«Не лишає слідів»: Дмитро Хоркін про те, чому Українське радіо слухають в окупації

Оригінал публікації на сайті «Радіо Свобода» за посиланням

«Українського радіо» і досі офіційно – найбільше і найпопулярніше радіо країни. Як може засіб масової інформації, заснований сто років тому, бути досі актуальним? Саме з цим питанням ми прийшли до Дмитра Хоркіна, члена правління Суспільного мовлення, відповідального за радіо, телебачення та діджідал.

Ми зустрічаємося в кабінеті Дмитра, в легендарній будівлі телерадіокомпанії на Хрещатику, 26. І тут усе нагадує про те, що до ювілею залишаються лічені дні.

– Вітаємо «Українського радіо» з ювілеєм!

– Так. І вас, і нас. Це сторіччя української історії.

При всій моїй любові до радіо, я не думав, що ми дійдемо до сторіччя настільки актуальними. Але це повномасштабна війна змінила.

У перші години і дні, коли люди зі Львова їхали до Києва три доби – вони слухали радіо. Маріуполь, Ізюм, Лиман, Херсон, Гостомель – міста, які були в окупації, або і зараз залишаються там – мали змогу слухати українське радіо.

Оце специфіка радіо, і тоді про нього згадали всі, – і спецслужби, і екстрені служби. І мер міста звернувся до мешканців Маріуполя саме через «Українське радіо». І ми змогли вивести людей в останні, вже евакуаційні, коридори, це стосувалося і Лимана, Ізюма, Херсона.

Тобто я хочу сказати, що радійники прийшли до свого сторіччя із усвідомленням стратегічної ролі цього, здавалось би, ретроградного способу зв'язку. Світові колеги зараз беруть із нас приклад, тому що окрім воєн є надзвичайні ситуації, є техногенні і природні катаклізми, і радіо зараз доводить свою роль в багатьох країнах.

– Якщо дивитись на кількість проєктів і активності «Українського радіо», здається, що в час повномасштабного вторгнення, «Українське радіо» переживає розквіт…

– Я б не сказав, що це розквіт технології як такої. Але радіо – живе. Я опікуюся саме лінійними платформами мовлення. І я готувався до можливого повномасштабного вторгнення. Інтуїтивно. В мене є книга про роботу «Радіо BBC» в часи Другої світової війни, я прочитав її саме в 2022–му. І досі перечитую.

Радійна служба «BBC» відігравали особливу роль у міжнародному радіомовленні під час Другої світової війни як альтернативне джерело новин, особливо для тих слухачів, які жили на окупованих територіях. Їм часто доводилося слухати радіо потайки. До кінця 1942 року радіомовлення тривало головними європейськими мовами і деякими азійськими: фарсі, бірманською , хінді, китайською, бенгальською , тамільською , сингальською. Ця історія вважається зразковою в історії журналістики.

У нас був затверджений список працівників, які мусили обов'язково з'явитися. І вони всі прийшли 24 лютого. Ці люди заздалегідь підготувалися, відвезли близьких у безпечні місця. Ви розумієте, за 100 років ми не припиняли свого мовлення. Навіть під час Другої світової війни, коли вся нинішня територія України була окупована. Яке ми маємо право зараз злякатися обстрілів.

– В одному із інтерв'ю ваші колеги розповідали: коли була загроза обстрілів, ви відправили нічну зміну додому і самі лишалися в ефірі. Чому?

– Це Наталя Соколенко розповіла, ну тут ніякого геройства немає. Не можу досі говорити, але це були не обстріли, це – більш серйозне. Тоді уже була не одна вежа знищена, і було серйозне питання щодо безпеки працівників. Ми відправили їх і – залишалися.

Я не вважаю, що це є обов'язковим – і без мене би справилися. Але якщо виходить безпосередньо керівник радіо в ефір і на зміну, це підбадьорює працівників. От і все.

Журналістка з окупації кожен ефір починала фразою:«Ви слухаєте голос українського Херсона»

– Мене дуже вразила історія про те, що ваші співробітники з Херсону працювали із окупації. Це вже можна розповідати?

– Маргарита Лазник – ця радіоведуча, яка увійде в історію! Вона залишилась в окупації. От це треба книги потім писати, як вона все це робила, краще за всіх агентів.

Щоразу, коли вона виходила в ефір, то повідомляла: «Ви слухаєте голос українського Херсона». Це було дуже важливо…

І досі, завдяки Маргариті, ми в ефірі розповідаємо важливу інформацію із Лівобережжя Херсона. Зараз вона у Києві, працює в об'єднаній редакції, яка називається «Редакція мовлення на окупованій території». Вона повернулася до України разом із Херсоном.

Розмову перериває дзвінок. Мій співрозмовник вибачається, не відповісти не можна, йде підготовка до відзначення ювілею, зокрема плануються заходи безпеки. Закінчивши, він сам продовжує розповідь:

–... мені Фейсбук нагадав, про той час. Тоді мені зателефонували відповідні люди, щоб я російською мовою начитав, як правильно здаватися в полон, для росіян. Ну та які треба дати знаки, якщо немає білої хустини, що робити. Це було якраз от два роки тому. А потім звільнили Херсон, і наступного ж дня українське радіо на повну зазвучало в цьому місті.

– Радіо досі залишається стратегічним для тимчасово окупованих територій?

– Так, бо воно не залишає слідів. Ти зайшов на сайт і все це буде видно. А з радіо – ти послухав і потім просто переключив і ніхто не знає, на якій ти хвилі перед цим був. І заглушити радіо практично нереально, хоча вони намагаються. Але у росіян немає таких потужностей для цього, вони не Радянський союз, хоча і думають, що досі є ним. За відкритими даними Інституту масової інформації, у нас 14 телерадіовеж цілеспрямовано було підірвано. Ми можемо сказати, що у цій війні українські зв'язківці, медійники є мішенню. Я пам'ятаю, що в один із перших днів, декотрі працівники боялися виходити на роботу, тому що перебувати в приміщеннях, які пов'язані із медіа могло бути небезпечним. Але це були поодинокі працівники.

За 20 років йшов 4 рази. І кожного разу повертався

– Трохи відкотимось в часі. Радійна реформа, яку ви почали в 2017 році, тоді це виглядало як виклик. Зараз уже можна робити висновки. Вдалось?

– Відповідь була вже через півроку, тоді, коли перші рейтинги. Ми почали 4 вересня 2017 року, перший медіа сезон, а уже у 2018 році навесні прийшли дослідження, які показали, що «Українське радіо» виросло на 67%. В історії радіомовлення були тільки випадки, коли хтось міг гепнутися на 67%. Це показало, що людям цікаво.

В 2017 році почалася реформа «Суспільного» , була створена юридична особа, Національна Суспільна Телерадіокомпанія України, відбувся перший в історії мовника конкурс, Дмитро Хоркін увійшов в керівництво разом із командою Зураба Аласанії, з цього почалась зміна структури і підходів Суспільного мовника.

Ресурси були спрямовані на те, щоби зробити із РадіоПромінь – сучасне молодіжне радіо, яким воно зараз і є. РадіоКультура, де звучать озвучені найкращими акторами радіотеатри. Ми відкрили новий радіоканал «Радіоточка», із архівних записів. Цифри показують, що реформа вдалася, радіо слухають, воно помолодшало, додалися різні способи слухання.

– А ви для себе розумієте, чому саме радіо має таке успішне довголіття? Особливо зараз, коли є так багато конкурентів…

– Я дуже довго розмірковував над цим … І я для себе зрозумів так.

Воно видозмінюється – існує у вигляді подкастів, повідомлень. Плюс технології нам дозволяють: я застав, коли прямий ефір забезпечували 12 людей, зараз ти в прямому ефірі сидиш сам. І це робить виробництво більш рентабельним.

– У вас теж ювілей – 20 років на «Українському радіо»?

–12 грудня 2004 року я вперше прийшов на «Українське радіо», мені було 18 років, вийшов в ефір я 5 січня 2005 року і вів одразу двогодинну передачу.

– Як так склалося?

– Професори сказали: мовляв ми тобі поставимо хорошу оцінку, але не думай іти в науку, іди на радіо. І я в цей же вечір знайшов довідник, набираю з університету приймальню: «Добрий день, вам потрібні хороші голоси чоловічі?».

Віце–президент радіокомпанії сказав: «Одна нога тут – інша там». І я прийшов, провели в студію. І тут Неля Даниленко каже: «Триває наш ефір, на годиннику - 19 година 30 хвилин, і далі прогноз погоди, з яким нас ознайомить Дмитро Хоркін», повертають мікрофон, дають аркуш, я – мокрий весь, прочитав, ні разу не збився.

–Багато разів ви звідси йшли?

(Сміється) Чотири рази. Через рік уже пішов, потім повертався. Бо це була закоханість. 30 радіостанцій в Києві, але мені було тут найкраще.

– Чим найбільше пишаєтеся із зробленого?

– От коли я йду, і бачу, що дуже багато молодих людей, коли бачу, що тут люди із комерційних радіостанцій уже роками у нас працюють від реформи. Пишаюсь, бо це стало престижним місцем роботи.

38 днів мама просиділа у Гостомелі, але слухала радіо

– А коли вас назвали в російському ефірі «українським Гебельсом» – було приємно чи навпаки?

–Я злякався за маму. Я вів частину «Марафону», тоді, коли він ще був виправданий – перші 100 днів. У мене мама весь час була в окупації. Я не міг це ніяк повідомляти ні друзям, ні волонтерам, тому що у нас одне прізвище, і її могли б знайти. І потім уже, коли мама вийшла із окупації, то в нашій квартирі були російські військові.

Ну уявляєте, якби я в якийсь чат кинув: «маму Хоркіна, знайдіть, допоможіть вивезти». Я бачив, як ця інформація щодо інших людей гуляє. І росіяни це читали. А тоді портрет з’явився в шоу у Скабєєвої – і я злякався.

38 днів мама просиділа у Гостомелі, але слухала радіо. І дзвонила раз на три дні. Вони там пішки якось вийшли в напрям Ірпеня, жили у якоїсь самотньої бабусі, разом там вижили. Дуже складна епопея. Але вам скажу, що це допомогло уникнути помилок, які були у декотрих інших медійників – бравурного тону. Тому що я розумів, що за цими гучними словами стоїть.

– Раз вже згадали про це – в травні Суспільне перестало бути частиною марафону. Це рішення було вдалим для телекомпанії?

– Ми ж не вийшли, Суспільне мовлення розширило «Марафон», і ми про це повідомляли (і крізь посмішку додає). Напишіть же в дужках обов'язково «засміявся». У нас на телеканалі «Перший» силами служби новин і наших співробітників суспільно-політичного мовлення - ефіри повноцінні. Мені здається, що аудиторії це подобається. Якщо запитати мене як ведучого «Марафону»…

– Які проєкти плануються до сторіччя «Українського радіо»?

– Наприклад, у нас вийшла платівка, за підтримки міжнародних партнерів, на Таллінському заводі вінілу, – «Нове сторіччя «Українського Радіо».

Туди увійшли композиції – від старих записів XX сторіччя і закінчуючи останнім звукозаписом Володимира Івасюка, пісня «Водограй». Ще ми зініціювали і Укрпошта підтримала – спецпогашення поштової марки «Сторіччя Українського Радіо».

Монетний двір Національного банку України випустить монету ювілейну. І кияни проголосували, тож сквер внизу Прорізної тепер носитиме назву «Сквер «Українського Радіо». І буде величезний святковий концерт в Національній Опері.

– А іще ж книга до сторіччя?

– Це окремо. Вадим Міський, Тамара Гусейнова і я – пишемо цю книгу. До речі, ми вперше розкажемо, що «Українське Радіо» не було державним відразу. Ми, як і BBC, були засновані акціонерним товариством. Нас заснував «Трест виробників приладів малих струмів» – це була асоціація виробників радіоприймачів. І тільки в 1928 році нас офіційно націоналізував Радянський уряд.

– Якими проєктами «Українське радіо» розпочне свою другу сотню?

– Ми поки готуємося разом із нашими радіослухачами перезимувати. І докладаємо зусиль для того, щоб залишатися найбільш надійним джерелом інформації під час цієї зими, якою б вона не була…

Ми розуміємо, що дуже важливо далі підтримувати зв'язок із нашими співвітчизниками на окупованій території, у фронтових районах.

Ми мусимо підтримувати цей зв'язок, знайти необхідні інтонації в наших радіоефірах для того, щоб бути близькими.