріг по роботі і заселилася в готель, в якому ми з моїми командами журналістів постійно зупиняємося там.

Як ви вже здогадалися — готель «Аврора». Приліт був близько опівночі. Не встигла навіть задрімати. Далі все у викривленому часі:  сильних вибух. Пекуче відчуття на руці.  Відкриваю очі.  Уламки стін і стелі наді мною. Пилюка, через яку нічого не видно, і дихати все важче кожні десять секунд.

Вдих. Видих. 

Облапала себе ще на ліжку — дякувати всім богам — липкої теплої рідини ніде немає, а отже кровотечу виключили. Заодно перевірила, що ноги-руки рухаються. Отже вилазити. Ліхтарик. Знайти під завалами документи та аптечку.

Ще 15 секунд. На пошуки гаманця, ноута, речей, ключів часу немає - бетонний пил виїдає очі. Шматок простирадла прикласти до рота. Ще один глибокий вдих-видих.

Починаю чути голоси постраждалих з сусідніх номерів, люди виють, плачуть, кричать і просять їх дістати. Поспіхом і дивом штани і кофта. Ще декілька секунд витрачаю на пошук взуття — це важливо, але боюся рухати уламки стін, щоб не завалилися на мене. Є! 

Можна йти. Пролізаю під уламками, переступаю нутрощі з арматури і утеплювача стін. Коридор! Перший обережний крок — не обвалюється підлога. Значить можна йти.

В сусідньому номері жінка лежить практично біля виходу, але вибратися не може через власну істерику. Поспіхом даю їй руку, вона вийшла з номера. Я спускаюся вперед.

Чотири прольоти сходинок не обвалені. Удача! Можна йти донизу. Виходжу на вулицю. Дихаю! Пройшло хвилин 7-10. Здалося вічністю.

Як виявилося, в мене дійсно немає пошкоджень, лише декілька синців і подряпин. Дзвоню чоловіку, а він друзям в місті.

Вода. Яка вона смачна! Сигарета! Дихаю. Про мене потурбувалися, і я дійсно вдячна своєму янголу-охорнцю, що все закінчилося так, як закінчилося.

Зранку продовжила працювати. Нажаль станом на зараз вже 4 загиблих. Я могла бути пʼятою. То ж сьогодні черговий день народження.

Але це я ось про що: живучи в Україні зараз ми маємо бути готові до йoбa*ої руснявоі ракети будь-де і будь-коли. Просто усвідомте цей факт і цінуйте кожну секунду цього життя.

Живіть його!  Люблю всіх, хто потурбувався, запитався і підтримав.

Вероніка Міронова, журналістка, фрілансерка

Текст публікується з дозволу авторки, оригінал за посиланням

Фото: ДСНС