Роббі Вільямс в ексклюзивному інтерв’ю для Viva.ua: «Моє життя – ходіння по канату без страховки»
Роббі Вільямс в ексклюзивному інтерв’ю для Viva.ua: «Моє життя – ходіння по канату без страховки»

Роббі Вільямс в ексклюзивному інтерв’ю для Viva.ua: «Моє життя – ходіння по канату без страховки»

9 січня 2025 року в кінотеатрах України стартує унікальний музичний байопік «Роббі Вільямс: Better Man». Фільм про злети й падіння одного з найтитулованіших попартистів сучасності занурює нас у найпотаємніші куточки його душі: від ранньої слави у складі гурту Take That до складнощів сольного шляху, боротьби із залежностями, бурхливих стосунків, тріумфальних концертів і, зрештою, повного перезавантаження життя.

Режисером стрічки став австралієць Майкл Ґрейсі, якого глядачі знають за яскравим мюзиклом із Г’ю Джекманом «Найвеличніший шоумен» (2017) про засновника концепції сучасного цирку Фінеаса Барнума. Грейсі, також відомий як продюсер музичної біографії Елтона Джона «Рокетмен» (2019), підійшов до фільму про Вільямса нестандартно. Саме йому належить ідея представити Роббі у стрічці у вигляді шимпанзе.

В ексклюзивному інтерв’ю для Viva.ua Роббі Вільямс розповів, чому погодився на цей сміливий експеримент та як йому було спостерігати за фільмуванням власного буремного життя.

– Пане Вільямс, фільм про вас вийшов дуже відвертим.

Так і є. Для цього фільму я відкрив набагато більше, ніж повинен був (сміється). Але я такий: у повсякденному житті я також розповідаю набагато більше, ніж слід, про все, що відбувається зі мною.

– Але попри всю вашу відвертість, як і чому все-таки ви погодилися стати мавпою?

З цією пропозицією до мене прийшла не чужа людина. Ми з Майклом познайомилися, коли він працював над «Найвеличнішим шоуменом», і з часом стали справжніми друзями. Сценарій фільму він писав на основі наших з ним розмов і підмітив, що я часто порівнював себе з мавпою.

Коли ти працюєш у шоубізнесі, то маєш коритися механізмам індустрії, які вимагають від тебе бути або роботом, або мавпою. І я обрав мавпу.

Моє життя завжди здається мені ходінням по канату без страховки. Я можу зірватися будь-якої миті – і часто це трапляється. Коли Майкл прийшов до мене і сказав «Давай зробимо тебе мавпою», я одразу зрозумів, що це найсміливіший підхід, який тільки можливий для цього фільму. Мені дуже сподобався ризик, який Майкл на себе взяв, і я зрозумів, що ми повинні це зробити. Для мене це мало сенс. Це так захопливо та нестандартно.

І ще я у захваті від Джонно Девіса – актора, котрий зіграв мене-мавпу у підлітковому і дорослому віці. Насамперед Джонно – чудова людина. Він дуже приємний і надзвичайно талановитий. Спостерігати за тим, як він робить те, що зазвичай роблю я, було одночасно цікаво, заплутано, дивовижно і трохи дивно. Він неймовірний.

– А що скажете про акторів, які зіграли вашу сім’ю та інших людей з вашого життя?

Першою чергою хочу сказати про Стіва Пембертона, одного з великих коміків нашого покоління, котрий зіграв мого батька, Пітера Вільямса. У фільмі в нас із батьком непрості стосунки. В житті також було непросто, але саме завдяки батьку я зрештою став тим, ким є. У моєму рідному місті Сток-он-Трент було небагато людей, які мріяли про кар’єру в індустрії розваг, адже для нас це здавалося недосяжною мрією. Але мій батько був частиною цієї мрії. Він жив нею, був у ній. Тому я бачив, що це можливо. Те, як він розповідав про людей з його індустрії, котрими він захоплювався, було схоже на розмови про богів.

Мої стосунки з батьком завжди будувалися на тому, що він був моїм героєм. Він харизматичний, привабливий і дуже приємний у спілкуванні. Усі люблять Пітера. Але ніхто – більше, ніж я.

І коли я зустрів Стіва Пембертона, то відчув, що буквально виходжу зі свого тіла від хвилювання. Я не міг стримати емоцій, знаючи, що він зіграє мого батька. Він виконав чудову роботу, тому що є видатним актором.

На противагу татові, моя мама Джанет завжди була голосом розуму. Мама має амбіції, сталь і витримку. Вона не приймає відмов. І австралійська акторка Кейт Малвані чудово втілила образ моєї мами. У моєї мами є певна сила. Вона – вольова жінка. Вона відкрила бізнес у бідній частині міста, взявши кредит, а потім заробила достатньо грошей, щоб переїхати до заможнішого району – заможного для Сток-он-Трента – і стала успішною. Кейт має ту ж внутрішню силу, що й моя мама.

Я – суміш обох: у мене є мамин запал і татова здатність розважати людей.

– У стрічці є ще одна дуже важлива для вас людина – ваша бабуся Бетті, яку зіграла британська акторка, лауреатка премії BAFTA, Елісон Стедман.

Мої стосунки з бабусею були найважливішими у світі до того, як я зустрів свою дружину (американську акторку Айду Філд: з 2010 року вони з Роббі щасливі у шлюбі, маючи зараз чотирьох дітей – дочок Тедді та Коко і синів Чарлі та Бо, – ред.).

Немає нічого важливішого за безумовну любов. І якщо батьки мусили мене виховувати, то бабуся просто любила. Якби не вона, я б не зрозумів, що таке безкорислива любов, звідки вона береться і що означає.

Якщо вже заговорили про любов, то маємо згадати Рейчелл Банно, котра зіграла Ніколь Еплтон (учасницю дівочого гурту All Saints, дівчину Роббі у 1990-х, якій він навіть зробив пропозицію, – ред.). Ніколь – дуже добра, чудова людина і неймовірна особистість. Вона була правильною людиною у неправильний час для тієї людини, якою був я. Є моменти у цьому фільмі настільки глибоко особисті, що мені навіть зараз їх важко дивитися, переживати й розуміти.

– Це стосується й моментів у складі Take That?

Так, безумовно. Моя роль там була бути дратівливим малим, який постійно потрапляв у халепи. Я відповідав цьому образу. Але водночас отримував задоволення від того, що тиснув на чиїсь больові точки, бо про мене не дбали належним чином. Про нас там ні про кого не дбали. Але моя реакція на це була – все розірвати.

Слава у такому молодому віці була дуже руйнівною і токсичною, тож я вибухав і сам себе руйнував.

Однак саме у часи Take That я почав активно писати поезію. Коли зачитував ці вірші людям, і вони щиро думали, що вони не жахливі, я почав розуміти, що з цього може щось вийти. Подумав: «Ну, треба перетворити їх на музику. Треба додати до цих слів ноти». І коли зрозумів, як це зробити, то не захотів зупинятися. Я написав вже близько 800 пісень і хочу продовжувати. Мені дуже пощастило, що я здатний бути креативним.

– Хоча у фільмі ми вас не бачимо, але чуємо ваш голос і ваші пісні: Angels, Feel, Better Man, Let Me Entertain You, Something Beautiful, Rock DJ, She’s the One, Come Undone тощо. Вони звучать не за хронологією створення, а за сенсом – у тих місцях, де емоційно потрібні.

Саме так. Наприклад, Feel: вона була написана в день, коли я відчував депресію настільки гостро, як ніколи раніше. Моє життя було позначене психічними хворобами, і ця пісня походить із самого ядра смутку та відчуття загубленості. І ще Angels: у фільмі вона супроводжує момент прощання з бабусею. Більшість людей інтерпретують Angels саме як пісню про втрату близьких – і це надзвичайно потужно вписується у фільм через те, що глядачі бачили мій зв’язок із бабусею: наскільки він був сильним, сповненим любові і зворушливим.

Для мене дуже важливо, що цей фільм створений у форматі мюзиклу. Сила мюзиклів – у їхній трансформуючій природі та ефемерності, яку надає музика. Музика говорить з вами на рівні душі, глибше за слова.

– У стрічці також відтворені ваші найвизначніші концерти. Причому відтворені наживо. Чому вирішили зробити саме так? Адже живі знімання із тисячами людей масовки – це дуже дорого і складно.

Тому що я не думаю, що CGI-технології здатні створити ту енергію, яку може дати жива аудиторія. У мене дуже особлива аудиторія, яка знає, що робити і як поводитися на моїх концертах. Вони приходять підтримати мене, а я – розважити їх. Вони розуміють жарти, натяки і моменти щирості. Але вони також поруч, коли потрібно проявити співчуття, бо я ділюся своїм серцем.

– Що вам хочеться, щоб після перегляду цього фільму глядачі винесли з кінотеатру у власних серцях?

Наш фільм – про дуже визначні речі, що трапилися з абсолютно пересічною людиною. Але водночас те, чого я зміг досягти, і те, що я подолав, можна порівняти з натягуванням гумки – від Сток-он-Трента до Марса. Сподіваюся, людям буде цікаво. У кожного з нас є своя історія. Усі цікаві. І я лише сподіваюся, що моя, зокрема, зачепить людей.

Думаю, що після цього фільму дехто зможе побачити мене у новому світлі. Люди можуть думати, що знають, як усе було, але вони цього не знають. Я хочу, щоб глядачі емоційно відчули зв’язок із тим, що вони щойно побачили. Хочу, щоб вони залишали кінотеатр із думкою, що це абсолютно точно було варте їхнього часу. Цей фільм – величезний ризик: для мене, для Майкла Грейсі, для акторського складу, для всіх. І водночас це величезна мрія. Тож якщо він стане частиною попкультури, це буде чудово.

Фото надані Adastra Cinema

Источник материала
loader
loader