Завершення війни. Чому це буде складно

В індустріальну епоху всі війни мали свій обумовлений історичною логікою термін, що диктувався раціональними розрахунками (коаліції, популярність правителя, ресурси, тиск інших держав, умови мирного договору тощо).

Війни постіндустріалізму і постмодерну абсолютно інші. Суть найвідвертішого спостереження полягає у тому, що вже десятирічна російсько-українська війна та антитерористична війна Ізраїлю не має і не може мати чіткої раціональної картини свого завершення.

Фокус нашої епохи в тому, що, виявляється, війни можуть тривати неймовірно довго, якщо не вічно. Їх в принципі можна не завершувати, щоб не входити у режим болючої дихотомії «перемога-поразка», яка вимагає шалених зусиль на маніпуляції суспільством, травмованих виправдовувань і комунікативних ток-баталій.

Невірне розуміння максими «вічних воєн» у 2022 році через історичну стереотипізацію й призвело до міркування про «2-3 тижні». Раціональна логіка не працює в сенсових війнах. Вона вже може не працювати і у війних економічних.

У РФ може бути шалене ресурсне виснаження, але вона все рівно знаходить можливості для фанатичного вигризання по квадратному кілометру вдень. У України може бути катастрофічна нестача номенклатури озброєння, але вона все рівно знаходить фантастичні комбінації та здійснює технічні дива.

Це той випадок, коли обидві сторони не можуть прийняти компроміс через самонавіяний суспільний страх. Адже Путін і росіяни відчувають, що зупинка війни і збереження контролю над лише частиною окупованих територій призведе до наративу «слабаки, бо так і не змогли взяти Київ і поклали півмільйона».

А Зеленський і українці знають, що зупинка війни без гарантій безпеки з боку Заходу, вступу до НАТО і з фактичним визнанням втрати територій – це величезна колективна травма, що буде генерувати реванш і здатна обернутись проекцією зовнішнього ворога на спробу знайти внутрішнього.

Парадоксально, що соціальні мережі та технології зробили з кожного, навіть інтелектуально обмежених громадянин, культ самовпевнених напівбогів та справжніх «рішал» долі, а ковідна пандемія і екзистенційна війна на зло їм доводить, що насправді вони як були видатковим матеріалом історії, так ним і залишаються.

Тому якщо якась блогерша з Дніпра черговий раз і напише, що пора це все припиняти після чергового страшного удару по місту, то насправді неможливість припинення війни – побіжний результат її ж екзистенції та віртуальної діяльності. Але вона, блогерша, цього не зрозуміє. Адже вже пізно виховувати тих, хто назвав себе напівбогом.