Избежать новой зависимости: почему Еврокомиссия должна возглавить курс на отказ от российского топлива

Після виборів у Сполучених Штатах, на яких переміг Дональд Трамп, з’явилося повідомлення, в якому детально описується потенційна пропозиція новообраного президента зупинити повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

План нібито передбачає "заморожування" конфлікту шляхом створення автономних регіонів по обидва боки демілітаризованої зони та недопущення України до НАТО.

Проте ця пропозиція не менш прикметна тим, що вона залишає невисловленим, що станеться з масштабними західними санкціями проти Росії, передусім з тими, що спрямовані на її нафтовий та газовий сектори.

Одним із можливих майбутніх сценаріїв може бути те, що нова адміністрація США може використати енергетичні санкції в переговорах з Москвою, запропонувавши скасувати їх в обмін на припинення вогню.

У цьому контексті нова Європейська комісія має рідкісну історичну можливість продемонструвати лідерство.

ЄС може прокласти чіткий шлях до відмови від російського викопного палива та підтримати суверенітет України сталими стратегічними діями.

Європа має продовжувати курс, твердо дотримуючись свого зобов’язання припинити свою залежність від російського викопного палива та зберегти санкції щодо нього.

У короткостроковій перспективі це означало б обмеження доходів, що підживлюють агресію Росії проти України; у довгостроковій перспективі це послабить здатність Москви фінансувати свою армію.

Це бачення також узгоджується з ініціативою Євросоюзу Re.

PowerEU, спрямованою на поступову відмову від російської енергетики до 2027 року.

Проте, попри амбітні цілі, реалізація Re.

PowerEU зіткнулася зі значними проблемами, створюючи прогалини, якими Москва продовжує користуватися.

Нова Комісія має ключову можливість розв’язати ці проблеми, зміцнити енергетичну безпеку ЄС і підтвердити свою відданість Україні.

Ембарго ЄС на російську нафту стало значним проявом солідарності з Україною.

Однак винятки для держав-членів, які не мають виходу до моря, дозволили російській сирій нафті надалі надходити на ринки ЄС, ускладнюючи спроби зменшити залежність від Москви.

У першому півріччі 2024 року Угорщина і Словаччина скоротили імпорт російської нафти лише на 4% і 3% у річному вимірі відповідно, направивши до Росії 1,9 млрд євро.

Винятки – не єдиний шлях потрапляння російського викопного палива на ринок ЄС.

Нафтопродукти, перероблені з російської нафти, часто потрапляють до ЄС через треті країни.

За перші три квартали 2024 року країни ЄС імпортували 12,3 млн тонн нафтопродуктів з Індії, Китаю і Туреччини, причому 4,8 млн тонн на суму 3,6 млрд євро було безпосередньо отримано з російської нафти.

Щоб ефективно розв’язати цю проблему, нова Європейська комісія повинна розглянути впровадження чітких вказівок і чітких термінів для поступового припинення імпорту російської нафти державами-членами, які не мають виходу до моря.

Встановлення конкретних часових рамок допоможе гарантувати, що ці винятки не перешкоджатимуть прогресу.

Крім того, Комісія повинна усунути лазівку в нафтопереробці та вивчити можливість накладання обмежень на нафтопереробні заводи, які значною мірою залежать від російської сирої нафти, сприяючи подальшій меті зменшення залежності від російських джерел енергії.

Проблема російської нафти виходить за межі імпорту; це також стосується "тіньових" танкерів, які працюють поза рамками морського регулювання.

Ці судна, часто незастраховані та нерегульовані, створюють екологічні ризики, транспортуючи російську нафту водними шляхами ЄС, обходячи санкції та обмеження цін.

Ці "тіньові" судна дозволяють Росії уникати санкцій, транспортуючи нафту з портів Балтійського моря через протоки ЄС, включно з Данією, Дувром і Гібралтаром.

Ризик екологічної катастрофи викликає серйозні занепокоєння.

Рішуча відповідь на цю вразливість є критично важливою, і санкції мають бути пріоритетом співпраці поміж різними секторами, включаючи енергетику й екологічну безпеку.

Попередні санкції Заходу виявилися ефективними, змусивши багато суден або скоротити свої операції, або повністю припинити.

Європа може ефективно впоратися з цією гострою загрозою, тісно співпрацюючи зі Сполученими Штатами та іншими союзниками, щоб обмежити доступ до "тіньових" танкерів Росії.

Попри постійний імпорт російської нафти, природний газ залишається значною вразливістю ЄС.

Хоча Брюссель декларує зменшення залежності від російського газу, більшу частину цієї зміни можна пояснити маневрами Москви, а не проактивною політикою ЄС.

Росія фактично вплинула на європейську енергетичну стратегію, вибірково скорочуючи постачання певним державам-членам.

За іронією долі, навіть коли Путін обмежив газові потоки, імпорт російського природного газу до ЄС у першій половині 2024 року зріс на 27% порівняно з аналогічним періодом минулого року.

Імпорт природного газу з Росії становив близько 10% річного споживання ЄС у 2023 році, причому рівень залежності значно варіюється серед держав-членів.

Нова Європейська комісія повинна розглянути можливості та готовність кожної країни диверсифікувати джерела газу, розробивши стратегію, яка враховує ці відмінності.

Навіть з потенційним майбутнім ембарго поточні закупівлі газу непрямо фінансують воєнні зусилля Росії.

Оцінки річного імпорту з Росії в 2023 році та поточні ціни на природний газ в ЄС свідчать про те, що країни-члени можуть заплатити приблизно 11 млрд євро за російський газ у 2025 році.

Таким чином, поряд із встановленням кінцевих цілей, ЄС повинен визначити пріоритет механізмів для обмеження доходів Росії в період переходу.

Довгострокові контракти з російськими постачальниками ще більше ускладнюють ситуацію, оскільки багато з них виходять за межі цілі Re.

PowerEU 2027, що призводить до невиконання плану.

Деякі країни-члени можуть повернутися до старих торговельних практик без чіткої стратегії виходу, особливо тому, що певні політичні фракції намагаються переглянути заборони на російське викопне паливо через економічне навантаження.

Попри привабливість повернення до дешевого російського газу, країни ЄС повинні визнати, що ця недалекоглядна політика коштує дорого.

Покладання на доступний російський газ несе значні політичні ризики, які доводиться нести громадянам ЄС.

Таким чином, юридично зобов’язуючі цілі Re.

PowerEU є вирішальними для запобігання потенційним відкатам і гарантування безпечнішого енергетичного майбутнього.

З приходом до влади для нової Єврокомісії настає вирішальний момент для рішучого лідерства в енергетичній політиці.

З огляду на натяки нової адміністрації США на можливі зміни в політиці щодо України,.

відданість Європи зменшенню залежності від російського викопного палива є критично важливою.

Не лише для її безпеки, а й як глобальний сигнал рішучості.

У цьому контексті ЄС має надати пріоритет зобов’язуючій політиці, спрямованій на припинення імпорту російських енергоресурсів, протидіючи тиску з боку фракцій, що виступають за повернення до ‘business as usual’ із Москвою.

Роблячи це, Європа може зміцнити позиції України, посилити свою енергетичну незалежність і стати стабільною силою серед глобальної невизначеності.

Це шанс для Європи встановити сталий курс на енергетичну безпеку, продемонструвавши внутрішню єдність і глобальне лідерство в часи зламу альянсів і підвищення геополітичних ставок.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.