Які шанси у фільму «Малевич» потрапити у скандал за кордоном і через що?

Оскільки ваша Антоніна роками пише про різні колотнечі в кіногалузі та рекламі, то іноді бачить потенціал для срачу із самого початку. Днями вийшов трейлер стрічки «Малевич», яка для багатьох була доволі очікуваною.

Як завжди, люди подивилися й почали обговорювати, утім про суперечки навколо художніх моментів лишимо на потім. Зараз — про ось це. 

Біла людина, вимащена чорною фарбою, — це для багатьох суспільств, м'яко кажучи, діло непристойне і разюче. Тому ці кадри наприкінці трейлеру і мене трішки спантеличили.

Нагадаю, друзі, що це таке, коли хто забув. Адже blackface — штука, яку в сучасній культурі вже майже не використовують. Це вид театрального гриму, який почав набувати популярності у США на початку минулого століття, а до середини досягнув піку та перекинувся на Європу. Утім, з початком руху афроамериканців за свої права у 60-х блекфейс став «здуватися» і, зрештою, практично зник.

Зник він тому, що був образливим для темношкірих, бо за його допомогою створювався образ дурнуватих, пришелепкуватих людей, які ще й непогано почуваються на плантаціях. Адже бути рабом — весело та прикольно.

Якщо хочете аналогій, то блекфейс для афроамериканців — десь приблизно те саме, що для нас ось це.

Якщо стежити за темою, то в різні скандали, пов'язані з національністю чи расою, постійно хтось та й потрапляє. І часто це буває тому, що для фігурантів узагалі не було очевидно, що вони прямують до прірви. Приміром, як бренд H&M із цією рекламою дитячої лінії. Креативники забули, що для темношкірих людей, які десятиліттями слухали порівняння з мавпами, це неодмінно буде тригером.

Після неймовірної катавасії довелося перепрошувати. Зовсім недавно хвиля скандалу прокотилася навколо носа Бредлі Купера. Акторові його начепили, щоб створити образ диригента Леонарда Бернштайна, якого він зіграв у фільмі «Маестро».

Авторів миттю звинуватили в антисемітизмі і почали порівнювати цього накладного носа з блекфейсом. Мовляв, нацисти колись на своїх пропагандистських листівках зображали євреїв з великими носами, чим створювали карикатурний образ.

Ця колотнеча, чесно сказати, викликала в багатьох людей здивування. Та й Купер це пояснював елементарним гримом, за допомогою якого актор набуває більшої схожості з персонажем. А у Бернштайна ніс був справді більшим, ніж у Купера. У відповідь на це йому казали, що єврея має грати єврей. Тому запросили б краще Джека Джилленгола. Хоча ніс і йому довелося б накладати.

Цікаво, що до фільму «Голда» таких претензій не було, хоч вони вийшли приблизно в один і той самий час. Голду Меїр там грала не єврейка, а британка Гелен Міррен. І накладний ніс їй теж робили. 

Словом, не завжди ясно, коли ти нарвешся на скандал, а коли — ні. Але щоразу, коли автори вирішують покреативити з чимось чутливим, перед ними відкриваються неймовірні можливості покататися на шакалячому експресі. На такому постійно їздить бренд D&G. Наприклад, у 2019 році вони зробили ролик, де китаянка їсть паличками традиційну італійську їжу — піцу та пасту.

В результаті в Китаї це сприйняли настільки образливим, що кілька великих компаній відмовилися купувати одяг бренду. А модель Зуо Є, яка знялася в ролику, добряче вигребла в себе на батьківщині й потім казала, що це ледь не зруйнувало її кар'єру. 

Таких прикладів мільйон. Але є й протилежні. Приміром, у 2008 році вийшла стрічка «Грім у тропіках», де Роберт Дауні молодший з'явився в такому вигляді:

Так, це блекфейс. Дауні грає актора, якому зробили операцію з пігментації шкіри. Проте його не лише не шакалили, а навіть номінували на найкрутіші премії: від «Оскара» до «Золотого глобуса». Все тому, що «Грім у тропіках» — це сатирична стрічка, яка висміює голлівудські практики. Але не думайте, що все було так гладко, бо незадоволені теж траплялися. Просто їх не було достатньо багато. 

Та повернімося до «Малевича». Антоніна попросила режисерку Дар'ю Онищенко пояснити, що вона всім цим хотіла сказати.

І ось що вона відповіла: «У даному випадку це втілення картин Малевича в сучасному просторі. Ці картини є роботами періоду Голодомору, коли Малевич зображав людей без облич: вони в нього не лише чорні, а й червоні, зелені, сині. Але сама відсутність очей, облич: це було для нього способом показати, що селян позбавляли особистості, не вважали людьми.

Він зображає ці фігури без рук, у людей забирали все. Це символізм, який показував демографічне знищення українців. Тому в нашому фільмі фігури з замальованими обличчями, і це ні в якому випадку не blackfacing, а перенесення фігур художника в куліси сучасної війни, де росіяни намагаються нас знищити». 

Що ж, логічно. Дивіться, які картини Дар'я має на увазі.

На перспективи срачу режисерка дивиться так: «Я думаю, що хтось обовʼязково до цього причепиться. Але, на мій особистий погляд, якщо ти бачиш картину-оригінал і бачиш наш кадр — то зрозуміло, що ми показуємо».

І справді, кадри максимально точно повторюють картини, і чорна фарба на обличчі несе зовсім інші сенси, ніж у водевілях минулого століття. Проблема лиш у тім, що з трейлеру це не вповні зрозуміло. Якщо людина не знайома з картинами Малевича про Голодомор, то не зовсім ясно, до чого тут ці розмальовані обличчя взагалі.

Ну а ще вашій Антоніні поки здається, що фільм «Малевич» — це робота саме для українських глядачів, а не «експортний варіант». Хай там як, будемо чекати на вихід стрічки в прокат. А зараз можемо подивитися розповідь про Казимира Малевича від колег з «Радіо Свобода», бо до перегляду байопіків краще заздалегідь підготуватися.