«Потяг до життя»: мейнстримна документалістика з історіями, які вражають

Режисер Олександр Тіменко раніше фільмував переважно серіали, наприклад, є автором «Спіймати Кайдаша» (2020). «Потяг до життя» — його повнометражний дебют, і він зроблений у дусі мейнстримної документалістики — з інтерв’ю в кадрі, з великою кількістю коментаторів. Зокрема, до стрічки ввійшли свідчення понад 60 працівників «Укрзалізниці» з різних регіонів країни, від рядових машиністів і провідниць до керівників найвищої ланки. У фільмі є накладена музика, комп’ютерна графіка, з закордонними зйомками. Всього було опрацьовано понад 100 годин відеоматеріалу, знятого під час евакуаційних рейсів. Закадровий текст начитала професійна акторка (Римма Зюбіна).

Кадр фільму «Потяг до життя»

Це назагал доволі простий стандарт оповіді: кожний із героїв розказує свій фрагмент історії, які потім організовуються довкола більшого наративу. Є наскрізні коментатори: це провідниця Ірина Юрченко, син якої Дмитро захищав Маріуполь і потрапив у полон, голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, легенда київського футболу Андрій Шевченко. З’являються в кадрі закордонні знаменитості: експрем’єр Британії Борис Джонсон і британська кінозірка Орландо Блум.

Загалом, підзаголовок фільму можна сформулювати як «усе, що ви хотіли знати про “Укрзалізницю”, але не знали, в кого спитати». Те, що залізниця стала головною артерією країни, найдієвішим засобом сполучення з зовнішнім світом — не секрет. Але дуже багато того, що робили залізничники, лишалося за кадром.

Кадр фільму «Потяг до життя»

Зокрема, один із найбільш напружених епізодів, який зберігся на відео — як поїзд з евакуйованими цивільними під Мелітополем дивом не зіткнувся з колоною російських танків: тільки майстерність і твердий характер машиніста врятували ситуацію. Інший поворот, вартий трилера — вивезення цистерн із хлором та аміаком під загрозою обстрілу: одне влучання — сталася б колосальна техногенна катастрофа.

Ба більше, залізничники так само чинили диверсії: виводили з ладу колії там, де ними могли проїхати окупанти, заблоковували мости вагонами, завантаженими щебенем, чи пускали під укіс десятки вагонів, щоб зробити ділянку непрохідною. Небезпека для життя була безпосередньою — оскільки ворог почав активно бомбардувати диспетчерські, депо, підстанції — та все ж залізниця продовжувала працювати.

Кадр фільму «Потяг до життя»

Один із найбільш емоційних моментів картини — коли жителям різних європейських міст ставлять одне й те саме запитання: «Чи могли б ви собі уявити ракетний обстріл вашого міста?». Уявити собі не може ніхто — ні у Варшаві, ні в Парижі, ні в Нідерландах, ні в Берліні. І після кожної такої відповіді — врізка чергового удару російських нелюдів по цивільних будівлях. Зокрема — по вокзалу в Краматорську, коли загинула 61 людина та понад 120 були поранені. Як каже один із героїв: «Якби ми зупинилися, то зупинилася б уся країна» — але ціна цього руху була і є дуже високою. Кілька героїв наприкінці так і кажуть: перемогу не святкуватимуть. Бо вага втрат надто велика.

І наостанок неможливо не навести цифри, що з’являються в прикінцевих титрах. Отже, станом на кінець жовтня:

•  749 залізничників загинули;
•  2151 поранений;
•  понад 10500 на фронті;
• «Укрзалізниця» врятувала понад 4 мільйони людей.