Про популізм.
Ще десять років тому у світі був бум розмов про загрози популізму. Зараз, коли популізм став обовʼязковим елементом практично всіх політичних партій, від правих до лівих, про це говорять менше, критикують менше. Та й звертають увагу менше. Очевидно тому, що це вже обовʼязковий елемент всіх політичних сил.
Свого часу вийшла, як на мене, наразі найкраще книга про популізм з простою назвою: «Що таке популізм» Яна-Вернера Мюллера. І одна з головних ідей цієї книги звучить так: популісти вважають, що вони і є народ, а всі інші – не народ. Плюс популістам не потрібні посередники у вигляді ЗМІ та державних чи протодержавних інституцій, щоб спілкуватися з народом. Вони стараються максимально оминути цю ланку, як зайву прокладку.
Останнім часом я довго думав про популізм в сучасному політичному світі і дозволю собі додати ще два елементи, які, здається, доповнять картину світу сучасного популізму.
Мені здається, ще однією з цих рис популізму є відсутність майбутнього (критично мінімальне заглиблення у майбутнє).
Популіст не мислить ніколи категорією післязавтра і вкрай рідко завтра. Популізм – це тактика сьогодні, яка підноситься до рамки «стратегії сьогодні».
Друга риса – це доволі серйозний перекос від інституцій у сторону персоналістських елементів управління, рішень і головне, любові народу.
У трикутнику співіснування людини та влади (держави) «страх, договір, любов» (концепція Л.Гозмана) популіст завжди вибирає перш за все любов. Найважливіше, що для нього є – це всіма можливими способами добитися любові сьогодні. Завтра буде новий бій за цю саму любов.
Колись варто буде про це написати ширше, а поки лише зауважу: цей допис для того, щоб подумати і проаналізувати, а не про срачів.