Щоб не звертати увагу на погляди, треба прийняти себе: як відновлюються люди після травм війни
Щоб не звертати увагу на погляди, треба прийняти себе: як відновлюються люди після травм війни

Щоб не звертати увагу на погляди, треба прийняти себе: як відновлюються люди після травм війни

Детальніше про те, як люди після поранень повертаються до звичного життя, розповіли 24 Каналу пацієнти проєкту "Неопалимі" Євгенія Машина та Іван Плахотя.

Після поранень людям доводиться переживати по декілька операцій, амбулаторне лікування та тривалу реабілітацію. І навіть після цього залишаються видимі шрами на тілі, які можуть спричиняти фізичний та психологічний дискомфорт.

Травми війни

Євгенія Машина отримала поранення у травні 2022 року в Миколаєві. Тоді вона, як зазвичай, готувала сніданок на кухні у власній квартирі. Аж раптом уламки від артснарядів зламали решітки на вікнах і потрапили у помешкання.

Щоб не звертати увагу на погляди, треба прийняти себе: як відновлюються люди після травм війни - Фото 1
Євгенія отримала поранення вдома / Фото "Неопалимі"

На обличчя й руки жінки потрапили дрібні уламки, метал і скло. Крім того, Євгенія отримала поранення лівої руки, стегна, нижньої частини живота та грудного відділу.

Я дев’ять днів перебувала в лікарні на знеболювальному, та ще три тижні – на лікарняному. Рана довго не гоїлася через грубий шов,
– сказала жінка.

Іван Плахотя – ветеран, який все життя мріяв захищати Україну. У 18 років він вступив до лав Державної прикордонної служби та повномасштабне вторгнення зустрів на Луганщині.

Чоловік виконував свій обов’язок аж до березня 2022 року, коли отримав два поранення, після яких стало фізично неможливо продовжувати службу.



Щоб не звертати увагу на погляди, треба прийняти себе: як відновлюються люди після травм війни - Фото 2
Іван отримав важкі травми / Фото "Неопалимі"

Я отримав осколкове поранення черевної порожнини через розтяжку, а також кульове поранення у спину. Мій стан був складний. Я пережив кілька операцій, а згодом – зараження крові,
– розповів Іван.

Погляди ранять

Герої пригадують, що перший час після поранень було складно прийняти своє нове тіло, а відповідно – перебувати у громадських місцях, переодягатися в басейні, спілкуватися з кимось. Вони постійно відчували на собі сторонні погляди цікавості, здивування та співчуття.

"Спочатку я комплексував. Після операції все виглядало не дуже привабливо: розтягнення, великі шрами… А після зараження крові все тіло було в червоних висипах", – розповідає Іван Плахотя.

"Взагалі я дуже люблю ходити без косметики. Але після поранення у мене змінився розмір одного ока – були підрізані м’язи. Доводилося фарбуватися, щоб це приховати", – каже Євгенія Машина.

Постраждалі найбільше прагнуть одного – почуватися звичайними людьми, які живуть своїм життям без зайвої уваги. Проте вони часто змушені відчувати себе під пильним наглядом.

Більшість людей навіть не замислюються, що їхні погляди можуть бути помітними. Але для тих, хто має шрами, ці зайві погляди стають очевидними й болісними.

Як прискорити процес прийняття свого тіла після поранень

Прийняття свого тіла, яке змінилося внаслідок травми, – це складний і тривалий шлях. Щоб допомогти пройти його, психологиня і психотерапевтка простору ментального комфорту AIM Уляна Павлік поділилася кількома корисними порадами.

  • Працюйте з власними почуттями: дозвольте собі злитися та сумувати за тим, що було втрачено або змінилось. Прийняття не означає заперечення емоцій.
  • Навчіться цінувати себе поза зовнішністю. Шрами – це лише частина вас, вони не визначають вашу цінність. Фокусуйтесь на своїх якостях, вміннях і досягненнях, які не обмежуються фізичним виглядом.
  • Поступово повертайтесь до соціального життя. Починайте там, де почуваєтесь комфортно: зустріч з друзями чи прогулянка в спокійному місці.
  • Використовуйте техніки заземлення і релаксації, щоб знизити тривожність перед новими ситуаціями.
  • Спілкуйтеся з людьми, які вас розуміють і підтримують. Наприклад, з друзями, рідними чи групами підтримки. Це дозволить відчути, що ви не самотні, а ваш досвід може бути цінним для інших.
  • Якщо відчуваєте, що справитися самотужки важко, не соромтесь звернутись до психолога, який допоможе з адаптацією.

Євгенія та Іван підтверджують це власним досвідом: щоб не звертати увагу на реакцію інших людей, спершу потрібно прийняти себе.


Євгенія памʼятає, що життя продовжується / Фото "Неопалимі"

Втім, не менш важливо, щоб і суспільство ставилося до людей, постраждалих від війни, етично та з повагою.

Як поводитись, коли бачите людей з травмами

Якщо вам цікаво, що трапилося з перехожим, краще запитати, чи потрібна йому допомога або, чи він готовий поділитися своїми хвилюваннями. Якщо хочеться поглянути на обличчя людини зі шрамами, це нормально – але варто дивитися без жалю, страху чи провини, а просто так, як дивилися б на людину без шрамів. Уникати швидких, збентежених поглядів чи відводити очі теж не потрібно.

Люди з пораненнями, шрамами, опіками чи без кінцівок – такі повноправні члени суспільства, як і кожен із нас.

Мені здається, було б правильно, щоб люди взагалі ніяк не реагували на поранення чи шрами. Це норма, особливо під час війни. Треба звикати до цього,
– каже Іван.

"Я вважаю, що нам потрібно більше розвиватися психологічно. Були б корисними інфосесії зі спеціалістами для різних верств населення. І працювати над цим варто з двох сторін: люди, які постраждали від війни, мають навчитися приймати допомогу. А всі інші мають вміти пропонувати її, не створюючи ні для кого дискомфорту", – ділиться думками Євгенія.

Зараз герої почуваються значно краще: і емоційно, і фізично. Вони все ще лікуються, але біль і дискомфорт під час руху майже зник, а шрами стали менш помітними.

"Фізично у мене є зміни. Але я пам’ятаю, що життя одне. Тому ставлю собі цілі, думаю про майбутнє, дозволяю собі радість. Я живу з вірою в найкраще", – каже Євгенія.

"Багато хто запитує, що я буду робити далі. У мене поки немає точної відповіді, але є варіанти. Я точно знаю, що все буде добре, і з часом я все вилікую", – каже Іван.


Іван впевнений, що вилікує всі травми / Фото "Неопалимі"

Історії Євгенії та Івана нагадують нам про силу людського духу та важливість взаємопідтримки. Прийняття себе, повернення до звичного життя і відкритість суспільства до людей з пораненнями – це кроки, які допомагають кожному з нас будувати міцнішу, більш чуйне та згуртоване суспільство. У час війни ці цінності стають ще більш актуальними, адже саме через розуміння, підтримку та взаємну повагу ми створюємо надію на відновлення і краще майбутнє.

До слова, "Неопалимі" – це національна програма безплатної зовнішньої реабілітації й лікування деформаційних, поствійськових травм, опіків та рубців для людей, які постраждали внаслідок війни.

Проєкт "Інформаційна кампанія, направлена на зниження рівня стигматизації у суспільстві людей з рубцями та шрамами, отриманими внаслідок війни" реалізує ГО "УВЦ" за підтримки ПРООН у межах проєкту "Протимінна діяльність в Україні" за фінансової підтримки уряду Іспанії.

Теги по теме
Лечение Психология
Источник материала
loader
loader