Християнство закликає своїх вірних до смирення. Через неправильне розуміння цієї великої чесноти багато хто помилково вважає смирення ознакою слабкості, несміливості, безхарактерності, підкорення. Ні! Смирення – це справжня сила духу. І у вченні Господа нашого Ісуса Христа ця чеснота є настільки важливою, що саме з неї Спаситель розпочинає Заповіді блаженства: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне» (Мф. 5: 3).
Так, «вбогі духом» – це не про вбогість (бідність) у матеріальному сенсі. Це про тих, хто «в Бозі» («у Бога») – тих, хто є смиренним, хто не вражений гріхом гордині, позбавлений хибної самовпевненості, хто бачить свою гріховність і розуміє, що хворий і йому потрібна допомога та підтримка Лікаря, Творця. Смирення – це стан, коли людина визнає, що їй потрібний Спаситель, інакше вона загине від пристрастей, що роздирають її.
Смирення означає бачити справжню реальність такою, якою вона є. Святі отці вчать, що смирення – це реальне, тверезе бачення себе. Бо людину, яка не має смирення, можна порівняти з людиною нетверезою, сп’янілою. Як той, хто перебуває «в ейфорії», думаючи, що йому «море по коліно», не бачить себе збоку і не розуміє, яким є насправді, подібно й відсутність смирення призводить до духовної «ейфорії»: людина поводиться неприродньо, не оцінює адекватно ситуацію, в якій перебуває стосовно Бога, людей і самої себе.
Смирення є протилежністю гордині, тієї найнебезпечнішої пристрасті, яка роздуває, звеличує власне «я», пориваючи з Богом. Невипадково для слова «смирення» спільнокореневим є й слово «мир», яке відображає переконання в тому, що смиренна людина завжди перебуває в мирі з Господом, із самим собою та іншими людьми.
Без смирення важко уявити й інші чесноти – любов, милосердя, лагідність, доброту та ін. Як гординя породжує егоїзм, тобто любов, яка замикається сама в собі, так смирення породжує любов справжню, діяльну, жертовну, спрямовану на добро для ближніх. В цьому полягає чудесна сила смирення: через духовне заспокоєння, умиротворення народжується прагнення уподібнюватись Богові, чинити й примножувати добро у цьому світі – не заради відплати, але через смиренну любов. Найвищий приклад цього нам показав Сам Господь наш Ісус Христос.
Тому і знаємо, що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1 Пет. 5: 5).