«У наш будинок прилетів шахед»: інтерв’ю з Ольгою Атанасовою
«У наш будинок прилетів шахед»: інтерв’ю з Ольгою Атанасовою

«У наш будинок прилетів шахед»: інтерв’ю з Ольгою Атанасовою

У пригодницькій стрічці українська акторка театру та кіно втілила героїню, яка ненавидить Новий рік і відверто демонструє це в кулінарному шоу. Вона, як і всі на майданчику, опиняється в списку підозрюваних у зухвалому вбивстві просто під час прямого ефіру. Та капітан Орест виведе усіх на чисту воду. 

«Для мене це історія про дива, яких нам не вистачає в житті. Про те, що ми самі ці дива можемо створювати. У стрічці багато жартів, новорічної атмосфери й неочікуваних детективних викриттів», — розповіла Ольга Атанасова.

В ексклюзивному інтерв'ю Viva! акторка розкрила деталі зйомок, розповіла про виховання доньки та новорічні традиції.

— Як готувалися до ролі? Чим вона для вас незвична?

Готувалася не любити Новий рік, свята, вогники. Бо я це все дуже люблю, а моя героїня — ні. Такий собі Ґрінч. Чому? Це вже глядачі побачать самі. Мені навіть здається, це її настрій трохи передався й мені, бо я досі не прикрасила ялинку. Вона весь рік стоїть за дверима квартири й тішить сусідів. Думаю, вони чекають, коли настане Новий рік і вона зайде в квартиру, але має статися диво, щоб з’явився святковий настрій. Тому наразі у мене навіть немає планів стосовно того, де зустрічати Новий рік. 29 і 30 грудня граю у виставах, тож точно буду в Києві. В мене це свято асоціюється з сімʼєю, затишком, дивами та подарунками. З чимось дійсно казковим, коли всі добрішають і світлішають. Коли можна просто мріяти й знати, якщо загадав зі щирим серцем, то все неодмінно здійсниться.

— Вірите в новорічну магію?

Звісно, вірю в дива і в любов. У дитинстві я бачила, як іграшковий Дід Мороз ходив по хаті вночі, вірю, що то було насправді. А взагалі, я вірю в гарний настрій. Бабуся казала, що кожна година Нового року — то місяць наступний, як її проведеш — такий і буде місяць. Тож дотримуюсь порад і не сплю максимально довго.

— Чи на часі зараз святкувати?

Вважаю, що на часі і святкувати, і закохуватись, і бути щасливим. За це і боремося. Ми живемо в обставинах, через які можна не прокинутись завтра через країну-агресора. Можемо лише згадувати, як колись було весело, безтурботно. Але я вірю, що найкраще святкування попереду.

— Яких новорічних традицій дотримуєтесь? 

Я не дотримуюсь якихось сталих традицій, окрім писати плани на рік і прикрашати дім вогниками, свічками. Раніше писала бажання на папірці, підпалювала його й кидала в бокал з ігристим. Але велика відповідальність, щоб усе встигнути, поки бʼють куранти, мене напружує. Тому просто загадую бажання.

— Що готуєте до новорічного столу?

Я намагаюсь не готувати. У мене чудові друзі, які прекрасно накривають стіл, а я більш відповідальна за коктейлі, фондю, красу на столі, канапки, гарні закуски. Люблю, щоб усе було вишукано. А олівʼє я зазвичай наїдаюсь до 31 грудня так, щоб у святкову ніч його не хотілось аж до наступного року.

— У «Бісовій пательні» ви з’являєтесь у досить спокусливому образі, демонструючи декольте та струнку фігуру. Як підтримуєте форму?

Я працюю над цим. Спорт — мій найкращий друг. Коли маю час, займаюсь у спортзалі. Та й на майданчику мої героїні зазвичай дуже багато рухаються. Крім того, рухатись зараз потрібно, щоб не замерзнути, бо не всі зали та знімальні павільйони, де граємо вистави, опалюються. Ще багато нервів і сил потребують нові, часом дуже швидкі введення у вистави, що також не дає набрати зайвої ваги.

— З початком повномасштабної війни ви певний час мешкали за кордоном, зараз у вас багато робити в кіно, в театрі. Ви остаточно повернулися в Україну?

Я перебувала в Києві увесь час на початку повномасштабного вторгнення. Поїхала лише у травні, виключно для того, щоб забрати доньку. Трохи довелося затриматися за кордоном, але я ніколи не планувала жити там. Зараз ще більше переконана в тому, що мені найкраще в Україні. Донька, звісно, зі мною тут. Ходить до школи й проживає своє найкраще життя, попри обставини.

— Як вона сприймає сучасну реальність, тривоги, небезпеку?

У грудні минулого року в наш будинок прилетів шахед. Влучив кілька поверхів над нами. Звісно, тоді був шок. Але наступного ранку моя дитина свідомо зібралася й пішла до школи. Я не хотіла драматизувати ситуацію. На щастя, після цього у нас не залишилося стресу. Все залежить від сприйняття того, що ми обираємо жити своє єдине життя зараз. Допомагати, чим можемо, і наближати нашу перемогу.

Адель звикла дуже швидко реагувати на мої команди, як діяти в разі небезпечної ситуації. Все робимо без паніки: пересуваємося з ковдрами у вбиральню, йдемо за двері з пуфиками, спускаємось до паркінгу. Загалом реагуємо по ситуації. Вогнегасник у нас є.

— Як вам грати на сцені з донькою? Як ставитесь до її бажання бути акторкою?

Ми з Пашею Лі, який загинув на початку великої війни, грали разом у виставі «Будь як вдома». Після трагедії було важко уявити у цій ролі когось, крім нього. Дякую режисерці Каті Степанковій, за таке рішення з дітьми. Для мене діти — це ніби продовження Паші.

На сцені ми з Адель — колеги. Вона у мене розумничка і, здається, зовсім не хвилюється. Мені завжди комфортніше, коли вона зі мною поруч на гастролях. Хоча іноді жартую, що нам потрібні окремі номери в готелі.

— Донька входить у підлітковий вік, як змінюються ваші стосунки?

Наші стосунки стали набагато ближчими з початком повномасштабної війни. До цього у нас завжди була няня Люба, яка виконувала всі обов’язки. Зараз ми удвох з донькою справляємося самі в усьому. Адель дуже допомагає мені. Іноді здається, що вона — моя мама, бо дуже піклується про мене. Вона — моя любов і найкраща подруга. Попри її вік, їй одинадцять років, я всім ділюсь з нею, як і вона зі мною. Наші діти дуже швидко подорослішали.

Я не противна мама. Коли ловлю себе на якихось подібних речах, то дивлюсь зі сторони і стаю такою мамою, якою мені подобається бути. Якщо мені щось не подобається, достатньо просто стати серйознішою, Адель усе розуміє і каже: «Не кричи». Я виховую доньку виключно на любові й взаємоповазі.

— Чим зараз зайняте ваше серце?

Моє серце відкрите для любові.

— Що б ви побажали собі в наступному році?

Бажаю собі бути натхненною, надихати, надихатися. Нових проєктів, які будуть радувати людей, здоров’я, щоб вистачало на гастрольні тури і проєкти. Кохання, яке мотивує, надихає, заряджає. Ще на море хочу.

Фото: пресслужба

Источник материала
loader