Не хочу бути в залі «Покровськ»: роздуми за лаштунками DMF-2024

Цьогоріч майже 900 учасників і гостей DMF-2024 обговорили роль регіональних медіа у захисті свободи слова в умовах війни.

Засновано форум донецькими журналістами (якщо точніше, ГО DII-Ukraine), які змушені були виїхати з Донецька й інших міст регіону після подій 2014 року. Пригадую перший Донбас-медіафорум, який відбувся влітку 2015 року в Києві. Захід проходив у будівлях якогось промислового об’єкта, що нагадували цехи Донецького заводу ізоляційних матеріалів. «Ізоляція» була центром сучасного мистецтва і культурним осередком Донецька, а після захоплення міста російськими військами у 2014 році стала в’язницею.

Тоді до Києва з’їхалися журналісти й редактори здебільшого з Донецької та Луганської областей, які зайняли публічну проукраїнську позицію та змушені були покинути рідні міста, рятуючи власне життя. Той відвертий діалог дійсно багато в чому сприяв консолідації журналістів, які ще донедавна були конкурентами за аудиторію сходу України, а зараз  об’єдналися перед спільними загрозами. Я вважаю, натхненником того першого Донбас-медіафоруму й одним із тих, завдяки кому цей форум став щорічною всеукраїнською та певним чином глобальною медіаподією, був донецький журналіст Олексій Мацука. Я це добре пам’ятаю, думаю, як більшість моїх колег-медійників із Донеччини.

Тоді, у 2015 році, ми, журналісти, ще не відійшли від шоку, але вважали, що у вигнанні ми тимчасово, та здебільшого обговорювали міжнародний досвід роботи медіа в умовах локального й обмеженого у часі збройного конфлікту. Пройшло дев’ять років, майже три з яких триває широкомасштабна війна — і ми вже говоримо про роботу й захист медіа в умовах довготривалої війни.

Ще більше журналістів змушені були лишити рідні редакції — тепер уже не тільки зі сходу й Криму, а вже і з Херсонщини, Запоріжжя, Харківщини, Сумщини…

І Донбас-медіафорум уже має не географічне значення, а набагато більше. Для мене ДМФ асоціюється зі свободою — і не тільки журналістської роботи.

З  власних спостережень цьогорічного форуму можу відзначити наступне. Попри зростання авторитету й масштабності заходу, щороку все менше помічаю знайомих облич по роботі на Донеччині та водночас збільшується кількість залів (де відбуваються заходи форуму), які названі іменами міст, окупованих ворогом: Донецьк, Луганськ, Бахмут, Бердянськ… Не хочу, щоб наступного року з’явилися зали «Покровськ» або «Краматорськ». У цьому контексті показовою є фактично фінальна дискусія форуму «Візія Донеччини: яким може бути регіон через 50 років». Серед спікерів — молоді журналісти й громадські активісти, і жодного представника влади?! Так, керівники регіонів ввічливо та дещо пафосно привітали медійників під час відкриття заходу, але почути їхнє бачення майбутнього Донеччини було б набагато цікавіше. Втім, цей факт ніяк не применшує величезної роботи молодої чи навіть зовсім юної команди, що організувала і провела DMF-2024, до якого після всім відомих подій в Укрінформі  вже не має відношення Олексій Мацука.