«Попри все, наш фестиваль лишається святом кіно». Розмова з відбірником кінофестивалю «Молодість» Богданом Жуком
«Попри все, наш фестиваль лишається святом кіно». Розмова з відбірником кінофестивалю «Молодість» Богданом Жуком

«Попри все, наш фестиваль лишається святом кіно». Розмова з відбірником кінофестивалю «Молодість» Богданом Жуком

«Моя робота — це намагання поєднати вибір розумом і вибір серцем. Для мене суттєво, щоб фільм відгукувався емоційно».

Здобувши освіту мовознавця та попрацювавши перекладачем, журналістом і ведучим на радіо, Богдан приєднався до команди «Молодості» у 2014 році як пресаташе (до 2015 року) і відбірник. Він формує конкурсні та позаконкурсні програми «Молодості», а з минулого року є співзасновником і директором Sunny Bunny — першого в Україні фестивалю квір-кіно.

Жук також координує міжнародні заходи «Молодості», присвячені українському кіно, і програми на фестивалях Encounters (Велика Британія), Jugendfilmtage (Швейцарія), Soura (Берлін); фестивалі QueerScope (Німеччина і Швейцарія) та Image+nation (Монреаль, Канада). Крім того, він працює в команді відбірників міжнародного кінофестивалю BEAST (Порту), а також комунікаційником Британської ради в Україні й перекладачем фільмів для національних релізів і фестивальних показів.

Член журі на Teddy Awards (Берлінале), BEAST IFF (Порту), Image+nation (Монреаль), TLVFest (Тель-Авів), Crime & Punishment IFF (Стамбул), Mezipatra QFF (Прага).

Ми поговорили з Богданом напередодні 53-ї «Молодості».

— Скажіть, а коли почалася ваша історія з «Молодістю»?

— Ще десять років тому. Я працював на радіо і висвітлював різні культурні події, зокрема і «Молодість». І так познайомився з командою. Наприкінці 2014 року мене запросили доєднатися.

— Які критерії відбору фільмів на фестиваль, окрім того, що це мають бути дебюти?

— Безумовно, для кожної конкурсної програми є чіткі критерії, що стосується часу виробництва: зазвичай, це фільми, зроблені за попередні два роки. А якщо відійти від формальних вимог, то, так чи так, це суб’єктивний вибір кожного і кожної з нас. Ми обговорюємо фільми, вирішуємо, що може бути актуально для фестивалю і для нашої авдиторії, надто ж якщо це стосується чутливих тем. Ми командою вирішуємо, чи має фільм актуальність, мистецьку цінність, чи ми бачимо в цих картинах чи режисерах певні перспективи, потенціал, який вони можуть зреалізувати в майбутньому. Адже це також і підтримка дебютантів.

— То чого у вашому виборі більше: розуму чи серця?

— Моя робота — це намагання поєднати вибір розумом і вибір серцем. Для мене суттєво, щоб фільм відгукувався емоційно. І також це оцінювання мистецької новизни. Хоча зрозуміло, що неможливо створити щось абсолютно нове, радше йдеться про новизну в місцевому контексті чи в певній тематиці. Але знову таки, це теж суб’єктивно, і ми це вирішуємо командою.

— То виходить, ви ще вправляєтеся в мистецтві компромісу. Бувають, мабуть, гострі залаштункові бої?

— Бувають регулярно, і треба якось усе це звести докупи. Але в нас є правило: якщо хтось категорично заперечує проти фільму, то ми приймаємо таку позицію. Але переважно все вирішується в дискусії, постійно бувають якісь компроміси, але ми часто сходимося в думках.

— А що найскладніше в цій роботі особисто для вас?

— Зараз, після повномасштабного вторгнення, складніше дивитися фільми. Я це зафіксував принаймні за собою. Раніше міг влаштувати собі 5—6 переглядів на день, а зараз мені бракує емоційної спроможності для того. Проте кількість фільмів, які нам подають, величезна, а команда невелика, тому все одно доводиться дивитися дуже багато.

— Ви зачепили тему, без якої, мабуть, жодна розмова в Україні не обходиться. Як змінився фестиваль після вторгнення?

— У 2022 році «Молодість» була дуже невеликою порівняно з попередніми едиціями. Церемонії відкриття й закриття набагато скромніші, без червоних доріжок і помпи. Ми скоротили програму, показуємо близько ста тридцяти фільмів. Раніше у нас бувало понад 200 прем’єр, інколи навіть і 400. Безумовно, подія такого масштабу залежить від фінансування. В нас його зараз набагато менше. Але, загалом, якщо говорити про світові тенденції, то люди обирають менше ходити в кінотеатри — бо мають стримінги, доступ до великої кількості фільмів у інтернеті. Звички перегляду змінюються. Багато фестивалів по всьому світу зменшують програми. Мені здається, що це загальна проблема, — вже не рахуючи війни в нас. Зрозуміло, для багатьох людей кіно неактуальне, або немає фінансової спроможності купити квиток чи емоційного ресурсу дивитися кіно. Тобто багато додаткових нюансів.

Звісно, велика зміна — це те, що ми відділили програму Sunny Bunny і зробили її окремим фестивалем, тож тепер проводимо вже дві масштабні події на рік. Але ЛГБТІК-кіно все одно присутнє на «Молодості», просто фокус трохи змістився.

— Тут виникає далеко не другорядне питання: яка тепер ситуація з отриманням фільмів  з-за кордону для показу в Україні?

— З цим дуже складно, я б сказав. Бо змінилася наша спроможність платити за ці фільми. Наприклад, у 2022 році ми взагалі не могли платити ні за що через обмеження в банківській системі, які не дозволяли такі платежі. Є багато компаній, які йдуть нам назустріч, але ця кількість зменшується. У 2022-му ми мали велику підтримку, торік уже менше. Війна війною, а кіно — це продукт, який коштує грошей. І ми це розуміємо, ведемо переговори, намагаємося отримувати фільми на більш резонних умовах. А ще є частина західних компаній, які досі працюють із російськими дистриб’юторами.

— Важко в це повірити.

— Раніше це була звична практика для світових сейлз-агентів — продавати права на фільм на всю територію СНД, зокрема на територію України, російським прокатникам — тобто нам нові картини доводилося просити в Москви. Наша команда роками набридала сейлзам, що ми не працюємо з росіянами. Це почало мінятися десь у 2020 році, а у 2022-му, зрозуміло, ситуація значно поліпшилася. Водночас усе одно залишаються компанії, переважно великі, які продовжують так само продавати росіянам права на Україну. Відповідно, ми втрачаємо, на жаль, деякі фільми.

— Ви згадали про Sunny Bunny. Які у вас відчуття як його керівника? Чи буває думка: «Що мене понесло ще й на цю галеру?»

— У плані зайнятості це точно так, бо очолювати фестиваль — це дуже великий обсяг роботи. Але в плані ідейному нічого не змінилося. Ця справа важлива для підвищення видимості ЛГБТІК-спільноти в Україні, для рівноправ’я. У Sunny Bunny є великий потенціал зростання. Ми переконані, що він може стати провідним фестивалем ЛГБТІК-кіно у Східній і Центральній Європі. Ми проводили вже цього квітня пітчинг для короткометражних фільмів квір-тематики на Sunny Bunny. Це не велетенський обсяг фінансування, але все одно суттєво для короткометражних фільмів, особливо в тій ситуації, в якій зараз перебуває українська кіногалузь.

Ще ми плануємо перевідкривати українську класику в цьому плані. Адже в ній, безумовно, є кіно з елементами ЛКБТІК-тематики. Тут неоране поле. Мене недавно просили з Нью-Йоркської української бібліотеки порадити десять книжок на тему українського квір-кіно. Виявляється, в нас не те щоб книжок, а навіть досліджень ніяких немає. Можливо, нам вдасться це також розвивати, той же Довженко-Центр до цього відкритий.

— Чи є у вас бачення, як мала б еволюціонувати «Молодість»?

— У метушні забуваєш про це думати… Мені особисто хотілося б, щоб ми трохи більше розвивали індустрійну частину. Ми зараз пітчинги не проводимо, як робили раніше щороку. Варто це повернути, щоб підтримувати українське кіновиробництво. Хотілося б також сягати аудиторії не тільки в Києві, але наразі з цим дуже складно.

«Молодість» уже давній фестиваль, але хотілося б, щоб він регулярно оновлювався. Час від часу ми започатковуємо нові програми. От кілька років тому започаткували секції «Форма» й «Опівнічний сеанс», конкурс документальних повнометражних дебютів. Сподіваюся, зможемо започатковувати якісь нові ініціативи. Знов-таки, зараз це питання дуже обмеженого ресурсу.

— Наостанок персональне питання: зі всією зайнятістю, чи є у вас хобі, ніяк не пов’язані з кіно, щось для розради?

— Я останнім часом про це багато думаю, хочу трохи диверсифікувати свої заняття. Дійсно, з двома кінофестивалями та з програмами, які я роблю для закордонних фестивалів українського кіно, дуже бракує часу на інші заняття. Читання я не вважаю хобі, це начебто базова потреба. Хоч і на це бракує часу. А от заняття, не пов’язані з кіно, треба якось повертати у своє життя.

Титульне фото: Богдан Жук (фотограф Ростислав Ріпка)

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись
Источник материала
loader