Звірства російських загарбників у Деснянці на Чернігівщині: загибель чотирьох братів, їхнього товариша, катування та білоруси-окупанти

Коли розпочиналося повномасштабне вторгнення російських загарбників в Україну, місцевим мешканцям здавалося, що невелике й тихе село Деснянка біля озера та лісу буде нецікаве російським окупантам. Та сталося інакше, адже воно розташовується поблизу Чернігова, на перетині стратегічно важливих логістичних шляхів. Під час окупації, яка тривала близько місяця, загинули люди, зруйновано будинки, жителі втратили майно, відчули страх та біль, якого ніколи раніше не відчували.

Російські військові вчиняли в Деснянці воєнні злочини,  тому команда документаторів неодноразово відвідувала населений пункт, збирала свідчення. Документатори Освітнього дому прав людини — Чернігів поспілкувалися з 21 свідком (зокрема, потерпілим/потерпілою від воєнних злочинів) та з’ясували, що відбувалося під час окупації. Частину тих страшних подій розповіли в цьому матеріалі.

Окупація та гуманітарна криза

Місцеві мешканці розповіли, що спочатку до села заїхала розвідка окупантів, а потім основна маса військових з технікою. Росіяни почали заходити до будинків. Якщо будинок був зачинений — виламувати двері. Переважна більшість окупантів у Деснянці мали азійську зовнішність. На техніці були розпізнавальні знаки: літери «О», «Z» або «V». Техніки було багато, близько 500 одиниць, при тому, що населення села всього 376 людей. Вона зупинялася під селом, в лісі, була розставлена вулицями та впритул до самих будинків.

Комендантська година розпочиналася о 18:00. Жителям ходити селом було небезпечно — працював снайпер, тому кулі могли в будь-який момент пролетіти поряд або ж поранити чи вбити.

Рашисти планували пересуватися у бік с. Кошівка, але міст через річку Білоус був підірваний. Важка техніка загрузла в болотистій місцевості на околиці села, це ускладнювало рух. Окрім вогневих позицій, російські військові облаштували в Деснянці пересувну кухню, госпіталь та штаб управління.

У Деснянці була досить складна гуманітарна ситуація. В селі не було електропостачання понад місяць. Через пошкодження газогону, внаслідок бойових дій зникла можливість користуватися газом. Мобільні телефони забирали російські військові, а ще й зв’язок та інтернет був поганим. Харчів і хліба у магазині не було, тому деякі мешканці ходили 12 кілометрів пішки до Чернігова, щоб придбати хоча б якусь їжу або використовували ті запаси продуктів, що мали.

Через відсутність медичної допомоги під час окупації відомо про смерть щонайменше однієї людини з інвалідністю.

«Живі щити» Деснянки

У перший день повномасштабної війни в невеликому селі Деснянка, що на Чернігівщині, рано-вранці вже було чути вибухи. Село знаходиться приблизно за 60 км від кордону з Республікою Білорусь, звідки, зокрема, почали заходити російські військові 24 лютого 2022 року. Поруч із селом є залізнична дорога та важливі автомобільні шляхи, тому Деснянка стала одним із населених пунктів, що був привабливим у стратегічному плані для російських військ під час просування до Чернігова та в напрямку столиці.

У село росіяни зайшли наприкінці лютого або на початку березня, свідки називають різні дати. Вони розповіли, що першими рухалися танки, потім колісна техніка, їхали колонами. Спочатку розмістилися на околицях села, на території навчально-наукової дільниці «Деснянка», де раніше навчалися студенти-агрономи університету «Чернігівська політехніка». 8 березня 2022 року відбувся обстріл цієї території українськими військовими, тоді загинув командир російського танкового підрозділу. Після цього росіяни вирішили перемістилися у село і масово розселилися у будинках місцевих мешканців. Так вони майже на місяць стали сусідами жителів Деснянки й фактично використали їх як «живий щит».

Жахливі катування та вбивства людей: розкладали зіркою та били кувалдою

Після влучного обстрілу позицій 8 березня, російські військові почали шукати людей, які, на їх думку, могли співпрацювати із ЗСУ. Забрали на допит трьох місцевих чоловіків. Один з них повернувся зі слідами катувань, інші двоє були знайдені згодом мертвими.

Документатори Освітнього дому дізналися, що у господарстві, де катували чоловіків було приблизно 5-6 російських військових. Ув’язнених вони розклали на землі у вигляді зірки один за одним, обшукали, перевірили татуювання. Потім покликали старшого командира, він наказав принести важку кувалду. Російські військовослужбовці запитували російською: «Кому вы нас сдали?».. Якщо чоловіки мовчали або відповідали не те, що очікувалось, їх били кувалдою з голови до пʼят. Бив сам командир. Рухалися лінійно, били з проміжком у 4-5 секунд: питання — удар. Кожен із чоловіків сумарно отримав приблизно 40-50 ударів кувалдою. Тривало побиття декілька годин.

Ввечері чоловіків кинули до підвалу, який розміщувався окремо від будинку, площею приблизно 3×3 м. Коли заводили, вдарили Карпенка Миколу в лице та зламали йому ніс. Чоловікам дали старі речі, відро для туалету та один сухпайок, який чоловіки не змогли відкрити через виснаження та побої. Температура у підвалі була близька 0℃.

Наступного дня, вранці 9 березня 2022 року, Карпенка Миколу та Захаренка Олександра російські військові забрали з підвалу. Ще одного чоловіка утримували до обіду, потім відпустили.

Тіла Карпенка Миколи та Захаренка Олександра знайшли випадково 26 травня 2022 року у селі Шестовиця Чернігівської області. Чоловік вийшов на прогулянку з собакою, яка знайшла тіла, зариті у сміття. Зі слів свідка, в обох чоловіків були прострелені ключиці і голови: у Карпенка Миколи — пʼять куль в голові, у Захаренка Олександра – три.

Чоловіку, якому вдалося вижити, зламали ребра, пробили на маківці голову кувалдою, по тілу синці, всюди сліди катувань, особливо, на руках та ногах.

У 2024 році правоохоронним органам вдалося встановити одного з російських військових, який ув’язнив та катував чоловіків. Йому висунуто підозру, в тексті якої зазначено, що це Кубеков Ермек Бібатирович, військовослужбовець 90 танкової бригади РФ.

Вбивство Олександра Радченка 

Вранці 8 березня 2022 року родина Радченків прокинулися від звуку залпу «Градів», які стріляли з с. Деснянка в напрямку м. Чернігів. Четверо чоловіків, зокрема й Радченко Олександр, вийшли покурити на ґанок після сніданку, так само як і в усі інші дні. Пролунав глухий постріл і хтось крикнув: «Сашу вбили, падайте на підлогу». Куля влучила йому прямо в голову.

Свідок вважає, що стріляв російський снайпер, адже постріл прицільний у скроню. Припускає, що куля була розривна. Звук пострілу був один і глухий, вихідного отвору не було. Кров витікала зі скроні, пульс був десь ще хвилину. Потім життя Олександра обірвалося. Він помер на колінах у дружини, вона не сховалася, а відразу поповзла до Олександра…

Панікуючи, члени родини намагалися зателефонувати в лікарню, хоч було розуміння, що шансу його врятувати немає. Швидка їхати відмовилася, а вивезти з села загиблого чоловіка теж було неможливо, бо навколо велися активні бойові дії. Тіло потрібно було поховати, в сараї на другому поверсі була дерев’яна підлога — її зірвали та зробили труну. Викопали яму прямо в сараї та поховали Олександра Радченка 11 березня 2022 року.

Розвернули дуло танка на будинок і поцілили прямо в нього

8 березня був обстріл, під час якого жінка з чоловіком ховалися у погребі. Коли вибухи стихли, чоловік пішов до сусідки через дорогу, перевірити як вона. Дім Ткаченко Ольги стояв навпроти ангарів, де російські військові ховали свою техніку. Коли стрілянина затихла, окупанти розвернули дуло танка на її будинок і поцілили прямо в нього. Навіщо російські військові це зробили, досі лишається загадкою. Жінка була в укритті, чоловік в сусідки, в будинку — нікого. Снаряд зруйнував будинок на 80%, осколки полетіли у різні сторони, пробили двері погреба, де була Ткаченко Ольга. Від осколкових поранень вона загинула.

Російські військові поховати жінку на кладовищі не дозволили. Люди викопали могилу у дворі, з дощечок збили ящик замість домовини, так і поховали. Після деокупації тіло перевезли на цвинтар в село Гущин.

Поранення людей

Вранці 8 березня 2022 року російські військові перевіряли будинки. Один із них побачив жінку, яка у цей час подивилася у вікно і відкрив вогонь з автомата. Кулі поранили їй голову, розвернули шкіру. Чоловік намагався надати дружині медичну допомогу, але рани були великі й 4 рушники швидко просочились кров’ю. Він вистриг волосся й пішов до облаштованого росіянами військового госпіталю, що знаходився неподалік від їх будинку. Лікар погодився допомогти — обробив рану й залишив перекис водню та бинти для перев’язок. Наступного дня знову прийшов, зробив перев’язку. Жінка згодом одужала.

Цього дня під кулі потрапив і 17-річний юнак, котрий із запаленого від влучання снаряда будинку, намагався винести паралізовану бабусю. В город і сам будинок впали міни. Саме тоді згоріли документи, гроші, одяг та багато іншого. Юнак перекрив газ і спустив паралізовану бабусю у погріб. Саме тоді був поранений у праве плече, стегно, ліву гомілку та живіт. Швидка допомога їхати відмовилася, хлопцю намагалися допомогти сусіди, але кров не зупинялася й розпочалася гарячка. Сусідка пішла до російських військових, попросити медика про допомогу. Військовий медик обробив рани та перевірив чи залишилися осколки в тілі. На щастя — ні.

Усі опитані свідки розповіли, що у с. Деснянка російські військовослужбовці хаотично розстрілювали будинки та відкривали вогонь по цивільному населенню, тому в селі пересуватися вулицями було дуже небезпечно.

Розстріл автомобіля

У напрямку села Деснянка їхав автомобіль. Звичайний автомобіль білого кольору, який жодним чином не був маркований як військовий. За кермом цивільний чоловік, разом з ним їхало дві жінки й дитина. Вони не становили загрози військовим РФ, але все одно потрапили під обстріл.

Як пізніше встановили українські правоохоронці, стріляв Колчаков Денис Романович, військовий 74 бригади РФ. Він випустив не менше восьми куль по авто і поранив водія, котрий дивом вижив. 31 травня 2024 року суд у Чернігові заочно засудив його на одинадцять років позбавлення волі.

Загибель чотирьох братів та  їх товариша

У лютому-березні 2022 року в селі Деснянка відбулася справжня трагедія для родин Довбиш та Буцик. За час окупації загинуло четверо братів та їх товариш. Ця моторошна й загадкова історія розпочалася 28 лютого. Близько 11 ранку Ігор Довбиш їхав з Чернігова до Деснянки. Що трапилося того дня достеменно невідомо. Ймовірно, він потрапив під артилерійський обстріл російських військових або підірвався на міні.

Декілька свідків розповіли, що Ігор прямував до Деснянки зі своєю дівчиною через поле, яке було заміноване. Автомобіль підірвалися на міні. Чоловік загинув на місці, а дівчину відкинуло вибуховою хвилею. Травмована, вона змогла добратися до села і розповісти, що трапилося.

2 березня 2022 року троє двоюрідних братів Ігоря — Володимир, Сергій, Олександр (між собою рідні) та їх товариш Олег Буцик вирішили забрати тіло загиблого. Ймовірно, того дня їх дещо випередили представники ДСНС, побували на місці трагедії та вже до того забрали тіло Ігоря Довбиша в морг.

Декілька односельців стояли на вулиці та чекали повернення братів і їх товариша. Відстань, куди пішли чоловіки, була до трьох кілометрів. Кажуть, що це пів години туди й пів години назад, але вони довго не поверталися. Ввечері пролунав вибух, а потім автоматні черги.

Згодом Володимира, Сергія, Олександра й Олега знайшли на полі мертвими. Загиблі знаходилися від машини Ігоря Довбиша на відстані десь близько одного кілометра, а ноші, які вони зробили, щоб забрати брата, стояли біля автомобіля. Тіла цих чоловіків забрали лише після деокупації. Їх поховали 5 квітня 2022 року.

Обстріли

Жителі Деснянки розповіли, що російські військові обстрілювали будинки з автоматів та іншої зброї, влучали у вікна, двері, дахи, стіни, пошкоджували меблі й техніку всередині. У селі від куль та осколків снарядів посічений майже кожен будинок. Три — знищено вщент. Найжахливіше, що від таких хаотичних обстрілів страждали люди, отримували поранення.

Окрім того, що російські військові наражали на небезпеку цивільних людей, застосовуючи власну зброю, вони ще й використовували місцеве населення Деснянки в якості “живого щита”. Біля будинків та на городах розміщували бензовози, танки, БМП, КамАЗи тощо. Особовий склад селився в пустих будинках та інших приміщеннях.

«I from is Russia»

Свідки розповіли, що російські військові заходили в будинки, де не жили люди та грабували перш за все їх, але не тільки. Звідти забирали особисті речі власників: їжу, одяг, інструменти, техніку. Іноді брали з собою навіть фотоальбоми, парфуми чи жіночу білизну. Частина свідків зазначали, що їх будинки грабували прямо в них на очах. Їм довелося лише спостерігати як все цінне виносили з житла, адже вдіяти нічого не могли проти озброєних окупантів.

Характерним було те, що часто лишали написи на кшталт «привет из росии», «здесь был…», «I from is Russia» та інші.

Окрім того, російські військові забирали у місцевих мешканців автомобілі, розмальовували їх та їздили по селу, до поки вони не зламаються. Пограбували магазин та потрощили все всередині, розбили морозильні камери й прилавки.

Командири Кірілл та Микола

Російські військові, які окуповували Деснянку були словʼянської та азійської зовнішності. Декілька свідків стверджує, що серед них були й білоруси, які прикривали шеврони білими стрічками. Військові носили різну форму: зелену плямисту, чорну або піщаного відтінку, обов’язково всі мали стрічки.

Свідки кажуть, що російські солдати часто вживали імена Микола та Кірілл, коли йшлося про людей, які приймали рішення. Місцеві мешканці також зверталися з різними запитами, наприклад з питань поховання померлих саме до військового, на ім’я Кірілл. Його описують як високого і кремезного, років 30 років рудоволосого чоловіка, слов’янської зовнішності. Одному зі свідків він сказав, що із Новоросійська. Носив шеврони з прапором РФ, червоні стрічки на нозі й на руці. Ймовірно, мав на той момент звання майора.

Колаборанти

У Деснянці були люди, які співпрацювали із ЗСУ. Але водночас частина жителів Деснянки пішли на колаборацію з російськими окупантами. Одна з родин, як стверджує свідок, за самогон та цигарки обмінювала речі сільськогосподарського і побутового вжитку, до того ж ймовірно, вони були викрадені в інших місцевих. В селі траплялися випадки пограбувань не тільки зі сторони російських військових, а й односельців. Ще один чоловік ходив селом у кітелі з орденами та медалями, розповідав, що він за Росію. Інший, зі слів свідків, розпивав алкогольні напої разом із окупантами.

Свідки думають, що хтось, хто добре знає ліс допоміг російським військовим проїхати лісовими дорогами, адже вони чудово там орієнтувалися. До того ж місцевим жителям дозволяли ходити по селу лише з пов’язками: білими або червоними й тільки поодинці. Білі повинні були носити всі цивільні люди, а червоні носили колаборанти як символ того, що вони прихильно ставляться до окупантів. Один із мешканців носив саме червону пов’язку. Проте, чи передавали інформацію російським військовим колаборанти, можна лише здогадуватися.

Збройні сили РФ постійно обстрілювали місто Чернігів з села Деснянка. Кожну ніч виганяли танки на околицю населеного пункту і робили постріли в напрямку міста. Пізніше на цьому місці після відходу росіян, знайшли велику кількість розірваних і нерозірваних боєприпасів та багато пустих ящиків від них. Свідки розповіли, що місто Чернігів обстрілювали постійно, починаючи з ночі й до ранку було чутно «вихідні хлопки».

Протягом двох тижнів щоночі гули літаки. Інколи свідки чули постріли з двох різних сторін села. За лісом працювало кілька самохідних артилерійських установок, допоки частину з них не знищили ЗСУ. З села Деснянка обстрілювали мікрорайон «Масани» у м. Чернігів. Одному з місцевих мешканців російській військовий сказав: «Что у вас за мельница такая? Молотим, молотим и не как не можем развалить!» (ПрАТ «Млибор»). Обстрілювали й інші локації.

 Завершення окупації

31 березня 2022 року російські загарбники почали тікати із села, а вже 1 квітня повністю покинули його. Напередодні вночі вони запускали ракети різних кольорів. Рано вранці було чути гул техніки. Деснянці бачили з вікна як їхали танки, бронеавтомобілі, гаубиці тощо, однією з вулиць пройшло близько 400 одиниць. Свідки кажуть, що коли російські військові полишали населений пункт, з поля обстріляли місто Чернігів. Потім один з танків розвернувся і поцілив прямо в будинок місцевого мешканця в Деснянці, внаслідок чого знесло стіну другого поверху. Так завершилася окупація. Люди почали приходити один до одного, спілкувалися та співчували горю.

Нині минуло майже три роки, і село потрошку відновлюється після важких випробувань. Жителі Деснянки відремонтували частину осель, на їх вулицях більше не стоїть військова техніка. Вони вірять, що їхня земля більше ніколи не опиниться під окупацією, а жахіття війни залишилися у минулому, хоч війна досі триває.

Проєкт «Документування воєнних злочинів у Чернігівській області» реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за підтримки Міжнародного фонду “Відродження“. Матеріал представляє позицію авторів та Освітнього дому і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Tweet