Второй термин для пророссийского лидера? Кто станет новым президентом Хорватии

Кого із глав держав країн ЄС можна назвати найбільш проросійським?.

Зауважимо, саме глав держав (тобто – президентів), а не глав урядів, де є певна конкуренція.

Серед президентів країн ЄС "лідерство" у цій номінації однозначно належить очільнику Хорватії Зорану Мілановичу.

Він відзначився й численними антиукраїнським заявами (на кшталт того, що Крим ніби то ніколи не повернеться до складу України), і діями.

Зокрема – блокує ініціативу уряду по направленню хорватських військових до місії НАТО, що займається підготовкою українських воїнів.

Тим важливішим є те, що 12 грудня у Хорватії офіційно почалася кампанія по виборах президента держави.

Ця виборча компанія виглядає дещо дивно, адже самі вибори (а точніше – їх перший тур) відбудуться 29 грудня.

Проте шансів на те, щоб вже до Нового року дізнатися ім’я нового президента, небагато.

Скоріш за все, питання, чи вдасться Мілановичу залишитися на другий термін, буде вирішуватися у другому турі, що пройде 12 січня.

Спробуємо детальніше розібратися у хорватських політичних розкладах.

А разом із тим – проаналізувати, як на чолі дружньої до України країни стоїть антиукраїнський політик.

Хто хоче стати президентом?.

Нинішні вибори стануть вже восьмим обранням президента Хорватії після здобуття у червні 1991 року країною незалежності.

Президента обирають терміном на 5 років.

Щоб стати кандидатом у президенти, претендент має зібрати не менше 10 тисяч підписів на свою підтримку (у нашому випадку до 10 грудня), після чого він буде внесений Державною виборчою комісією (ДВК) до списку кандидатів та після оприлюднення списку (це сталося 11 грудня) й починаються президентські перегони.

Збір підписів – дещо формальна процедура та мало впливає на результати.

По-перше, мало хто з виборців слідкує за цією процедурою, а підписують або соратники, або випадкові люди.

По-друге, ДВК декілька разів звертала увагу, шо буде рахувати лише до 10100 підписів, далі – кількість не важлива, кандидат у списку.

За таких причин подальший збір підписів – лише можливість для кандидата заявити про себе.

Хорватський президент, як у більшості демократичних країн, не має реальної влади, та виконує, головним чином, церемоніальні функції.

Що не заважає йому блокувати важливі ініціативи уряду, насамперед – у сфері безпеки.

Не дивлячись на це, число кандидатів, які бажали сісти в крісло президента, лише тричі було менше десяти.

Ось і цього разу про бажання взяти учать у президентських перегонах заявили 15 осіб.

Проте до виборів допустили лише вісім кандидатів.

З них п’ятеро – висуванці від різних партій та рухів: праворадикальних, правоцентристських, лівих, зелених, напівкомуністичних, євроскептичних та прозахідних.

Коротко кажучи, кандидати – громадяни з протилежними, часом, антагоністичними цінностями та ідеологіями.

Три кандидати – незалежні, які орієнтовані на різноманітні соціально-економічні реформи та відстоюють регіональні інтереси, з них двох можна назвати хорватськими націоналістами.

Серед цих восьми кандидатів є публіцисти та лікарі, мери міст та колишні члени Європарламенту, вчені та колишні міністри і військові.

На перший погляд, основна боротьба буде точитися між діючим президентом Зораном Мілановичем та Драганом Приморацем, кандидатом від Християнсько демократичного союзу – партії чинного прем’єра Андрея Пленковича.

Проте нинішні хорватські вибори можуть подарувати сенсацію.

Зокрема – вихід у другий тур із реальними шансами на перемогу "темної конячки".

"Ковбой" та симпатик Путіна.

Лідером перегонів є поки що чинний президент Зоран Міланович, якого підтримує найбільша опозиційна Соціал-демократична партія ("вийшла" з Союзу комуністів Югославії) та ще 9 лівих партій.

Його лідерство підтверджує остане опитування Cro Barometr, згідно з яким 23,3% виборців позитивно оцінюють його діяльність, а прем’єра Пленковича – 13,5%.

Водночас діяльність голови уряду негативно оцінює 33,8% опитаних, тоді як президента – лише 16,6%.

Така соціологія може показатися досить дивною, адже Міланович не дарма заслужив у хорватській пресі прізвисько "балканський ковбой" – і є за що!.

Під час цьогорічних парламентських виборів Конституційний суд Хорватії звинуватив його в порушенні конституції та закону про вибори.

Міланович відверто "наїжджає" і на прем’єра Пленковича (із яким у нього особисте протистояння), і на його партію ХДС, зокрема, заявляючи, що остання нібито створена сербськими спецслужбами.

Останнім часом Міланович нападає на ЄС та НАТО, закликаючи до виходу з обох організацій.

Також він став єдиним європейським президентом-симпатиком Путіна та противником військової підтримки України (його погляди детально проаналізовано у статті Проти України та НАТО).

А крім того, Міланович нещодавно заявив, що "не є президентом всіх хорватів"(!), що дивно для людини, яка починає боротьбу за посаду президента як раз всієї нації.

На чому ж базується популярність Зорана Мілановича?.

Причин чимало, але ми лише назвемо, на нашу думку, найбільш важливі:.

– харизматичність Мілановича та його активна співпраця з мас-медіа; популістські заяви щодо небажання втягувати Хорватію у війну в Україні, що сприймається населенням (хто хоче воювати у чужій країні, крім росіян?);.

– підтримка з боку майже всіх опозиційних партій, а також впливової селянської;.

– президент вміло використовує зростаючий скептицизм по відношенню до ЄС та НАТО, спекулюючи на цьому;.

– системна, обґрунтована та різка критика чинної влади, поширення корупції за часи Пленковича та уповільнення реформ.

Чинний президент вловив та зрозумів очікування населення та ефективно спекулює на них для підтримання своєї популярності.

Зоран Міланович виглядає впевненим у своїй перемозі.

Можливо тому він поки що майже зник з інформаційного простору й готується надолужити мовчання з офіційним стартом кампанії.

Проблемний кандидат.

Найреальніші шанси перемогти чинного президента має той кандидат, якого висуне керівна партія ХДС та її союзники.

Проте їх нинішній вибір – колишній міністр освіти та науки Драган Пріморац, відверто дивує.

По-перше, він маловідомий не тільки широкому колу виборців, але й частині ХДС.

Кажуть, його висування викликало незадоволення в партії.

По-друге, його кампанія викликає саркастичні запитання та репліки типу "а хто проводить кампанію – Пріморац чи Пленкович".

Дійсно, кандидат від керівної партії не виглядає самостійною фігурою.

Зокрема, він з'являється на публіці і в медіа або у супроводі групи керівників ХДС, або виглядає через плече Пленковича.

Це дало привід Мілановичу їдко прокоментувати появу кандидата в Центривиборчкомі в оточенні керівництва партії - "Пленкович приніс підписи".

По-третє, виникають питання й до деяких сторінок біографії кандидата.

Зокрема до його участі у війні 1992-1995 років.

Офіційна версія – Пріморац пішов на війну добровольцем та був військовим лікарем.

Проте цю інформацію у ЗМІ ставлять під сумнів.

Або натякають, що він, якщо й воював, то не так довго, як зазначає у біографії.

І це не все.

Балканськими медіа гуляють натяки на причетність Прімораца до корупційних дій колишнього міністра охорони здоров’я Вілі Бероша, який напередодні початку передвиборчих перегонів буз заарештований – і це завдало значного удару по рейтингах як ХДС, так і прем’єра Пленковича.

Не кажучи вже про такі "дрібниці", як майже таємне придбання квартири в одному з приморських міст.

Ускладнює ситуацію кандидата від ХДС і витік інформації з партії про те, що в ній можливий переворот через зростання популярності міністра оборони Івана Анушича, який стає все більш незалежним від керівництва.

Як наслідок, хорватські політологи припускають, що Пріморац взагалі може не вийти у другий тур.

А якщо таки він туди прорветься, то його шанси у протистоянні з Мілановичем оцінюють як 35% до 51%.

І це – відверто погані новини для України.

Адже Пріморац чітко висловлюється за подальшу військову підтримку та посилення зв’язків з НАТО (хоч і виступає проти прямої участі хорватських вояків в бойових діях в Україні).

Також він відстоює подальше інтегрування Хорватії в Євросоюз та обіцяє забезпечуватиме виконання нею всіх міжнародних обов’язків, у тому числі – й щодо України.

Звичайно, у політиці трапляються справжні дива.

Зокрема, млява кампанія Прімораца вже завтра-післязавтра стане більш активною, що дасть йому шанси на перемогу.

Але сьогодні в таке повірити непросто….

Шанс для "третьої сили".

Що станеться, якщо ж Пріморац не зможе активізувати свою компанію?.

За такого сценарію є реальні шанси того, що протистояти Мілановичу у другому турі буде хтось інший.

А точніше – інша.

Адже на роль "темної конячки" наразі претендують Івана Кекін від опозиційної політичної платформи "Можемо!" та незалежна кандидатка Марія Селак Радунович.

Обидві політикині досить вдало провели першу частину президентської кампанії, мобілізувавши свій електорат та ставши досить популярними.

Обидві кандидатки виступають за реформи систем охорони здоров’я та освіти, початок реальної боротьби з корупцією, створення нових робочих місць.

Вони критикують Мілановича, який лише проголошує лозунги замість вирішення наявних проблем, ігноруючи потреби громадян.

А також обіцяють дотримуватися міжнародних зобов’язань та не ведуть мови про вихід з ЄС та НАТО.

Проте щодо України їх позиції дещо різняться.

Кекін не ставить під питання необхідність допомоги Україні, але вважає, що влада повинна чітко визначити сектори, у яких допомога Хорватії буде найбільш ефективною.

Натомість Радунович каже, що для схвалення рішення щодо військової допомоги Києву їй потрібна додаткова інформація.

Втім, не виключено, що ближче до другого туру позиції кандидаток ще будуть уточнені.

Зокрема, через те, що у випадку виходу у другий тур, їм буде потрібна підтримка керівної ХДС.

І цей варіант має шанси спрацювати – адже недовіра до партії влади не обов’язково має поширюватися на кандидата від інших політисил (чи незалежних), яких ХДС підтримуватиме.

І виборцям буде легше віддати голоси за кандидата від "третьої сили", аніж голосувати за те, що ХДС монополізує владу, отримавши не лише парламентську більшість та уряд, а й і президентську посаду.

Або не спрацювати – адже це Балкани і нічого тут виключати не можна.

Наразі, єдине, де існує консенсус політологів та соціологів – нового президента буде обрано у другому турі і в ньому майже напевно візьме участь Зоран Міланович.

І хоча проросійський політик наразі виглядає фаворитом, його переобрання на другий президентський термін не є гарантованим.

Автор: Володимир Цибульник,.

кандидат історичних наук, тимчасовий повірений у справах України в Боснії і Герцеговині (2018 рік).