Спеціальна інформаційна операція проти України

В даний момент щодо України проводиться спеціальна інформаційна операція. Операцію проводять політичні еліти та спецслужби провідних західних країн. Мета спеціальної інформаційної операції – розширити вікно дискусії про припинення війни на фактичній лінії бойового зіткнення.

За останні кілька днів в рамках цієї операції з'явилися конкретні публікації у The Economist, FT, El Pais.

За останній тиждень мені довелося поспілкуватися з шістьома іноземними представниками з різних країн з дипломатичного та експертного корпусу. Усі вони говорять про пропозиції безпекових гарантій для України, в обмін на рішення українського воєнно-політичного керівництва укласти домовленість про припинення вогню на поточній лінії бойового зіткнення, що, очікувано, може конвертуватися у більш тривале припинення (відкладення) війни з залишенням контролю над українськими територіями за Путіним.

Одночасно з цим, російська журналістка Фаріда Рустамова опублікувала текст, в якому йдеться про те, що її, нібито, джерела у російській владі запевняють, що Путін образився на Курську операцію і тепер прийняте стратегічне рішення про повне знищення України.

Це також є частиною спеціальної інформаційної операції – показати силу Путіна, слабкість України і готовність до переговорів. В результаті, Україну підведуть до переговорів у слабкій позиції, що і є стратегічною метою комплексної операції.

Насправді, з моєї точки зору, більша частина дискусій, в тому числі опитування, які пропонували обговорювати учасникам ток-шоу на Суспільне мовлення, – сформульоване через критично неправильні питання і конфігурацію бесід.

По-перше, треба бути свідомим того, що якби ситуація була настільки поганою, наскільки її описують – нам би не пропонували «блискуче намисто за землю», як це зробив Христофор Колумб з індіанцями Америки. Нас би просто поставили перед фактом – починайте перемовини, або вам звіздєц.

По-друге, гарантії, про які ведуть мову закордонні емісари, включно з візитом Марка Рютте – це і є оте саме «блискуче намисто», за яке нас хочуть купити. Я не вірю у запрошення вступити до НАТО. В першу чергу, через Орбана і Ердогана. Якщо Рютте розкаже, як він збирається переконати двох членів Північно-Атлантичного Альянсу прийняти рішення, яке буде максимально негативним для Путіна, то тоді, я, можливо, повірю у таку вірогідність. Зараз це «розказки про казки».

По-третє, не існує ніякого «німецького», «корейського» чи «кіпрського» варіанту. Німеччина розділена на ФРН і ГДР залишалася Німеччиною, а німці – залишалися німцями по обидві сторони берлінського муру. Українці, які живуть на окупованих територіях або перестануть бути українцями, або будуть винищені за відмову змінюватися. На окупованих Росією територіях України більше не буде. Навіть, якщо Україна відновить контроль над ними через 40-50 років, коли зміняться кілька поколінь.

По-четверте, західні експерти та емісари ведуть вкрай рагульну риторику про можливість возз'єднання на прикладі падіння берлінського муру. Берлінський мур впав через зміну режиму в СРСР, його слабкість і невдовзі – розпад СРСР. Однак, західні партнери, ведучи мову про «німецький сценарій», який може закінчитися чудом, відмовляються навіть замислитися про ослаблення Росії та її потенційну дезінтеграцію. Так що, коли наступного разу вам будуть заливати баки про те, як ФРН прийняли в НАТО, а потім до ФРН доєдналося ГДР – перекажіть їм, що треба або хрестик зняти, або труси натягнути.

По-п'яте, припинення вогню та пауза у бойових діях, скоріше за все, – неминуча. Якщо проти України розгорнуто настільки потужну спеціальну інформаційну операцію, то є ймовірність, що віртуальні пропозиції, в умовах недолугості нашої журналістики, можуть поволі перетворитися на реальність.

І тому, необхідно вже змінювати риторику про сприйняття реальності, конкретизувати і локалізувати наративи.

***

Моя пропозиція є наступною:

• 1 •

Визнати той факт, що зараз, фактично, триває вже четверта війна з Російською Федерацією:

• перша війна – гібридна – з 1991 року до 21.11.2013, коли Кремль намагався відтяти Крим (включно з операцією Тузла);
• друга війна – з 24.02.2014 до 24.02.2022, коли Путін окупував Крим та почав війну на Донбасі;
• третя війна – з 24.02.2022 по 01.01.2023, коли Україна вистояла попри усі прогнози та повернула більшу частину своїх територій, тимчасово окупованих російськими військами;
• четверта війна – з 01.01.2023 по сьогодні, коли не виправдалися очікування на нормальну підтримку західних країн, а західні лідери показали тотально безвідповідальну поведінку.

Першу війну – ми виграли, бо не стали failed state і змогли (в тому числі, через Помаранчеву революцію) тиснути на розбудову нормальних інституцій.

Другу війну – ми виграли, бо попри втрату територій змогли отримати безвізовий в'їзд до ЄС, Томос, посилення євро-атлантичної інтеграції, розбудову інституцій та реформ.

Третю війну – ми виграли, бо попри безвідповідальну поведінку Вашингтону змогли не тільки зберегти державу, але й зберегти інституції та сильне громадянське суспільство.

Четверту війну – ми, на жаль, зараз програємо. Ще не програли остаточно, але маємо вкрай погану динаміку. Свідомо розігріті завищені очікування суспільства від «святого контрнаступу» очікувано призвели до виснаження і фрустраційної ями, яка конвертувалася у скандал грудня-травня навколо закону про мобілізацію, а потім у неспроможність виконати і реалізувати закон про мобілізацію.

Таким чином, ви ведемо по очках, але знаходимося у критичному раунді бійцівського поєдинку, який триває вже більше трьохсот років. І, не зважаючи на те, що набагато переважаючі сили супротивника мали спроможність винищити нас повністю вже кілька разів – ми продовжуємо не тільки існувати, а ще й функціонувати настільки успішно, що Вашингтон проводить спеціальну інфооперацію, щоб нас переконати зробити певні політичні кроки.

• 2 •

Я вважаю, що ми маємо відмовитися від риторики про формулу «кордонів 1991 року». Я хочу, щоб ви зрозуміли дуже чітко – територіальна цілісність України є непорушною і ми ніколи не визнаємо окупацію. Але, я вважаю, що ми хибно пов'язали «кордони 1991 року», які є, по-перше – артефактом минулого (адже 1991 р. це минуле), а, по друге – артефактом фізичного світу (бо кордон можна помацати), з перемогою – яка є у 21-му столітті категорією нефізичною.

Територіальна цілісність та «кордони 1991 року», з моєї точки зору, є ідентичними поняттями у фізичному світі, але абсолютно різними – у комунікаційному світі!

Я хочу, щоб ми боролися за територіальну цілісність, але перестали постійно використовувати «кордони 1991 року» як наратив. Тому що на даний момент вони є недосяжними, і поглиблюють фрустрацію, яка не пускає нас до «другого дихання» у нашій боротьбі.

• 3 •

Я вважаю, що ми маємо замінити слово перемога (однина) на слово перемоги (у множині).

Ми не вистоїмо без підтримки світу. Але, світ не вірить у те, що Росію можна перемогти і боїться цього. Тому, наша задача – змінити підхід, застосовуючи «тактику салямі».

Не треба розбивати лоба, пробиваючи гнилу броню Жекі Сєліванова, який уперся як віслюк в те, що «Раіся вялікая діржава». Не треба продавати йому одну велику перемогу (однина) – aka – ми за ценой нє пастаім.

Давайте кожного дня здобувати маленькі але підтверджені перемоги. Метр за метром. Рішення за рішенням.

Замість «плану перемоги» (однина) нам потрібен «план-графік перемог» (множина). Це не так лячно для партнерів і Білл Бернс не буде знову падати в обморок від ядерної загрози.

Справа, на мій погляд, в тому, що навіть з прийняттям припинення вогню по лінії зіткнення, російська агресія проти України не припиниться, як вона не припиняється вже 33 роки. І в цій війні ми ведемо по очках.

А, отже, перемоги потрібно буде продовжувати здобувати, бо до кінця цього поєдинку ще десятиріччя.

Однак, з комунікаційної точки зору – припинення вогню та бойових дій буде віддаляти від нас перемогу (однина).

В той же момент, воно ніяк не вплине на необхідність здобування перемог (множина) кожного дня до кінця життя кожного з нас.