Обпалені узи, наличники в знак протесту
Обпалені узи, наличники в знак протесту

Обпалені узи, наличники в знак протесту

11.09.2024  17:27

Уявіть, що ви входите на святу територію Успенського собору в Харкові, де століттями підносяться величні споруди Православної церкви, а її куполи виблискують під мінливим українським небом. Але тут, у новій прибудові собору — сучасному архітектурному доповненні — вас зустрічає щось несподіване: протест, втілений у обгорілому дереві та випалюваній красі. Саме тут розгортається виставка наличників Світлани Лушнікової, сповнена емоцій та конфронтації, символізуючи її протест проти культурних і релігійних зв’язків, які колись поєднували Україну з Російською православною церквою.

Наличники Лушнікової, обгорілі та почорнілі, але все ще стоять з привидами минулого, прикрашають нові стіни прибудови собору, мов шрами пам’яті. Кожен елемент, колись символ слов’янської народної єдності та спільної традиції, тепер є різким символом розриву. Колись славнозвісне слов’янське мистецтво оздоблення вікон, ретельно вирізьблене з візерунками народних історій та захисту, тепер обпалене, відірване від своїх російських коренів.

Використання техніки Shou Sugi Ban для контрольованого обпалювання є не лише мистецьким вибором, але й концептуальним протестом: контрольоване знищення цих дерев’яних шедеврів відображає навмисне розривання культурних зв’язків із Росією. Почорніле дерево, крихке, але неушкоджене, дзеркально відображає відносини між Україною та Росією — зв’язок, який історично формувався релігією та спільними звичаями, тепер спалений полум’ям конфлікту, агресії та політичного поділу. Символізм очевидний: хоча вогонь спустошив поверхню, ядро традиції — серце української ідентичності — залишається міцним.

Саме місце просякнуте значенням. Успенський собор, древня інституція православ’я, довгий час був релігійним і культурним мостом між Україною та Росією. Але тепер інсталяція Лушнікової в новій, сучасній частині собору надсилає чітке повідомлення: Україна виходить з тіні свого минулого в майбутнє, яке прагне переосмислити свою власну ідентичність, відокремлену від колишнього гнобителя.

Розташування її роботи в цьому святому просторі, де старовинна та нова архітектура поєднуються, підкреслює цей перехідний момент в українській культурній історії. Прибудова з її мінімалістичними лініями та гострою сучасною естетикою різко контрастує із золотими куполами та фресками собору, сигналізуючи про розрив із важкими традиціями минулого. Ця сучасна структура стає ідеальним полотном для протесту Лушнікової — і відродження, і жалоби водночас.

А там, в центрі виставки, одне з вітражних вікон в прибудові обрамляє мозаїчний образ сумної, але спокійної Мадонни — універсального символу страждання і благодаті. У контексті виставки вона спостерігає за обгорілими наличниками, як свідок культурної бурі, що втілює як духовні, так і людські витрати конфлікту.

У баченні Лушнікової ця Мадонна не символізує Російську православну церкву, а радше стійкість української культури та духовності. Вона виступає як маяк надії та сили, незважаючи на руйнівні сили навколо. Обгорілі наличники, виставлені в цьому священному, але політично зарядженому просторі, закликають глядача замислитися про те, що було втрачено, і що ще можна зберегти.

Через цю виставку Лушнікова робить сміливу заяву: культурні та релігійні зв’язки з Росією, представлені обгорілими наличниками, розірвані безповоротно. Прибудова Успенського собору стає не просто виставковим простором, а місцем культурної переоцінки, де стикаються історія та сучасна ідентичність, де залишки старих зв’язків виставляються не для скорботи, а для проголошення незалежності.

Таким чином, виставка виступає і політичним протестом, і глибоко особистим роздумом. Робота Лушнікової критикує Російську православну церкву та її роль у підтримці імперіалістичних наративів, водночас утверджуючи право України визначати і зберігати свою культурну ідентичність на власних умовах. Обгорілі наличники стають візуальними метафорами боротьби України: витримуючи вогонь конфлікту та поділу, але відмовляючись бути повністю поглинутими.

Сильна виставка Світлани Лушнікової з її обгорілими наличниками була представлена за адресою Університетська вулиця, 11, Харків, Україна в новій прибудові Успенського собору. Виставка, яка сміливо кидає виклик історичним і культурним зв’язкам між Україною та Російською православною церквою, проходила з 23 червня 2024 року до 7 вересня 2024 року. Через свої обгорілі дерев’яні рами Лушнікова символічно розірвала спільні слов’янські культурні традиції, використовуючи священний і політично заряджений простір сучасної прибудови собору, щоб підкреслити боротьбу України за культурну незалежність.

Источник материала
loader
loader