Днями нашій редакції вдалося поговорити з Анастасією. Акторка відверто розповіла про зйомки у новому фільмі "Буча", який вийде у прокат 7 листопада, та про стосунки з коханим-військовим. Крім того, Нестеренко поділилася своїми думками щодо російської культури, яка досі з'являється на світовому ринку, та російських акторів, що довгий час знімалися в українському кіно. Повну розмову читайте у нашому проєкті "Інтерв'ю 24".
Його варто побачити, бо це історія, – Анастасія про фільм "Буча"
7 листопада у прокат вийде фільм "Буча", у якому з'явилися й ви. Стрічка має бути доволі складною, оскільки розповідає про страшні події на Київщині, що були на початку повномасштабного вторгнення. Як вам запропонували долучитися до зйомок?
Я тоді працювала з агенткою, і кастинг-директорка Орина Петрова написала їй, запропонувала мою кандидатуру, щоб я попробувалась на цю роль. Ми дуже довго думали з Женею, дивилися різні інтерв'ю, бо тоді вийшов маленький тизер, і піднялось велике обговорення у фейсбуці й взагалі на просторах інтернету. Женя питала: "Воно тобі треба?", "Ти впевнена, що все буде окей?".
Це був мій вибір, тому що я подивилася інтерв'ю, яке давав і Олександр Щур (сценарист і продюсер фільму – Кіно 24), і режисер Стас (Станіслав Тіунов – Кіно 24). Ну і вирішила спробувати. Тим паче я потім почитала сценарій, там не мало бути нічого супер жорстокого. В сенсі, що не було показано і не буде показано самого процесу. Мою персонажку ґвалтують, процесу не буде. Це не наноситиме травми людям і не підійматиме їх всіх. Тому я погодилась. Не знаю, чомусь повірила в історію.
"Буча": дивіться онлайн трейлер фільму
Ви боялися хейту від українців, що занадто жорстокий фільм?
Навіть більше не від звичайного глядача, тому що я розумію, що це може бути, а від колег. Бо так, як хейтять колеги, не хейтить ніхто (сміється – Кіно 24).
З ким ви радилися перед тим, як приймати рішення?
Насправді ні з ким. Я завжди всі рішення приймаю сама, тому що не хочеться потім когось звинувачувати: от, ти мені порадив, а це сталося не так, як я очікувала. Тому всі рішення у своєму житті приймаю сама.
Розкажіть детальніше про вашу героїню. Ви зазначили, що її ґвалтують. Хто ця жінка?
Це реальна жінка, яку вивезли, і вона проходила реабілітацію, наскільки мені відомо, в Європі. Я з нею не спілкувалася, на жаль. Там більше про історію, про сам факт, що таке було. Там не показано, як я вже сказала, всього процесу зґвалтування, слава Богу. Бо для мене це було дуже важливо. Просто як ще одне нагадування, що таке було. Там сукупність різних історій людей, які були в Бучі.
Тобто це все реальні історії?
Так.
Історія вашої героїні досить складна. Як ви готувалися до цієї ролі?
Я читала… Зараз це буде, напевно, дивно звучати. Я шукала в інтернеті інформацію, що переживають жертви насилля одразу після нього, що вони відчувають, як поводяться. Бо відчувала на собі відповідальність за те, як покажу це все. У нас були розмови зі Стасом під час зйомок, коли я кажу: "Я не можу тут вставати. Мені це не йде. Це буде дивно, якщо я тут встану". І ми переписали. Він каже: "Ну мені треба цей кадр". Я кажу: "Давай може трошечки інакше якось це зробимо". Дуже дякую йому, що йшов назустріч, і ми працювали в команді. Загалом – там була історія, що одразу після зґвалтування жінка виходить. Ну не може вона після такого одразу встати. Як фізично вони це роблять, як відчувають – не знаю, наскільки це вдалося передати, але я намагалася.
Часто ви додавали щось від себе в процесі зйомок? Я так розумію, що режисер і творці не були проти ідей.
Так, не були. Чи часто додавала? Мені здається, більше пропонувала, як це бачу сюжетно. У мене роль насправді не дуже велика. У мене було буквально пару знімальних днів, тому особливо не було чого додавати. Це більше по стану.
Анастасія на зйомках фільму "Буча" / Фото з особистого архіву акторки
Розкажіть, як загалом проходили зйомки? Яка була атмосфера на майданчику?
Добре проходили зйомки. Більше у знімальної групи були стресові ситуації, коли випав сніг, а він не мав випасти тоді. І вони швидко-швидко міняли сцени місцями. Атмосфера була хороша, класна. Цезарій (Цезарій Лукашевич – Кіно 24), який виконує головну роль, – у нас були з ним сцени. І одна, яка не увійшла в фінальний монтаж. Це коли він мою персонажку Ірину вивозив. В машині ми знімали саме цю сцену – після того, як він мене забрав. Там мав бути певний емоційний стан у мене, і він дуже обережно підтримував. Не розхитував мене емоційно. В сенсі, не відволікав розмовами. Питає: "Тобі треба зараз побути наодинці?", я кажу: "Так". Він погоджувався. Постійно підтримував мене. І команда теж. Коли вона бачила, що треба зібратися, не розхитувала емоційно.
З ким ще з українських акторів вдалося попрацювати у цьому фільмі?
Дуже хотілося зі Славою Довженком, але ми з ним так і не перетнулися, на жаль. З Женею попрацювала, який чудово зіграв москаля. Було трошки гидко навіть в якийсь момент. Він чудово це зробив. Там був хлопчик, який, за сюжетом, помер. Я на нього мала наступати, було так неприємно і ніяково. Ще й мама його була. Я казала: "Вибачте, вибачте, я зараз буду наступати. Я спробую це зробити обережно". Він такий: "Ні, ні. Нормально, нормально". І я розумію, що це треба зробити, бо це акторська штука, і я розумію, що якби на мене наступали, то теж так зробила б. Але було ніяково весь час. Було декілька дублів, я постійно перепрошувала.
Знімальний процес у період війни може бути трохи довшим, тому що є і повітряні тривоги, і вибухи, різні неочікувані ситуації. Скільки загалом тривали зйомки фільму, і скільки ви знімалися?
Загалом я, чесно кажучи, не пам'ятаю, скільки він знімався. Це не дуже великий термін. Здається, у мене було днів три чи чотири. Три, здається. Небагато зовсім. В один день взагалі було щось дві сцени. Я ж кажу, у мене персонажка, яка трошечки з'являється насправді на екрані. Тому хотілося б більше попрацювати, бо мені сподобалось. Кіно від серіалів набагато відрізняється, і мені дуже сподобалось.
Зйомки проходили на Київщині?
Так. Ми їздили в один ліс, недалеко від Бучі, наскільки я пам'ятаю. В будинку ми знімали в Бучі. І на Оболоні була одна локація.
Мені здається, що досить складно перебувати в таких місцях. Адже ми читали всі ті жахливі новини про звірства росіян на Київщині. Які емоції ви відчували? Чи було складно?
Перший раз, коли я просто проїжджала повз, – це було набагато раніше. Тому вже була, в принципі, готова. Я й Ірпінь проїжджала, і будинки ці, і Житомирську трасу у 22-му році навесні. Тому була більше зосереджена на роботі, бо коли впускаєш емоції, вони тебе розхитують. Це трошечки не про робочий стан. Тому я намагалася триматися своєї історії: я працюю, а потім уже все інше.
Це вже з досвідом виходить контролювати ці емоції? Чи ви якось налаштовуєте себе?
Не знаю, чесно кажучи. Я просто сприймаю це як роботу: приїжджаю, працюю і їду.
Розкажіть, будь ласка, чому фільм "Буча" потрібно побачити українцям?
Я не буду брати на себе відповідальність і казати, що це треба побачити. Бо після того, як вийшов фільм "20 днів у Маріуполі", я спілкувалася з різними людьми, і для когось це було дійсно травматично. Тому я б радила людям подумати. Якщо їм настільки болить, якщо це настільки травмує – будь-яка згадка, не силувати себе і не йти. Ми не можемо змінити те, що вже відбулося, на жаль. Так, це травмує, це жахливо, це викликає різні емоції: від ненависті до розпачу. З власного досвіду, мене це не травмувало так сильно, коли дивилася. Це варто побачити, бо це історія, тому що москалі знімають, перекручують і випускають це у світ. Не знаю, складне питання для мене.
Москалі зробили складну роботу, – Нестеренко про російську культуру на світовому ринку
До речі, яка ваша думка щодо скандалу, який крутиться навколо Венеційського кінофестивалю. Нещодавно на ньому показали пропагандистський фільм "Росіяни на війні".
Це жахливо, мене це дуже обурює. Але, як на мене, це і наша відповідальність. Бо ми маємо постійно нагадувати людям, з чим нам доводиться боротися. Бо війна йде вже доволі давно. Люди в Європі втомлюються від наших новин. Це не їхня реальність. Ми не можемо засуджувати людей, для яких війна десь там. Для багатьох в Україні війна була десь там, коли це почалося у 2014 році. Тому люди живуть своє життя.
Наша мета – розповсюджувати й нагадувати про те, що відбувається у нас. Мають бути розмови з іноземцями про те, що не існує "хороших росіян", про те, що це жахлива пропаганда. Все взяли з новин, з неба, запхали в коробочку з красивою обгорткою. Хтось десь її комусь продав, і вона вийшла у світ.
Як ви вважаєте, взагалі вдасться колись зробити так, щоб російська культура перестала з'являтися на світовому ринку? Чи це неможливо?
Мені б дуже цього хотілося. Мені здається, ми маємо над цим працювати багато. Бо якщо подивитись на історію, москалі чудово впоралися з цим, але на це пішло дуже багато часу. Складна робота у них була зроблена, довго вони до цього йшли, щоб в кожному місті Європи був якийсь москальський магазинчик з їхніми товарами, щоб асоціація була чітка і конкретна з ними. Нам треба теж так робити. Тому українці за кордоном мають докладати чималих зусиль.
Я чула, що в Америці навіть є окремі райони, де живуть росіяни, де їхня культура, магазинчики.
Так. Наші теж є в Канаді, в Америці. У мене хрещена живе в Америці. Вони там і збирають кошти, і дивляться фільми. Велика робота має бути.
Я нещодавно дивилася серіал "Дівчата Гілмор". Він старий, у 2000-х роках виходив. І герої просто фанатіли від матрьошок їхніх і ведмедів. Творці окрему серію присвятили російській культурі. Я розумію, що серіал зняли давно, але зараз це дуже трегерить насправді.
Так. Я насправді дивлюсь всі серіали, які любила колись, і помічаю цю пропаганду в дрібних деталях. Думаю: "Блін, чому я раніше цього не помічала?". Наскільки вона була тонко і філігранно зроблена, що люди просто це їли й навіть не замислювались.
Анастасія Нестеренко / Фото з особистого архіву акторки
Про "Новеньку", "Кріпосну" та свої акторські мрії
Багато глядачів дізналися про вас з серіалів "Новенька" та "Кріпосна". Які ще ролі у кіно ви б хотіли зіграти? Можливо, маєте акторську мрію?
Нескінченна кількість ролей, які мені хотілося б зіграти. Хотілося б щось супер драматичне насправді. Хотілося б зіграти в горорі. Це мрія моя з класу дев'ятого: як тільки почала займатися акторською майстерністю. Я не люблю фільми жахів. Я їх дуже боюся. Але мені б хотілося зіграти, бо це дуже класний жанр. Хотілося б в комедії зіграти чи історичному кіно. Я от зараз читаю книгу про жінок – "Країна жіночого роду" про українок XX століття. Дуже хотілося б зіграти в якомусь історичному класному серіалі. Я бачила, що починають запускати історичний серіал про Ярослава Мудрого. Можливо, доба козаків – щось таке класне, українське, історичне.
Власне, "Новенька" і "Кріпосна" – два зовсім різні серіали. Перший – такий легкий, молодіжний, а другий – драматичний, історичний. У якому жанрі вам більше подобається зніматися? Де комфортніше?
Я просто починаю порівнювати проєкти, а не жанри, тому не знаю. В "Кріпосній" мені дуже сподобалось працювати: і костюми, і корсети – я з ними злилася. Вже навчилася їх сама знімати й затягувати. Мені було в них органічно і класно, дуже комфортно. І роль така... Мені подобається, коли не треба по 10 годин на день плакати, коли можеш поплакати, але не в кожній сцені (сміється – Кіно 24).
Так, але, на жаль, українці так і не змогли побачити четвертий сезон. Ви вважаєте це рішення правильним?
Так, звісно.
Нестеренко на зйомках "Кріпосної" / Фото з особистого архіву акторки
З ким із режисерів, українських або іноземних, вам хотілося б ще попрацювати?
Я завжди дуже хотіла попрацювати з Тімом Бертоном, з Крістофером Ноланом. Я б хотіла попрацювати з Бенедиктом Камбербетчем. Це актор, партнер моєї мрії. Я навіть була через одне рукостискання знайома з ним і з Крістофером Ноланом теж. Думала, можливо, зовсім скоро мрія здійсниться.
Через одне рукостискання – це що ви маєте на увазі? Як це було?
Я працювала в Бельгії на проєкті, де "хлопушка" працював з Камбербетчем. Просила його, щоб розказав мені все (сміється – Кіно 24). Дуже цікаво. І у фільмі, який, на жаль, припинився, ми його не дозняли, був актор, який працював з Крістофером Ноланом.
А якщо говорити про українських режисерів. Чи є у вас хтось на думці?
Олексій Єсаков – це режисер мого серденька. Мені дуже подобається з ним працювати. Це метч насправді. От ми нещодавно закінчили "Прикордонників" знімати. Він там був режисером. Я обожнюю Олексія. Із задоволенням попрацюю з ним і на горорі, і на драмі.
Були зірками й тут, й там, – про російських акторів, які знімалися в Україні
Дуже добре, що є такий зв'язок між акторами та режисерами. Власне, у тій самій "Кріпосній" було багато російських акторів протягом всіх сезонів. Українські актори часто розповідають, що з ними було складно працювати, що їм більше платили, загалом говорять про різні нюанси роботи. Чи зустрічалися ви з російськими акторами на знімальних майданчиках?
Так, на "Кріпосній" зустрічалася з ними. Ми безпосередньо працювали разом. Навіть забула, як їх звати (сміється – Кіно 24). Викорінила. Загалом – чоловік, який грав Володимира, і його дружина. Вони – москалі. Більшість сцен у мене були з українськими акторами. Тому я цьому рада, дуже тішуся.
Як вам було працювати поруч з росіянами? Також некомфортно, як іншим акторам?
Мене трошки дратувало те, що він робив, але я особливо не спілкувалася з ним. Був трошечки ось такий... У нього був свій стільчик, ходив весь в собі, щось думав.
Такий драмакінг, як то кажуть.
Так, трошки було таке. Я думала, коли вже в мене сцени з нашими акторами. Бо ми подружилися і приходили на майданчик, як на свято.
А з ким найбільше подружилися?
З Костею (Костянтином Темляком – Кіно 24). Там був одногрупник мій, Вова, з яким ми навчалися всі чотири роки в університеті. Женя Ламах, з яким ми потім в "Прикордонниках" працювали. Антон Єрьомін, з яким ми працювали теж. У мене зазвичай були сцени з хлопцями.
Анастасія Нестеренко у серіалі "Кріпосна" / Фото з особистого архіву акторки
Як ви вважаєте, чому довгий час українські актори були у тіні російських?
Тому що знімали на дві країни, приїжджали. Росіянам ж гроші давали не тільки з нашого боку, і з російського. У них, як і у всіх країн, є умова – якщо ми даємо вам гроші, ви знімаєте наших акторів. Обов'язково. На головних ролях мають бути наші актори. І тому брали їх, робили зірками тут. Вони потім приїжджали "на болота" і там ставали теж зірками. А потім приїжджали до нас ось такі.
Про українське кіно, блогерство та акторство
Так, і вимагали багато грошей за свою не дуже вдалу роботу. Українське кіно під час війни – яке воно, на вашу думку? Чим воно відрізняється від того, що, наприклад, було до повномасштабного вторгнення?
Про плюси – всі дуже раді повернутися і працювати. Бо робота є, але її, мені здається, не так, як до повномасштабного вторгнення за кількістю, та й за якістю.
Тобто менше стало роботи, так?
Менше внаслідок того, що ми перестали знімати на болотах всі ті одноденні серіали, мелодрами – мелодраматичні. Хоча все одно знімаються мелодрами, але не в таких кількостях, як раніше. Більше роботи для акторів стало. Я дуже тішуся, тому що нарешті наші актори, які зазвичай були лише на лінійних ролях, з'явилися на головних. Актори, які були в епізодах, тепер на лінійних ролях. Нарешті у наших акторів теж є робота. З мінусів – трохи спекуляція на темі війни. Нема грошей, тому ми вам не заплатимо. Не дуже мені цей факт подобається. Але тішить, що починаються кльові проєкти, самобутні, цікаві, українські, з нашими авторами, режисерами та акторами.
Мені, до речі, здається, що під час великої війни стався розквіт наших молодих акторів, які були в тіні. Зокрема, театральних. Зараз квитки розкуповують в театри, неможливо попасти на багато вистав.
Так. Це чудово. Це прекрасно.
Повномасштабне вторгнення триває вже понад два роки, велика війна – понад 10. Але наше кіновиробництво не стоїть на місці. Які фільми, презентовані за ці два роки, вам сподобалися найбільше і чому?
Мені дуже сподобався "Памфір", "Будинок "Слово": Нескінченний роман", фільм "БожеВільні", який скоро виходить. "Довбуш", звісно. "Снайпер. Білий ворон" – робота Паші Алдошина просто неймовірна. Боже, так одразу й не згадаю всі. Стовідсотково я щось забуду. Але ось ці, що прийшли перші в голову, – прямо в серденько.
А які серіали ви порекомендували б подивитися?
Я, чесно кажучи, серіали не дуже дивлюсь.
Просто частіше вас можна побачити саме в українських серіалах.
Мене – так (сміється – Кіно 24). Але парадокс в тому, що я не дуже дивлюсь серіали, бо це займає набагато більше часу, ніж перегляд фільму. Серіал "Прикордонники" можете подивитись, він скоро вийде. Зі старого – "І будуть люди".
Він, до речі, коротенький.
Так, його можна подивитися. Це один з принципів, за якими я обираю серіали (сміється – Кіно 24).
Анастасія Нестеренко / Фото з особистого архіву акторки
Чимало ваших колег під час війни стали блогерами. Чи можете назвати себе лідеркою думок?
Я проводжу деяку діяльність, ми навіть продаємо рекламу. Працюю з менеджеркою в інстаграмі, бо на мою думку, він став одним зі способів виразності для актора, куди можна вилити свою творчість. Враховуючи, знову ж таки, що проєктів стало трошки менше, ніж було. І це класна платформа. Лідеркою думок... Не знаю. За мною слідкують мої глядачі або люди, яким я чомусь подобаюсь тим, що транслюю. Але я не женусь за великою кількістю. Я, чесно кажучи, женусь за якістю. Мені подобається, коли довкола спільнота людей, яка підтримує, яка розуміє, про що я говорю, яка розуміє важливість соціально-політичної теми та всього, що відбувається навколо нас. Хотілося б збирати довкола себе таких людей.
Я, до речі, також помітила, що багато акторів почали створювати акторські курси й продавати їх, власне, в інстаграмі. Як ви до цього ставитесь? Можливо, також плануєте?
Ставлюся нормально. Люди заробляють гроші – це окей. Звісно, що людина, якій це не потрібно, таке не купить, як би ти не продавав рекламу. Я круто до цього ставлюся. Я не планую робити курси, тому що поки що не бачу в цьому сенсу – особисто для себе. Я працюю з дітьми, поки що цього вистачає (сміється – Кіно 24).
Де саме працюєте з дітьми?
Я в дитячій театральній студії працюю, маю власну групу. От сьогодні у нас, до речі, заняття. Це діти 7-9 років і 10-13. Ми займаємось театральною імпровізацією і загалом акторською майстерністю.
На вашу думку, акторові потрібно обов'язково мати акторську освіту чи можна на курсах побудувати кар'єру?
Я вважаю, що талант може бути у будь-кого, але без освіти ніяк. Це моя особиста думка. Курси... Актор, в принципі, повинен постійно розвиватися, але якщо це курси, які перетікають одне в одне, а не двомісячні й от – я вже актор, все знаю, все можу, все вмію. Я до цього скептично ставлюся. Звісно, ще залежить від майстра. Можна потрапити до майстра, провчитися чотири роки й нічого не зрозуміти, не знайти себе. А можна потрапити на курси, які відкриють твою акторську сутність, відчинять двері у театральний, кіносвіт. Це залежить від ситуації.
На першому побаченні пішли на фільм "Памфір", – Анастасія про початок стосунків з Костянтином Темляком
Я б ще хотіла трошки поговорити про ваші стосунки з Костянтином Темляком, який зараз захищає Україну на фронті. Розкажіть, будь ласка, як ви познайомилися зі своїм теперішнім чоловіком?
Ми познайомились на зйомках "Кріпосної". Дуже дивно, що не бачились раніше, тому що навчалися в одному університеті й наче мали б перетинатися, але не сталося цього.
Яким було ваше перше враження про Костянтина? Можливо, він розказував про своє перше враження про вас?
Враження? Він смішний, цікавий. Ми почали просто товаришувати, багато жартували.
А хто перший запропонував зустрічатися?
Не знаю, це наче було якось очевидно. Був якийсь зв'язок між нами. Ми досить довго просто спілкувалися – декілька років. А потім… Не знаю, якось тягнуло одне до одного, і ми подумали – спробуймо.
Скільки років ви вже в стосунках?
Небагато. Ми у 2023 році почали зустрічатися. До того були просто друзями.
Якими були перші побачення? Можливо, Костянтин вас чимось вражав або ви його?
На першому побаченні ми пішли на фільм "Памфір". Досить випадково. Я мала йти сама, але ми загулялися, і Костя сказав: "А давай я теж піду", купив квиток поруч зі мною. Не було особливо такого побачення. Гуляли просто, розмовляли.
Пощастило, що був квиток біля вас на фільм.
Так (сміється – Кіно 24).
Анастасія Нестеренко і Костянтин Темляк / Фото з особистого архіву акторки
Це нормальний крок для чоловіка, – про рішення Костянтина піти на фронт та про їхні стосунки під час війни
Розпочинається повномасштабне вторгнення. Навесні цього року з'являється інформація, що Костянтин Темляк вступає до лав ЗСУ. Він довго приймав це рішення? Чи обговорював його з вами, радився?
Так, звісно. У нас були досить довгі розмови. Він говорив про свої наміри, дуже давно про це думав. Сказав, що хоче сам піти, а не щоб його забирали, хоче обирати, куди йти. Тому ми говорили, обговорювали варіанти, шукали. Він знайшов, куди саме хоче піти, пройшов співбесіду. Тобто це не було все за один день. З січня, напевно, ми почали це обговорювати. В лютому вже шукали варіанти, і от в березні він пройшов співбесіду. Ми готувалися: збирали базові речі, екіпірування тощо, а у квітні він пішов на БЗВП.
Власне, ви підтримали свого чоловіка. Якою була ваша реакція на рішення коханого стати на захист України?
Це нормальний крок чоловіка – піти захищати. У мене просто батьки військові, тому для мене це нормально. Мені здається, більше б не зрозуміла, якби він почав відмовлятися і ховатися. Думаю, я б цей крок не зрозуміла. Звісно, що важко, хочеться, щоб він був поруч. Хочеться засинати, прокидатися разом, будувати майбутнє. Але зараз такий час.
Костянтин служить у батальйоні ударних БпАК "Ахіллес" 92-ї ОШБр. Чи можете сказати, на якому напрямку він наразі перебуває і які має обов'язки?
Так, він в безпілотних системах, в 92-й бригаді, в "Ахіллесі". Їздить, як розрахунок, з БПЛА. Вони на Харківщині працюють.
Чи часто вам вдається бачитися, зідзвонюватися, коли Костянтин на фронті?
Списуємося ми кожного дня. Коли він виїжджає на бойові, бо оператори дронів... Їхні розрахунки виїжджають зазвичай три на три. Три дні вони безпосередньо працюють, потім приїжджають в Харків або кудись в інше місце, де перебувають. Три дні відпочивають, готуються до наступного виїзду. Звісно, що коли він там, ми не зідзвонюємось, просто повідомляє – все добре, все окей. Раз на день-два, як пощастить. Пише, коли є час, що все гаразд, щоб я не хвилювалась. А так – ми намагаємось зідзвонюватись ввечері перед сном.
А як часто вдається бачитися?
Один раз його відпустили на допрем'єрний показ "БожеВільних", який був в рамках Одеського кінофестивалю. Приїхав на добу. Це був перший раз, коли він приїхав за декілька місяців. Потім на другий раз я приїхала до нього в Харків. Виходить, що на дві доби. Тобто у перший день у них був відсипний після бойових. Я якраз тоді приїхала. Наступного дня він сказав, що хоче одружитися, щоб йому дали вихідний. Йому дали вихідний. На наступний день я після обіду поїхала, а він вже готувався до бойових і поїхав.
Тобто це такі короткочасні зустрічі, буквально на декілька годин.
Так, але насправді навіть декілька годин рятують.
Як ви любите проводити час разом у ці декілька годин, які вдається зловити?
Обіймаємось, просто говоримо, ходимо їсти щось смачне або готуємо.
Що допомагає вам триматися, адже коли коханий на війні, то, мабуть, є постійна тривога та стрес?
Так, абсолютно точно. Намагаюся займати себе побутовими речами, щоб відволіктись. Бо коли сидиш і взагалі нічого не робиш, звісно, що думки з'їдають зсередини, з'являється навіть тривожність, якої, можливо, до цього раніше і не було, як в мене. Забагато починаєш думати, тому відволікаєшся всім, чим тільки можна. Я на танці пішла, бо дві години мене немає, я відволікаюся. Особливо, коли він їздить на бойові, бо не виходить довго на зв'язок.
Щось роблю руками, бо навіть просто сидіти й читати книжку або дивитися фільм, серіал, – мені не особливо допомагає. Все одно відволікаюсь. Це чудовий момент, коли можна знову поринути у свої думки. Ти наче читаєш, а наче і не читаєш. А коли займаєшся тим, що потребує конкретної уваги та зосередженості, то це допомагає. Я так пішла плести сітку. Планувала там провести годину, максимум півтори, а провела три з половиною, бо навіть не помітила. Воно абсолютно повністю тебе поглинає і доволі розвантажує мозок.
А чи пробували ви ходити до спеціаліста: до психолога чи психотерапевта?
Чесно, поки що ні. Я починаю задумуватись над цим, але поки що не ходила.
Анастасія Нестеренко з чоловіком / Фото з особистого архіву акторки
Зараз багато українських жінок чекають чоловіків чи хлопців з фронту. Чи могли б ви їм щось порадити, як не загнати себе у пригнічений стан?
Ніхто не знає тебе краще, ніж ти сама. Тому тільки ти сама знаєш, як собі допомогти. Варто робити те, що відволікає найбільше. Спілкуватися з іншими дівчатами, які тебе зрозуміють, у яких теж служать чоловіки, хлопці, партнери, партнерки. Бо коли я говорю з ними, то відчуваю, що мене розуміють на 100%. Це допомагає.
А чи не думали ви створювати ком'юніті з жінками, які чекають на своїх чоловіків-військових?
Ми говорили, до речі, про це, але іноді просто буває настрій, коли ти не хочеш спілкування. Тобто інші люди не те, що тебе напружують, просто немає сили на спілкування з ними. Ти в собі більше. Але ми починаємо задумуватись над тим, що треба кудись піти, можливо, всім разом зібратися. Але поки що ні.
Як би ви загалом описали стосунки під час війни?
Я не знаю відповіді на це питання, як би я описала. Такі самі стосунки. Треба знаходити можливості для розуміння одне одного. Просто всіма силами намагатися зрозуміти одне одного. Всім важко. Нам важко чекати. Їм ще важче, бо пішли на фронт нас захищати. Вони теж дуже сильно сумують. Їм теж кортить побути звичайною людиною, піти на лате та в барбершоп, щоб відволіктись.
Я, Костя і наша собака Ялта – Нестеренко про освідчення та як проходив розпис
Власне, нещодавно ви одружилися з Костянтином. Розкажіть, будь ласка, якою була пропозиція руки й серця?
Костя у квітні зробив мені пропозицію. Ми пішли в "Чайну", він там освідчився. Я запідозрила, бо він дуже хвилювався. Він взагалі надзвичайно хвилюється (сміється – Кіно 24). Але це було мило.
Це було спонтанне рішення? Чи ви вже давно обговорювали одруження?
Ми обговорювали. Загалом говорили про сім'ю, про майбутнє – наче це має статися, просто колись. Колись це точно станеться, але коли – невідомо. Не те, щоб я супер здивувалась. Подумала: "О, уже?" (сміється – Кіно 24).
Ви кажете, що Костянтин дуже хвилювався. Можливо, він розказував, як готувався до пропозиції?
Мені здається, що це було спонтанно. Він хотів, але не знав як. Потім правильні люди прийшли в його життя. Хлопець, який відкрив цю "Чайну", – його друг. Він сказав: "О, так ви можете тут". Це була чудова ідея.
Ви розписалися в Харкові. Вибрали це місто через те, що Костянтин там служить?
Так. Це була єдина можливість, бо він не міг приїхати. Звісно, що йому не давали звільнення. Тому я приїхала, і ми розписалися.
Судячи з фотографії, все було доволі скромно, спокійно. Напевно, в колі найближчих людей. Розкажіть, будь ласка, детальніше, як пройшов той день для вас.
Це було в такому колі: я, Костя і наша собака Ялта (сміється – Кіно 24). Це всі, хто були. Тому що, звісно, в Харків ніхто не приїхав: ні батьки, ні родичі. Мама моя трошки засмутилася. Але її мами теж не було на її весілля. Як пройшов той день? Ми зранку подали документи, поснідали, прийшли, нас розписали.
Жіночки в цьому РАЦСі дуже милі, ще пофотографували нас. Вони зробили всі ці фотографії. Це було ніяково і мило. Їх ще було троє, а нас двоє – наче ми в меншості. Вони постійно ходили з телефончиками. Потім ми пішли в магазин, купили торт, бо для мене свято без торта – це не свято. Приїхали додому, знов поїли, пішли гуляти з собакою. Такий був звичайний, спокійний день.
Анастасія та Костянтин на розписі / Фото з особистого архіву акторки
Жити в моменті – це не зовсім про мене, – Анастасія про сьогодення та плани на майбутнє
Я, до речі, часто бачу вашу собаку і кота в сторіс. Вони, напевно, дуже допомагають зараз відволікатися.
Так. Собака додала чіткості у мій графік, бо до цього Костя більше займався Ялтою. Він був, так би мовити, основним господарем. Постійно її вигулював, а я приєднувалася за бажанням. А зараз, звісно, що я це постійно роблю, тому це відволікає. І насправді, коли ти бачиш інших собак, – це своєрідна собакотерапія. Виходиш, вони до тебе біжать, чухаєш їх, вони такі смішні всі. Це дуже відволікає.
Зараз багато закоханих пар живуть в моменті й не будують ніяких довгострокових планів, тому що навіть банально бояться. Чи плануєте ви щось з Костянтином? Чи також намагаєтесь жити тут і зараз?
Я будую плани. Кості теж доводиться будувати. Хоча він не любить загадувати наперед, щоб потім не засмучуватись. А я люблю. Дуже люблю мріяти, щось собі будувати. Можливо, інколи мене це підводить. І звісно, що я засмучуюсь, але мені так легше жити, коли знаю, що в майбутньому щось буде. Коли маю мету і йду до неї. Бо жити в моменті – це не зовсім про мене насправді. Мені важко.
Які зараз найближчі плани у вас?
Конкретно у мене?
У вас і спільні плани з Костянтином, скажімо так.
Хотілося б, звісно, щоб він приїхав. Або я до нього в Харків. Ми просто шукаємо зараз можливість, коли буде наступна дата, щоб можна було побачитись. Я роблю ремонт у квартирі своїми силами, потрошку займаю себе. Тому найближчі плани – це розвантаження квартири, такі побутові штуки. Вони не супер грандіозні – типу поїдемо за кордон відпочивати, коли все закінчиться. Таке, звісно, теж є. Але найближчі плани – це зустрічі.
Мені здається, що ремонт у квартирі – це додатковий стрес. Чи для вас ні?
Так, трохи є. Але через те, що я не роблю супер грандіозний ремонт, а своїми силами: фарбую стіни, закриваю гештальт маляра-штукатура всередині себе (сміється – Кіно 24), це приємний стрес.
Маляр-штукатур?
Це я в душі (сміється – Кіно 24).
У час війни особливо актуальним є питання всиновлення. Тімур Мірошниченко з дружиною, наприклад, показує фантастичний приклад. Чи обговорювали ви з чоловіком цю тему?
Ні, ми не обговорювали поки що дітей, в принципі. Маючи собаку і кота, які вже як двоє маленьких дітей, не знаю, як би впоралась, якби у мене зараз була дитина. Звісно, добре, що батьки є. Але жінки, які залишилися і чекають чоловіків разом з дітьми, для мене просто героїні. Чесно, не розумію, як вони знаходять сили. Тому що треба не тільки себе тримати в емоційному, позитивному стані, а ще й дитину, яка теж шалено сумує за батьком, яка іноді може не розуміти, чому деякі тати тут, а її ні. Тому ми не проговорювали, але чудово, що є люди, які готові взяти на себе цю відповідальність. Чудово, що у них вдається, попри всі складнощі й труднощі, які виникають з всиновленням. Бо я дивилася інтерв'ю і читала, як важко це зробити. Скільки всього треба пройти, щоб тобі дали дитину. Герої.
Дуже дякую вам за таку щиру та легку розмову. Дякую, що знайшли час.
Дякую вам.