Інтерв’ю Флоренс П’ю: про кохання, материнство і справжню хімію з Ендрю Гарфілдом. Ексклюзив Viva.ua
Інтерв’ю Флоренс П’ю: про кохання, материнство і справжню хімію з Ендрю Гарфілдом. Ексклюзив Viva.ua

Інтерв’ю Флоренс П’ю: про кохання, материнство і справжню хімію з Ендрю Гарфілдом. Ексклюзив Viva.ua

Одна з найбільш затребуваних актрис свого покоління Флоренс П’ю з'явилася в багатьох найгучніших фільмах останніх років, серед яких «Сонцестояння», «Маленькі жінки», «Оппенгеймер», «Дюна: Частина друга». І, за її словами, усі ці ролі мали щось спільне, а саме – вони її лякали. Так само трохи налякав її і фільм «Час жити», який виходить в українських кінотеатрах 31 жовтня.

«Час жити», де Флоренс зіграла разом із Ендрю Ґарфілдом («Нова Людина-павук», «Тік-так, бум!»), – це романтична драма, яка розповідає про стосунки пари, Алмут і Тобіаса, протягом десяти років, коли вони закохуються, заводять сім'ю та долають важку хворобу. Це фільм про те, як попри будь-що жити на повну і кохати від щирого серця.

В ексклюзивному інтерв’ю для Viva.ua Флоренс П’ю розповіла про роботу над фільмом, який змусив її переглянути власне ставлення до життя.

– Флоренс, чим привабив вас проєкт «Час жити» і ваша героїня?

Першою чергою – сценарій. Нік Пейн (британський сценарист, який багато працює для театру, а також відомий за стрічками «Останній лист від твого коханого» (2021) та серіалом «Корона», – ред.) написав неймовірний сценарій, але на той момент я якраз знімалася в іншому проєкті. А потім мій дуже довгий знімальний процес відклали, і в мене раптово з’явилося двомісячне вікно. У день, коли я дізналася, що знімань не буде, отримала електронного листа від свого агента, в якому говорилося: «Прочитайте це зараз. Якщо вам подобається, у нас є час». І мені дуже сподобалося! Я була дуже-дуже зацікавлена ​​створити історію про життя та кохання. У цьому сценарії все було готове – і чекало на мене. Режисер – Джон Кроулі, який зняв «Бруклін» і «Щиголь». Ендрю Ґарфілд вже готовий зніматися. Все це відчувалося як неймовірний подарунок. А потім нам довелося дуже-дуже швидко все це втілити. І це було справді захопливо – робити щось настільки чесне та правдиве, і щось, що здалося правильним для мого віку (Флоренс П’ю зараз 28 років, – ред.), речей, серед яких я живу, і речей, про які я говорю зі своїми подругами.

– Ви про материнство?

Так. Одним із великих запитань, яке досліджує фільм, є те, мати чи не мати дітей. Це дилема, котра може бути особливо важкою для деяких жінок, які відчувають, що вони повинні обирати між своїм професійним успіхом і материнством. Це те, з чим борються так багато жінок, яких я знаю. І з чим борюся я сама.

У фільмі Алмут спочатку наполягає на тому, що вона не хоче мати дітей, і вона розривається, намагаючись збалансувати свої кар'єрні амбіції та відданість сім'ї. Я й усі жінки в моєму житті постійно про це говоримо. Пам'ятаю, коли мені було 18, а моїй сестрі – 28, моя мама говорила з нею про це. Це розмова, яку ведуть усі жінки. Якщо ви така рішуча, хочете працювати, відчувати, що ви успішні, то розмова про дітей і про те, коли ви це зробите і чи хочете цього взагалі, завжди у вас на задньому плані. Тож я дуже вдячна, що мені довелося зіграти персонажку, котра – саме про це.

Рішення Альмут про те, чи хоче вона мати дітей, впливає на сюжет фільму. У самому кінці ми бачимо її, коли вона народила дитину, у неї є своє життя, чоловік, і в неї є свій фантастичний ресторан. І при цьому вона все ще хоче досягти чогось більшого – для себе, для дочки і для свого спадку. Фільм показує, що можна обирати і сім’ю, і кар’єру одночасно. Правда може бути в обох цих речах. Я відчуваю себе дуже щасливою, що мені довелося розповісти історію про сучасну жінку, яка намагається зробити обидва вибори, тому що таких історій на екрані досі мало. І зараз саме час для «Часу жити».

Це історія про те, що нормально робити різні вибори, і що змінювати свою думку – також нормально.

– Що у цьому проєкті було для вас найскладнішим?

Насправді, більшість ролей, які я зіграла, мене лякали. Мені подобається ідея підштовхнути себе до чогось, що є для мене абсолютно новим. У «Часі жити» такою є сцена пологів. Я думала: «Як я це зроблю? Я ніколи не народжувала. Я навіть не знаю, яке це відчуття – бути вагітною. Я не маю жодного уявлення, як звучатимуть будь-які з цих звуків, які я маю видавати, або як це буде відчуватися». Тож це було страшно, але водночас хвилююче, і той факт, що я змогла зробити цю сцену разом із Ендрю, був просто захопливим.

– Ваша з Ендрю Ґарфілдом «хімія» на екрані – одна з головних складових магії фільму. Як вона склалася?

Взаємно і цілком природно: це просто відчувалося так легко, як дихання. Ми постійно говорили про своїх персонажів – намагалися думати, як вони, справді стати ними: що вони хотіли б, щоб ми вдягнули у цій сцені, або як би вони посміхалися, коли входять у двері у вечір побачення. Ми навіть обирали одне для одного обручки, що було справді дуже мило. Ми просто хотіли зробити все глибшим, більш особистим.

Коли ми закінчили знімання, було так дивно… Ми створили все це життя разом, і ми обидва були цими людьми. Я проводила час з Тобіасом, а Ендрю – з Алмут. Що більше сцен ми знімали, то ближчими ставали. Тож коли все закінчилося, було важко усвідомити, що ми тепер закрили двері для цього життя – для цієї пари та їхньої спільної історії, яка залишилася у фільмі.

– Що у вас залишилося від вашої героїні після завершення фільму?

Те, що я полюбила в ній і що забрала з собою, – це те, наскільки вона готова жити. Її спонтанність. Вона готова їхати куди завгодно, робити все, що завгодно. Досягати, жити якомога повніше в той час, який у неї є. Вона – дуже наповнена людина, й іноді це не ідеально, тому що вона забуває про інших людей навколо неї. Але я думаю, що в цьому дійсно є щось прекрасне: просто бути яскравим сплеском кольору. Я люблю це в ній, і я точно трохи цьому навчилася для свого власного життя.

Взагалі, після цього фільму я багато змінила у своєму житті. Цей досвід дав перспективу для багатьох речей. Тож я дуже вдячна за цей фільм і уроки, які він мені дав.

– Гадаю, дивлячись трейлер чи читаючи опис фільму, багато глядачів подумають: «О, я точно плакатиму, коли це дивитимуся». Чому, на вашу думку, люди прагнуть дивитися фільми, котрі змушують їх відчувати сильні емоції? Чому люди хочуть такої реакції від фільму?

А хіба не чудово бути закоханим у фільм? Закоханим у персонажів, які закохані. Це змушує вас відчувати, що ви й самі закохані, – так, наче ви були частиною цих стосунків.

У фільмі саме про це йдеться. Це найпростіші і найважливіші речі: кохання, бути коханим, дарувати кохання. Ми всі або хочемо цього, або маємо це, або нам потрібно це цінувати. Тож піти на цей фільм у кіно, знаючи, що ти щось відчуєш, – це чудова річ. Саме заради цього «Час жити» і створений. Там багато сцен, призначених для того, щоб змусити вас відчувати. Це його суть. І це прекрасно.

Фото: пресслужба Adastra Cinema

Источник материала
loader
loader