Ресурс «Опендатабот» оприлюднив дослідження: за 10 місяців цього року правоохоронці відкрили 19922 кримінальних провадження за дезертирство. Якщо порівняти з аналогічним періодом минулого року, то їхня кількість збільшилася у 3,7 раза. Натомість лише у 3% справ цьогоріч вручено підозру, й лише в 1,3% справи дійшла на розгляд до суду.
Крім цього, через самовільне залишення частини (СЗЧ) цьогоріч відкрито 41950 кримінальних проваджень – вдвічі більше, аніж через дезертирство. Водночас розслідуються справи щодо СЗЧ ефективніше: підозру отримали у 13% справ, а до суду дійшло 7%.
Поняття «самовільне залишення частини» і «дезертирство» дуже близькі. У Кримінальному кодексі вони також стоять поряд. Зокрема, стаття 407 «Самовільне залишення військової частини або місця служби» передбачає покарання (в умовах воєнного стану) – від п’яти до 10 років позбавлення волі. Стаття 408 «Дезертирство» більш суворіша – від п’яти до 12 років тюрми.
Наразі суди випрацювали своєрідний алгоритм розрізнення цих двох злочинів. Наприклад, Верховний суд у постанові від 30 січня 2024 року зазначив: від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється тим, що у дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців (тобто не тимчасово), а ухилитися від військової служби взагалі і назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
«Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби – безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів», – сказано у постанові Феміди.
Варто наголосити: найрезонансніший випадок СЗЧ в Україні, який останні місяці обговорювало суспільство, допустив військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Сергій Гнезділов. За його словами, публічною «самоволкою» він намагався привернути увагу до відсутності встановлених термінів служби у війську. Наразі Гнезділов до 15 січня перебуває під вартою без права внесення застави.
Ще важливий нюанс. Наприкінці листопада Верховна Рада прийняла закон №12095 про добровільне повернення на службу для тих, хто вперше самовільно залишив військові частини або дезертував. У військовослужбовців, які вперше самовільно залишили місце несення служби, є час до 1 січня 2025 року, щоб повернутися. Лише у перші години після того, як набув чинності закон №12095, понад 3 тис. військовослужбовців, котрі пішли в СЗЧ, повернулися у військо.
«Главком» зібрав показові історії військовослужбовців, яких у 2024 році реально покарали за СЗЧ і дезертирство. Висновок зі справ напрошується один: Феміда попри різні статті і формально різні види злочинів універсально підходить до покарання обвинувачених. Чи пішов ти у СЗЧ, чи дезертирував, але свої п’ять років за гратами, якщо справа дійшла до суду, гарантовано отримаєш.
«СЗЧшник» і дезертир
5 грудня Дружківський міський суд ухвалив вирок для Віталія Б., який двічі самовільно залишав службу. Уперше – на три місяці у 2023 році: з 11 травня по 14 липня. До пункту розташування своєї військової частини прибув самостійно. Вже через два дні після цього, 16 липня військовий знову втік зі служби, а 14 вересня його затримали.
У суді обвинувачений розкаявся, провину визнав повністю. Розповів, що обидва рази їздив у рідну Костянтинівку Донецької області. Першу самоволку провів вдома, займався власними справами. На друге СЗЧ його змусили піти сімейні обставини. Суд призначив Віталію Б. покарання (як за статею СЗЧ, так і за дезертирство) у вигляді п’яти років і одного місяця позбавлення волі. Чоловік ще може подати на апеляцію.
З реабілітації – додому
Денис І. двічі покидав службу. У суді він розповів, що вперше це сталося через те, що він відчував біль у ребрі, але командир не відпустив його на лікування. Дати початку СЗЧ не пам’ятає, але припускає, що це сталося 30 травня 2023 року. Також не пам’ятає і точної дати повернення до військової частини. Напередодні військовий домовився з ротним про переведення його до бойової частини – йому не подобалося охороняти мости. Обвинувачений додав, що сам викликав військову службу правопорядку, яка і забрала його до військової частини.
А ось залишення спеціалізованого реабілітаційного центру у грудні 2023 року слідстворозцінило як дезертирство. Ідеться про те, що обвинувачений отримав направлення на проходження 21-денної реабілітації в лікувальному закладі. Побувши на лікуванні 13 днів, військовослужбовець вирішив поїхати додому. Після Нового року обвинувачений сам зателефонував на службу «102» та повідомив про себе. Через кілька днів його було затримано і доставлено до військової частини. За словами Дениса І., він намагався повернутися до місця служби, але командування телефоном сказало, що повернення не потрібне.
Свідчення очевидців, яких допитав суд, різнилися з версією обвинуваченого. Зокрема, деякі очевидці розповіли, що основною причиною СЗЧ Дениса І. було вживання алкогольних напоїв. Кілька разів військова служба правопорядку затримувала обвинуваченого та доправляла його до місця служби.
Попри те, що Денис І. визнав свою провину та розкаявся, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області ухвалив вирок: 5 років і 6 місяців позбавлення волі.
Проблеми через залежність
Мобілізований Дмитро В. спочатку працював санітаром у військовому шпиталі, потім був переведений до міської лікарні №5 у Запоріжжі, на базі якої розташовувався шпиталь.
Позаштатний начальник передових хірургічних груп Запорізького військового госпіталю повідав суду: обвинувачений міг неодноразово з’явитися на службу у стані алкогольного сп’яніння або не з’явитися на службі з тієї ж причини. У травні 2024 керівництво вирішило перевірити придатність обвинуваченого до військової служби, направивши його на ВЛК до Дніпра. Однак чоловік навідріз відмовився проходити медкомісію і заявив, що не хоче повертатися на службу.
Зі слів обвинуваченого у суді, він не бажав проходити медичне обстеження саме у наркодиспансері, оскільки не вважав себе залежним. А тому вирішив повернутися додому, в Запоріжжя. Там проводив час на власний розсуд – місяць вживав спиртне, допоки його не затримали поліцейські та не доставили до СІЗО.
Інший свідок зазначив, що обвинувачений неодноразово лікувався у стаціонарах психоневрологічного диспансеру, а під час служби виконував свої обов’язки задовільно. Керівництво військової частини дійсно запропонувало пройти військовому стаціонарне ВЛК, щоб визначити придатність до служби та виключити Дмитра В. з військового обліку, від чого останній категорично відмовлявся.
У підсумку Жовтневий районний суд Запоріжжя ухвалив вердикт: п’ять років позбавлення волі за дезертирство. Вирок ще не набрав чинності, обвинувачений може його оскаржити.
Старанний сім'янин
Ігоря М. було мобілізовано у березні 2023 року. Як розповіла на суді його колишня дружина, вже через місяць вона, повертаючись додому із дитиною після гостин у сестри, виявила ексчоловіка вдома. Той заявив, що пішов у СЗЧ. Весь рік Ігор М. жив з колишньою дружиною та дитиною, ходив на роботу, заробляв гроші для сім`ї.
Мачуха обвинуваченого повідомила суду, що пасинок приїхав додому, ні від кого не ховався, працював. Аж допоки через рік, 3 квітня 2024 року, його не затримали правоохоронці.
Новоселицький районний суд Чернівецької області позбавив Ігоря М. волі на п’ять років і один місяць. Обвинуваченого було засуджено за дезертирство.
Дезертирство через страх штурму
Шевченківський районний суд Запоріжжя затвердив вирок Павлові Н. Обвинувачений розповів у суді, що у жовтні минулого року покинув розташування військової частини та поїхав додому. Приводом кинути службу послужив наказ на штурмові дії з недосвідченими вояками, пояснював обвинувачений. Тому й відмовився від виконання наказу та залишив військову частину.
Свою вину визнав частково і додав: не мав наміру ухилятися від військової служби, а тому у квітні 2024 року самостійно звернувся на блокпост. Суд не взяв до уваги аргументи військового, оскільки не було надано відповідних доказів. Також Феміда зазначила: за законом немає значення, коли виник намір ухилитися від служби – до чи після залишення військової частини. Такі дії завжди кваліфікуються як дезертирство.
Тож військового Павла Н. засудили за ч.4 ст. 408 КК України строком на шість років позбавлення волі.
Після лікування – додому
Шевченківський районний суд Запоріжжя ухвалив вирок у вигляді п’яти років позбавлення волі Сергію Н. за дезертирство. Обвинувачений пояснив суду, що у березні 2024 року отримав поранення під час виконання бойового завдання та лікувався. Після одужання командир дозволив йому декілька днів відпустки.
Сергій Н. поїхав до батьків, які живуть в Одеській області. При цьому, військовий не повідомив про своє місцеперебування командирам. У вчиненому розкаювався та свої дії засуджував у суді.
Інший військовий Дмитро К. допустив дезертирство. Будучи капітаном медичної служби, після роботи у лікувальному закладі обвинувачений не прибув на місце на служби – до підрозділу військової частини. У своє виправдання військовослужбовець зауважив: це сталося через погані стосунки з командиром. Утім, зазначив, що хоче повернутися до військової служби та розкаюється у злочині.
Водночас Феміда розпорядилася по-своєму: відправила Дмитра К. до в’язниці на п’ять років.
Маргарита Огнева, «Главком»