Як Захід знехтував «майже ядерним» попередженням Путіна

Заява Путіна – вимушений крок, бо Захід не продемонстрував очікуваної Кремлем реакції. Захід не зрозумів дуже товстого «натяку» – довелось роз’яснювати особисто.

Путін пів доби чекав на прояви паніки, на чергу дзвінків з усіх столиць НАТО, може навіть на якісь мітинги по цілому світу серії «припиняйте дражнити Москву, поки не вдарила по нас, – заберіть в України нашу зброю!»... Не дочекався. Фактично, Захід проігнорував удар з прямим натяком на міжконтинентальну ядерну атаку. Тому ввечері Путін вже не витримав і сам зробив заяву на 7 хвилин.

Заява не анонсувалась. Очевидно, він навіть не в Москві (і заява записувалась не в Москві). Можливо, Путін виїхав в дальший бункер з розрахунку, щоб не відповідати на очікувані дзвінки західних лідерів одразу, мати паузу на роздуми і заодно продемонструвати зневагу: мовляв, всі світові лідери залежні від його розпорядку і мусять чекати відповіді. Але сценарій було поламано. А Путін виглядає помітно «не дуже», покашлював, хоча й спромігся на кілька паскудних усмішок.

До вечора коментарів Кремля (від офіційних осіб) не було – ймовірно, вони всі готувались до іншого формату, до повідомлень «нам подзвонив ще й оцей, але діалог відкладено, поки без коментарів». Але все пішло не так, тому і Кремль мовчав аж до особистого виступу Путіна.

А Захід сприйняв чергову атаку на Україну цілком об’єктивно: як свідчення слабкості Путіна. Він не наважується кидати виклик дійсно сильним «колегам по світовому кабінету», а накопичувану через приниження всіма агресію знов і знов скидає на слабшого сусіда. Це тільки підтверджує щоразу відсутність сили для протистояння з дійсно потужними державами.

Бо ситуація позбавлена логіки: він б’є по Україні, отримує відповідь, завдає «майже ядерного удару» як «попередження», ми знов відповімо... І що далі? Куди підвищувати ставки? Адже війна у Путіна – «з НАТО». Погрожує він Заходу, а не нам. Але б’є по нас. Якщо ескалувати – то це вже має бути хіба ядерний удар (і знов по нас, можливо, навіть по Києву). От це поміняє все.

А поки Путін назвав удар по Україні початком «глобальної війни» і погрожував новими ударами... знов по Україні. Тому не дивно, що Білий дім, коли врешті оприлюднив коментар, сформулював його як «Пуск російської ракети не чинитиме стримуючого впливу на політику Вашингтона щодо України».

По суті, це ляпас. Причому дуже зневажливий. Хоча, звісно, все це не зменшить (а навіть збільшить) загрозу для нас. І спричинить посилення атак на українські міста. Достатньо ймовірно, що блеф Путіна з «Орешником» спричинить швидке збільшення збройної підтримки України. І, очевидно, різке додаткове закручування гайок з санкціями.

Хоча заява Путіна і наступний коментар його прессекретаря дійсно підтвердив логіку «ескалація у відповідь на ескалацію заради швидкої деескалації»: Путін двічі вказував у своїй заяві на переговори з Заходом.
 
«Питання про подальше розгортання ракет середньої та меншої дальності вирішуватиметься нами залежно від дій США та їх сателітів. Ми завжди вважали за краще і зараз готові вирішувати всі спірні питання мирними засобами», – Путін.

«Владімір Путін залишається відкритим для всіх контактів для мирного врегулювання конфлікту», – прессекретар Пєсков.
 
Тобто, все та ж стара тема «подзвоніть мені». Однак навряд чи подібний демарш покращив позиції Росії в очікуваних переговорах.

Ще раз: в Путіна тепер лише два шляхи – удар тактичною ядерною зброєю по Україні (який не принесе перемоги, але різко поміняє форма протистояння) або різко зменшити вимоги і піти на мирні угоди.