Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України

24 лютого 2022 року саме місто Охтирка (Сумська обл., Україна) стала першою цитаделлю на шляху ворога на Київ, зупинивши російську навалу, дозволивши тим самим перегрупувати наші війська і зайняти вигідні рубежі для продовження збройного опору. 24 березня 2022 року, тобто рівно через місяць після віроломного нападу на місто, згідно з указом Президента України з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії російської федерації проти України, Охтирка отримала почесну відзнаку «Місто-герой України»…

Про те, як українці зустрічали ворога, в інтерв’ю Укрінформу розповідає начальник Охтирського гарнізону полковник Денис Дикий.

- На початок повномасштабного вторгнення ви вже мали бойовий досвід, адже брали участь в Антитерористичній операції. Розкажіть про це детальніше. 

- Коли розпочалася Антитерористична операція, я був заступником командира 91-го окремого Охтирського полку оперативного забезпечення. Вперше був залучений до виконання бойового завдання в зоні проведення АТО у вересні 2014 року.

Хоча, якщо правду казати, і до того мені доводилося виїжджати на схід держави у складі невеликих груп і працювати по лінії інженерії та озброєння. А 8 вересня 2014 року я вже приїхав на схід у складі бойової групи, яку очолив особисто командир нашого полку Олександр Яковець. 11 вересня, в день народження моєї мами і, як виявилося згодом, у день свого другого народження, мені випало очолити групу, що мала підготувати до підриву міст біля Старогнатівки за Волновахою поблизу села Гранітного. Ми там потрапили в засідку. Наш КамАЗ було підбито з РПГ і мені довелося з боєм виводити свою групу, опікуватися евакуацією поранених… 8 кілометрів ми вибиралися незнайомою місцевістю, вночі. У тому бою і мені «прилетіло» – отримав поранення. За той бій мене нагородили орденом «За мужність» третього ступеня.

ВСІ ПЕРШІ МОСТИ, ЩО БУЛИ ПІДІРВАНІ В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ НА ПОЧАТКУ ВТОРГНЕННЯ – СПРАВА РУК НАШОГО ПОЛКУ

- Чи надходила Вам тоді вже командиру військової частини напередодні 24. 02. 2022 інформація про наміри ворога? А може було передчуття  неминучості удару зі сходу?

- Щодо неминучості – ні, не можу так сказати. Однак мене наказом Головнокомандувача Валерія Залужного десь за тиждень до вторгнення було призначено відповідальним за оборону Охтирки.

- Як ви поставилися тоді до цього? Чи було розпорядження несподіванкою для Вас? 

- На роздуми часу бракувало, ми відразу розпочали готуватися до оборони. Насамперед готували зведений загін, який мав бути сформований на базі нашого полку. Також ми проаналізували найбільш вірогідні напрямки висування противника і швидко підготували мости Харківщини до підриву. Забігаючи наперед: перші мости, що були підірвані в Харківській області на початку російського вторгнення, це справа рук саперів нашого 91 Охтирського окремого полку оперативного забезпечення. Проведена мінно-підривна робота дозволила зупинити ворога на деяких ділянках або принаймні завадити стрімкому його просуванню вглиб Харківщини…

- Цікаво було б почути вашу особисту оцінку оперативної обстановки в смузі вашої відповідальності в лютому 2022 року.

- Конкретних даних про формування якихось наступальних російських угруповань на кордоні у мене не було. Чому? Та тому, що вони формувалися не на кордоні, не поблизу нього, а десь вглибині. І тільки після формування вони рушили в наш бік. Це сталося в ніч на 24 лютого. О четвертій ранку мені зателефонував начальник міського відділку СБУ і сказав, що розпочався інтенсивний обстріл російськими танками всіх наших прикордонних пунктів перепуску. Я миттю піднявся, встиг сказати дружині, що розпочалася війна і о 4:08 вже був на своєму службовому місці. Полк було піднято за бойовою тривогою, і вже о п’ятій ранку наша військова частина була на місці і готувалася до заходів, що були сплановані.

- Патріотично налаштованих громадян в Охтирці виявилося більше, ніж тих, хто був інфікований вірусом «руського міра»?

- Дійсно, в ті важкі дні лютого 2022 року громада Охтирщини так згуртувалася, що це просто не передати! Адже ми в якомусь сенсі залишилися відрізаними від баз постачання. Коли не було можливості підвезти нам боєприпаси, харчування, паливо, навколо нас, як сили, спроможної відстояти місто, згуртувалися всі! Це і фермери були, і мисливці, і підприємці, і просто пересічні охтирці, всі вони об’єдналися в єдиному пориві – відстояти рідне місто!

Я хотів би, щоб після нашої перемоги, ми зберегли таке неймовірне єднання, той надзвичайний драйв і готовність відстоювати Україну! Мені доводилося розмовляти і з хлопцями, які боронили Київ та Київщину: і там була подібна готовність дати відсіч ворогу в ті критичні лютневі та березневі дні. Зараз, на жаль, все це почало забуватися. Вже дехто почав розслаблятися, наче вже й війни немає.

- Чим вам ще запам’ятався перший день вторгнення?

- Він нічим не відрізнявся від тих днів, які передували вторгненню. Ми з водієм, сержантом Максимом Коноваловим, були постійно в русі. Адже військова частина – це чимале господарство, одних тільки військових містечок у нас було чотири, а ще навчальний полігон, а ще парк, а ще адміністративні будівлі… Але коли розпочалося вторгнення, я відкоригував свій розпорядок. Відтепер, він тривав 24 години, не поділяючись на день і ніч.

Сержант Коновалов, на жаль, загинув на третій день війни, коли намагався евакуювати пораненого бійця... Він саме перебував у медичному закладі частини, коли туди прилетіла друга авіабомба, яку скинув російський штурмовик…

Добре пам’ятаю, що першого дня я зустрічав 93 Холодноярівську окрему механізовану бригаду, яка трішки не встигла вийти на визначений рубіж. А наступного дня полк почав приймати перших мобілізованих, озброювати їх. Одночасно наші сапери мінували та підривали мости на шляху росіян…

ВОРОГ ВЖЕ СТОЯВ БІЛЯ БРАМИ ОХТИРКИ

- Нагадайте, які сили були підпорядковані вам, як відповідальному за оборону Охтирщини?

- Охтирський гарнізон це – насамперед 91-й окремий Охтирський полк підтримки, який мені випало очолювати. Це 54 батальйон Територіальної оборони, який тільки почав формуватися. Там на ранок 24 лютого 2022 року було створено лише штаб. Буквально він створювався «з коліс». Ворог на той час вже перейшов кордон і зухвало рухався до Охтирки. Велика колона противника відстань у 40 кілометрів подолала за 5 годин. Ось саме стільки часу нам було відведено на формування місцевого батальйону Територіальної оборони. Ми почали формували нову частину, кістяк якої склали добровольці з місцевих жителів. Розпочалася і мобілізація резервістів, складалися списки, бійці отримали зброю, часу на розкачування не було – ворог вже стояв біля брами нашої Охтирки.

Окрема радіолокаційна рота отримала наказ відійти в тил. Окрім того, в місті дислокувалися підрозділи поліції, Нацгвардії, Служби безпеки України, а також Охтирський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки з підпорядкованою йому ротою охорони. Ще до нас мав прибути 1-й батальйон 93 бригади «Холодний Яр».

- У вас за плечима багаторічна служба в Охтирці. Наскільки вам під час оборони це допомогло?

- Цікаве запитання. Після війни я обов’язково розповім на якомусь семінарі, наскільки знання місцевості допомогло мені під час російського вторгнення. Але спочатку зізнаюсь: під час війни я з картою не працював взагалі. Вона мені була не потрібна! Бо я знав усю Сумську область, міг її пройти навпомацки. Окрім того, я – мисливець і рибалка, а значить, не те що пройшов, а проповз на пузі вздовж і впоперек всю Сумщину.

Однак штаб є штаб і він функціонує за своїми правилами. У першу чергу це стосується нанесення обстановки, відстежування ворога та розстановки власних сил. Все це має бути чітко зафіксовано на картах. Це дозволить вищим штабам реагувати на мінливу обстановку та приймати відповідні рішення. А у мене віртуальна «карта» місцевості знаходилася в голові, і я, віддаючи накази про пересування підпорядкованих мені підрозділів, не тільки чітко усвідомлював, але й знав, який характер має та чи інша місцина у визначеному районі. Усвідомлюю, що це неабияк допомогло мені в прийнятті рішень.

- Наскільки серія авіаударів по вашій частині вплинула на роботу, зокрема штабу?

- Ще до руйнування будівлі штабу полку в результаті авіаудару мені вдалося розосередити управлінські підрозділи по різних місцях. У ті важкі для Охтирки дні дислокувалися за містом, щоб не наражатися на небезпеку. А щодо безпосередньо штабної роботи, то вона була організована у підрозділах нашої частини. Але штаб полку працював у штатному режимі і згідно з керівними документами. 

ГРАНАТИ ВІДСКАКУВАЛИ ВІД ТАНКІВ, МОВ ТОЙ ГОРОХ

- 24 лютого 2022 року вам довелося зіткнутися з ворогом, який мав не тільки чисельну, але й якісну перевагу. Сьогодні це вже не військова таємниця, то за рахунок чого вам вдалося дати відсіч?

- По суті, ми – інструмент підтримки. Це відображено в самій назві нашої військової частини. На момент російського вторгнення в нас на озброєнні було всього лише два БТР-70, а ще 200 РПГ, зокрема РПГ-22 («Аглень»), РПГ-18 («Нетто») і РПГ-18 («Муха»). Гранатометів РПГ-7В у нас узагалі не було. Ми використовували в бою лише штатні гранатомети, однак їх гранати відскакували від танків, мов той горох. У нас здебільшого не було засобів, що дозволили б зупинити танки. Через це вони могли безкарно рухатися вглиб країни… А на нас з боку Кириківки та Великої Писарівки йшов передовий загін 96 розвідувальної бригади 1-ї гвардійської танкової армії.

- Судячи з нумерації та звання гвардійської, це елітна частина росіян?

- Саме так, це була елітна військова частина. Варто сказати, що тоді росіяни йшли по нашій землі зухвало, без будь-яких передових дозорів та розвідки. Правда, перед цим, як мені доповіли, вони провели розвідку, використовуючи цивільні автівки, які «віджали» у мешканців навколишніх сіл. Тобто росіяни на авто з українськими номерами об’їхали довкола нашого полку, щоб з’ясувати, як кажуть у нас, військових, диспозицію. Через деякий час я вже почув гуркіт танкових двигунів. Однак вони, напевно, не здогадувалися, що ми їх також «пасемо».

Ну, танки, так танки! І далі трапилося дещо дивовижне… Ми стояли з начальником штабу на першому поверсі, і так вийшло, що можна сказати синхронно, натиснули на тангенту рації і майже в унісон віддали короткий наказ…

- Зрозуміло, що на ураження ворожої техніки?

- Так. Для віддання наказу ми з начальником штабу підполковником Олегом Рябчуком тоді ж синхронно скористалися одним, але досить експресивним нецензурним словом. Хочу сказати, що це слово я до того ніколи і ніде не вживав.

ЦЕ БУВ ПЕРШИЙ БІЙ У МІСТІ

- Крик душі?

- Напевно. Тоді все попереднє життя залишилося ніби в минулому і на душі стало відразу легко! Ніби хтось невидимий зняв з твоїх плечей тягар. І після цього понеслося! Всі бійці, які стояли на дахах будинків, казарм та церкви в Охтирці розпочали лупити по цій колоні з «ерпеге». Мої сапери підбили тоді вантажівку та пошкодили танк. Вантажівка загорілася. Почали детонувати снаряди і росіяни зазнали перших втрат. Це був перший бій у місті.

- Скажіть, а що за техніка входила до цього ворожого авангарду?

- Два БМП, чотири танки, бронеавтомобілі «Тигр» і «Тайфун», два командно-штабні «КамАЗи» з причепами та «Урал» з боєприпасами до танків.

Вони йшли, а в нас, нагадаю, були тільки «ерпеге». Уявіть собі, що наші відчайдушні бійці на «бетеерах» відкрили вогонь із великокаліберного кулемета по російському танку! І ворог змушений був відступити. І це не вигадка! Цьому факту є документальне підтвердження – місцеві жителі відзняли унікальні кадри бою нашого бронетранспортера з російським танком. І дійсно, ворог відступив. Вже потім 93 Холодноярівська мехбригада ганяла їх по наших лісах. Однак це було потім. А тоді, 24 лютого 2022 року, це мої бійці разом з місцевими прийняли перший бій і зупинили і «Тайфун», і «Тигр», і «Урал», і два командно-штабні «КамАЗи». А ще ми «допомогли» зупинитися з «Тайфуну» та «Тигра» п'ятнадцяти розвідникам на чолі з капітаном, які з боєм почали відступати до лісу. Тоді ми взяли і полонених, і кількох розвідників «задвохсотили». На жаль, під час переслідування росіяни полонили нашого тероборонівця, якого вбили. Ми знайшли згодом його тіло…

ХОЛОДНОЯРІВЦІ НЕ ЛИШЕ НАДІЙНО ПЕРЕКРИЛИ ДОРОГУ ДО ОХТИРКИ, АЛЕ Й ДАЛИ ВІДСІЧ ВОРОГУ

…А щодо запитання про співвідношення сил, то вважаю звучить воно дещо некоректно. Чому? Та тому, що ми – полк підтримки. Ми не механізована частина, що має на озброєнні відповідні засоби для збройного протистояння. Нам не було навіть чим мірятися з росіянами! А вже батальйон 93 бригади, який прибув до нас, це вже сила! Три роти цього батальйону зайняли оборону на трьох найбільш загрозливих напрямках, це перехрестя доріг на Богодухів – Харків і на Суми. І холодноярівці не лише надійно перекрили дорогу до Охтирки, але й дали відсіч ворогу. Протягом місяця батальйон під командуванням підполковника Олександра Сліпка вів запеклі бої. Не даючи росіянам захопити місто. Саме об цей підрозділ ворог і зламав тоді свої зуби…

А противник тоді, в лютому 2022-го, мав значні сили. Однак він не зміг увійти до міста. Хоча склад колони, що прямувала на Охтирку, був потужний. Гадаю, що в колоні нараховувалося близько п’ятдесяти одиниць техніки. З них 70 відсотків – важка техніка. Артилерійські системи, «бетеери», та ж важка вогнеметна система «Буратіно». А ще новітні зразки озброєння, які тільки-но надійшли до російських військ. І все це «добро» рухалося на нашу Охтирку. А одна наша рота утримувала позиції протягом двох днів! Причому холодноярівці за ці два вирішальні дні не використали жодного «джавеліна»! Вони били противника виключно нашими «Стугнами» та «Рапірами».

Ворог, зрозумівши, що місто йому в результаті сухопутної операції не взяти, кинув проти нас авіацію

…Після першого дня боїв, росіяни зрозуміли, що наскоком нас не взяти і вже наступного дня накрили наш полк і частину міста 220-м калібром «ураганів»! Однак і це не допомогло ворогу. Батальйон 93-ї бригади залишився на своїх позиціях, утримуючи оборону. Тоді росіяни завдали потужного авіаудару по моїй частині. А далі ворог змінив напрямок наступу і вдерся до міста Тростянця, яке згодом окупував. Забігаючи наперед, скажу, що протягом місяця Тростянець силами все тієї ж 93-ї бригади було деокуповано. А для захисників Охтирки настали важкі часи. Ворог, зрозумівши, що місто йому в результаті сухопутної операції не взяти, кинув проти нас авіацію. Три тижні щодня, три рази на добу прилітав літак і бомбив позиції 93 бригади, парк частини, а також об’єкти критичної інфраструктури міста. Під удари російської авіації потрапили ТЕС, продбаза, нафтобаза, залізничний вокзал, мерія, центральний універмаг, водоканал, база Нацгвардії і наш полігон. У результаті бомбардування 2 березня була виведена з ладу міська теплоелектростанція. Так «руський мір» звільнив Охтирку від тепла…

- Тобто Охтирка стала для російських агресорів місцем злочину проти людяності?

- Саме так. Згодом командувач військами ОК «Північ» генерал-майор Віктор Ніколюк виділив нашому полку два переносних зенітно-ракетних комплекси Stinger і Eagle. А я відшукав колишнього заступника командира Охтирського авіаполку, полковника запасу Ігоря Біленка. Свого часу авіаполк, де служив Ігор Іванович, знаходився у підпорядкуванні Харківського університету повітряних сил. А сам Біленко навчав курсантів. У лютому за моїм проханням він очолив протиповітряну оборону Охтирки. Однак тут постала проблема: якщо з Eagle ми ще якось могли вправлятися, серед мобілізованих офіцерів знайшлися ті, хто мав справу з цим ПЗРК ще радянського виробництва, то «Stinger» для нас, за словами того ж самого полковника Ігоря Біленка, щось на кшталт terra incognita.

Однак, безвихідних ситуацій не буває, ми переконувалися у цьому не раз за час війни. Для опанування американською диковинкою ми покликали на допомогу Гугл. Врешті-решт, якщо зі «стінгерів» стріляли афганські моджахеди у 1980-х роках і, треба сказати, досить влучно, то чим козаки українські гірші? Не гаючи часу, знайшли в ютубі інструкцію із застосування того самого Stinger. Провели заняття, вибрали тямущих хлопців і швиденько навчили їх тактиці ППО.

Напевне, відчувши, що відтепер їм вже не вдасться безкарно штурмувати Охтирку, росіяни почали літати вище, а також вночі, в хмарах, що, звісно, вплинуло на «влучність» їхніх ударів.

- Перепрошую, чи вдалося вам за допомогою Stinger «приземлити» хоча б одного російського повітряного пірата?

- На жаль, ні. Однак нам вдалося відігнати російських льотчиків від Охтирки. І це – головне! Нині, аналізуючи застосування ПЗРК за тих непростих умов, скажу, що ми зіткнулися з труднощами. Адже для ефективного застосування ПЗРК для відпрацювання лише однієї повітряної цілі необхідно було мати мінімум три розрахунки. Якщо проводити аналогію, то організація протиповітряної оборони чимось схожа на полювання. Ти виставляєш стрільців на номери і чекаєш, коли на тебе вийде дичина… Але в нас, по-перше, не було такої кількості комплектів ПЗРК, по-друге, не було стільки підготовлених стрільців, а крім того, навіть ту обмежену кількість розрахунків ми змушені були розосередити у різних місцях, для прикриття стратегічно важливих об’єктів.

в авангарді РОСІЯН виявився командний пункт з усією документацією, картами, де були позначені варіанти маршрутів, а ще комп’ютерами, де були бази даних!

- А якими тактичними прийомами користувалися росіяни, намагаючись захопити місто. Адже, як ви кажете, вони діяли безпечно, заходячи до Охтирки похідною колоною…

- Це взагалі нонсенс! Росіяни проводили тоді розвідку виключно багатоцільовими безпілотними комплексами типу «Орлан». Що мене дивує, так це те, що російська колона, яка рухалася в авангарді 1-ї гвардійської танкової армії мала дещо незвичний, навіть чудернацький склад. Нагадаю, що ми зіткнулися з підрозділом десантників у «Тайфуні» – це такий собі броньований тривісний «КамАЗ» з колісною формулою шість на шість. У броньованій капсулі знаходилося п’ятнадцять десантників, яких ми згодом полонили. Але в колоні, яку ми розбили, знаходився і командний пункт 96 розвідувальної бригади! Вона діяла за всіма канонами військової справи і знаходилася, як годиться, в авангарді бригади, але чому там опинився командний пункт частини, для мене залишилося загадкою! Не повинен командний пункт рухатися разом з розвідкою! Адже командний пункт – це мозок частини і його необхідно оберігати як зіницю ока. А в росіян вийшло все шкереберть – в авангарді виявився командний пункт з усією документацією, картами, де були позначені варіанти маршрутів, а ще комп’ютерами, де були бази даних!

- Чому так?

- Гадаю, що для росіян Охтирка була таким собі транзитним пунктом. Це підтверджувалось і вилученими у ворога картами. Однак все пішло не за сценарієм ворога і наша Охтирка для нього стала не просто кісткою впоперек горла, а справжнім осиковим кілком!

Поки холодноярівці стримували росіян, ми готували другу, а згодом і третю лінію оборони

- А яких змін зазнала тактика росіян під час розгортання бойових порядків в період штурму Охтирки?

- А вони не розгорталися! Росіяни просто зайшли до міста своїм пунктом управління. Зайшли і розташувалися в центрі Охтирки. Напевне вони зробили висновок, що оскільки в місті тихо, то їм вдасться без особливого клопоту здолати опір українців. Однак, як показали подальші події, ворог прорахувався. Поки вони проводили розвідку та рекогносцирування, наша 93 бригада встигла зайняти оборону. До фортифікаційного облаштування був залучений мій полк та місцеве населення. Цю роботу ми продовжили і під час боїв за Охтирку. Тобто поки холодноярівці стримували росіян, ми готували другу, а згодом і третю лінію оборони.

Росіяни на початку намагалися діяти точковими, сконцентрованими ударами, щоб прорвати нашу оборону. Спочатку вони навіть артилерію не застосовували, відпрацьовуючи танками. Бої там були надзвичайно запеклі. Там після двох днів боїв було дуже багато трупів. Ще раз наголошую на тому, що росіяни просто не очікували такого опору з нашого боку. Окрім того, треба визнати, що частина особового складу російської 96 розвідувальної бригади була просто ненавчена. Значна частина підрозділів складалася зі строковиків…

- Отримавши по зубах, противник якимось способом намагався перелаштуватися? Чи продовжував діяти за шаблоном? 

- Так, безумовно, росіяни перелаштувалися. По-перше, вони зайшли до Тростянця і окупували його. По-друге, нашвидкуруч облаштували блокпости, зайнявши кругову оборону. А по-третє, ворог розташував на вокзальній площі Тростянця дивізіон самохідних гаубиць 2С-19 «Мста», 152-мм снаряди якої діставали, зокрема, до нашого парку. Крім того, вороги застосовували реактивні системи залпового вогню «Ураган» і «Град», авіацію, під прикриттям якої піхота намагалася закріпитися на певних рубежах. Але наша розвідка чітко доповідала координати противника і підрозділи 93 бригади майстерно придушували осередки активності росіян. Взірцевою, як на мене, операцією зі знешкодження російських окупантів була бійня поблизу Гадяча. Таке собі «Гадяцьке сафарі». Наші там разом з місцевими мисливцями поклали тоді два ворожі батальйони! А щодо тактики ворога, то особливих змін у веденні бойових дій я не помітив…

- Вам, інженерній частині, довелося готувати місто до оборони. Яких ви заходів вжили, щоб належним чином підготувати Охтирку до «зустрічі з ворогом»?

- На вулицях міста ми створювали умовні і фактичні засідки. Влаштовували їх в таких місцях, щоб ворог не відразу зміг зрозуміти, звідки ми завдаємо ударів. Влаштовували вогневі точки у малопомітних закутках, за парканами, використовуючи, скажімо так, маскувальні властивості місцевості та будівель. Адже засідка могла бути ефективною лише тоді, коли якомога більше залишалася утаємниченою для ворога, що дозволяло за короткий час завдати йому максимальних втрат.

- А щось на кшталт капонірів для техніки влаштовували?

- Звісно. Окрім того, ми за допомогою бетонних блоків та мішків з піском облаштовували блокпости. Добре знаючи місто, блокпости намагалися облаштувати на найбільш ймовірних маршрутах просування ворога. Передбачаючи маршрути, можна було ефективно обороняти Охтирку навіть без застосування засобів механізації.

Реально кожен на своєму місці був героєм

- Чи могли б ви навести найбільш яскраві приклади героїзму та мужності, які виявили оборонці Охтирки?

- Мене про це запитували вже не раз. І думаючи над відповіддю я дійшов єдиного висновку: кожен на своєму місці був героєм. Хтось підірвав міст разом з російською технікою. Хтось підірвав того ж моста в тилу противника і без втрат вийшов до своїх! А той, хто стояв цілодобово на блокпостах та знаходився в засідках, щохвилинно очікуючи на появу ворога! Він що, не герой? А ті, хто не маючи досвіду користування «стінгером», за допомогою відеохостингу ютуб опанували заморським ПЗРК та захищали небо Охтирщини від російської авіації, не даючи їй прицільно штурмувати наші позиції. Вони що не герої? А та дівчина, яка протягом шести годин відкопувала своїх родичів з-під завалів і врешті врятувала їм життя! Вона, на вашу думку, не герой? А цих людей могли б залишити під завалами, втекти, як це робили деякі після перших нальотів ворожої авіації. Треба визнати, було тоді й таке. А ті, хто рятував і діставав з-під завалів поранених після першого прильоту, а потім загинув разом із врятованими вже в медпункті частини від другої авіабомби! Вони не герої?

- Повномасштабне вторгнення триває, росіяни продовжують обстрілювати мирні міста та села України, молох війни продовжує свої смертельні жнива. На вашу думку, як довго триватиме російсько-українська війна?

- Я – не оракул. Однак добре знаю історію, а вона свідчить, що немає таких воєн, які не закінчуються. Вірю, що саме Україна поставить крапку в цій війні. Коли завершиться нинішня війна не скажу, але з упевненістю переконаний, що Україна обов’язково переможе, Сили оборони неодмінно виженуть російських окупантів з нашої землі. Інакше не може бути, адже цього палко прагне Український народ. А ще нас неймовірно підтримує увесь цивілізований світ. Ми повинні зробити все можливе, щоб наші діти ніколи не знали війни!

І ще – ми просто зобов’язані перемогти російського агресора в пам'ять про наших бойових побратимів, що віддали своє життя, боронячи незалежність і територіальну цілісність України

Олександр Филь, Микола Зорик, Київ