Вийшли мемуари Ангели Меркель, про що пише The Guardian, посилаючись на Die Zeit. Там якась частина присвячена персоналії Дональда Трампа.
Зокрема, Меркель пише про його «емоційний» характер і слабкість до авторитарних режимів і тиранів («зачарованість» Путіним), а також про те, що він «керований образою та потребами», на відміну від «фактичного» підходу, і прагненням, щоб його «співрозмовник почувався винним».
Можливо, так і є. Але виникають питання й до європейських лідерів, у тому числі і перш за все до самої Меркель. Адже, керуючись «фактичним» підходом (як пише сама Меркель), а не емоціями, ці лідери, маючи прецеденти Грузії 2008 року, а також Криму і Донбасу 2014 року, продовжували по відношенню до РФ політику умиротворення та в значній мірі бізнес as usual (бо санкції тоді були мізерні), що, врешті-решт не зупинило російський агресивний режим у його русі до великої континентальної війни.
Це я до того, що оскільки війна уже давно вийшла на глобальний рівень, то, мабуть, демократичні країни/союзи повинні проаналізувати, чому стався збій на рівні системи загалом, у чому була помилковість Заходу в не/реагуванні (недостатньому реагуванні на агресивні прецеденти автократій), щоб можна було цей збіг виправити.