Ветеранська політика: які виклики стоять перед Україною?

Стратегії для ветеранів і про ветеранів на виконання Указу Президента України Урядом за місяць прийнято дві Стратегії:

1. 29 листопада Стратегію ветеранської політики на період до 2030 року;
2. 31 грудня Стратегію формування системи повернення з військової служби до цивільного життя до 2033 року.

З позитивного – це є сам факт прийняття стратегій і операційних планів їх реалізації – ми як держава на 10 рік війни завдяки активній позиції громадськості, кадровим рішенням по Міністерству ветеранів змогли окреслити питання у ветеранській політиці які нам необхідно вирішувати і намітили через перші кроки для їх системного і спільного вирішення. 

Головне з обох стратегій – це нові визначення, принципи і задачі над якими потрібно працювати. Головне задля чого повинен працювати державний механізм це добробут – ступінь задоволення потреб та забезпечення умов життєдіяльності в економічній, соціальній та політичній сферах, що надають ветеранам/ветеранкам, членам сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України можливості для їх всебічного розвитку та відновлення, сприяють переходу з військової служби (служби) у цивільне життя та реінтеграції в територіальні громади за місцем проживання.

Надскладне завдання – визначити ступінь доброту, всі ветерани як і всі люди різні, у них різні життєві цілі, бажання, потреби – тому ми як держава повинні навчитись працювати не тільки з буквою закону, яка є дуже обмеженою (на жаль у нас тільки такий тренд) а і з духом закону або з більш глибоким розумінням суті права і майбутніх правовідносин. Суспільство повинно орієнтуватись на дотримання принципів – як основи правовідносин.

Наведу три основні принципи зі Стратегії ветеранської політики:

1. людиноцентричність – державна політика повинна визначати пріоритетами життя і добробут людини, забезпечення реалізації її прав і свобод, а не її статус. Кожна людина залежно від оточення та часу набуває свій унікальний життєвий досвід, який по-різному впливає на її життя та добробут;
2. об’єктивність та обґрунтованість – держава повинна знати своїх ветеранів/ветеранок та членів їх сімей, розуміти їх потреби.
3. превентивність – аналітика, прогнозування та превенція повинні стати ключовим завданням державної політики щодо ветеранів/ветеранок та членів їх сімей.

Щодо головних потреб ветеранів, військовослужбовців як вони визначені у Стратегії повернення з військової служби або задач які необхідно виконати всьому суспільству:

• необхідність психологічної підтримки; 
• впровадження єдиної моделі підтримки учасників системи повернення стандартизованими механізмами надання послуг, показниками ефективності таких послуг; 
• надання якісних послуг за принципом «рівний рівному», які передбачають підтримку і супровід учасників системи повернення у процесі реінтеграції; 
• запровадження та розвиток спеціалізованої системи супроводу учасників системи повернення, зокрема, на ринку праці.

При цьому Стратегія визначає і цілі держави:

• збереження потенціалу учасників системи повернення як основи у системі національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання майбутніх поколінь та формування ефективного кадрового наповнення військового резерву; 
• врахування у наявній системі військового кадрового менеджменту учасників системи повернення, що включає сукупність принципів, методів, засобів та форм управління персоналом; 
• імплементація у силах оборони політики залучення, розвитку та утримання людського капіталу до, під час та після проходження військової служби. 

З негативного – прям гостро негативного я нічого не побачив, але є питання які повинні задавитись урядовцями при формуванні державних стратегій і на які сучасне українське суспільство повинно відверто собі відповісти, щоб сформувати новий суспільний договір у післявоєнних реаліях.

• 1 •

Яку модель суспільства збудуємо у післявоєнний час – квазібезпекову під парасолькою НАТО – де висловлюємо занепокоєння, ізраїльську модель – де визнаємо небезпеку сусідів і вся нація розуміє роль у захисті один одного та державності, власну Українську – побудовану на єдності, підтримці, служінню, визнанню різноманіття і захисті один одного, постійній мобілізаційній готовності?

• 2 •

Чи готові ми перейти від еволюційних змін, що базуються на нормах двадцятирічної давнини і патерналістських відносин у ветеранській політиці до революційних змін, що базуються на розвитку ветеранів, воїнів і всієї державної машини, через вдячність, справедливість, визнання внеску воїнів та їх сімей у захисті України та українського народу?

• 3 •

Чи готові державні структури сформувати окрім стратегій, ще більш уніфікований і обов'язковий документ як Державну цільову програму в ветеранській політиці на наступні три роки – оскільки унікальна ситуація з участю у війні багатьох добровольців і мобілізованих потребує і унікальних рішень, які забезпечать високий рівень координації на рівні всіх Міністерств і прийняття нестандартних швидких рішень необхідних у військовий час і у перші роки післявоєнного періоду.