Чиє Держкіно
У п’ятницю 7 лютого Кабмін ухвалив постанову про перепідпорядкування Держкіно назад у відання Міністерства культури та стратегічних комунікацій. Ніби намагаючись підважити аксіому про те, що закон не має зворотної дії, держава продовжує «зливати», «розливати» та «переливати» підзвітні їй інституцій туди й назад, не замислюючись, що проблему слід шукати не у формі підпорядкування, а у власних управлінських практиках і підходах. Розповідаємо, що ж означає повернення Держкіно у сферу управління МКСК і якими можуть бути наслідки цього рішення.
За три з половиною роки, що минули з моменту, коли в листопаді 2021 року Кабмін відокремив Державне агентство з питань кіно від тоді ще Міністерства культури та інформаційної політики, інституція не лише встигла перетворитися на такого собі вершника без голови, фактично втративши керування, але й стати пародією на профільну агенцію з розвитку кіногалузі.
За цей час тодішнє керівництво Держкіно, замість реалізувати потенціал агентства бути фактично окремим «міністерством кіно», встигло відзначитися лише системним конфліктом із кіноспільнотою, спробами ручного управління процесами у сфері та відкритим протистоянням з командою Довженко-Центру, що вже кілька років прагне вберегти інституцію від знищення.
Проте навряд чи причиною «зворотного перепідпорядкування» Держкіно Мінкульту є усвідомлення Офісом президента інституційної кризи в агентстві та необхідності повернути йому певну стратегічну рамку. Розмови про це почалися ще восени 2024 року, коли заступниця голови ОП Олена Ковальськасказала, що «є потреба перегляду завдань Держкіно та його структури й підпорядкованості. Зараз ця установа підпорядкована міністру Кабінету Міністрів, і це потрібно змінити». До слова, Ковальську, яка має освіту маркетологині та великий досвід у маркетингу в банківському секторі, називають кураторкою культурно-гуманітарного блоку від ОП. Відтак, зафіксуємо собі, що в Офісу президента, вочевидь, ще кілька місяців тому з’явилася інтенція врешті приділити більше уваги Держкіно, що перебуває у системній інституційній кризі, а після звільнення колишньої очільниці Марини Кудерчук влітку 2024 року взагалі дещо зависло в повітрі.
Щоправда, механізм реалізації цієї інтенції виглядає дещо неоковирно — навіть на рівні заявлених мотивацій. Адже у 2021 році прем’єр-міністр Денис Шмигаль мотивував передачу Держкіно у відання Кабміну потребою «надати йому вагомого статусу, виділивши його в окремий центральний орган виконавчої влади з можливістю формувати політику». Наразі ж чинний міністр культури та стратегічних комунікацій Микола Точицький мотивує зворотний процес тим, що «координація діяльності Держкіно міністерством дозволить ефективніше підтримувати розвиток галузі та сприяти залученню кіно як елементу культурної дипломатії». Дещо нагадує стандартну практику держави, коли правила гри змінюються просто під час гри, чи не так?
Читайте також:
- Тепер українське кіно точно підкорюватиме світ. Хоча ні, не точно
- Кабмін повернув Держкіно в підпорядкування Мінкульту
- «Цьому дам і цьому дам, а цьому не дам». Держкіно почало розподіляти сльози з кінобюджету-2025
- Вершник без голови. Чим сьогодні є Держкіно
Але перше й основне запитання — що буде відбуватися у найближчій перспективі з самим агентством. Вочевидь (якщо вірити словам Олени Ковальської), має бути змінена структура завдань інституції, не виключена і поява чергової стратегії розвитку інституції чи навіть цілої галузі (щоправда, галузь ще досі не оговталася від попередньої, що викликала масу протестів і була схарактеризована кіноспільнотою як «загроза для середовища»).
Лишається актуальним і питання, хто ж очолить Держкіно (у світлі впливу ОП на стратегічні рішення щодо кіногалузі цю посаду можна було б вважати чимось на кшталт статусу англійської королеви, яка править, але не керує, проте доки Держкіно принаймні де-юре залишається інституцією, ставмося до нього відповідно).
Тож наразі цілком можлива як організація нового конкурсу на посаду голови агентства, так і призначення т.в.о. на період воєнного стану. У разі планування конкурсу може знадобитися пильна увага як спільноти, так і громадськості — адже, якщо згадати попередній конкурс на посаду директора Держкіно у січні 2020 року, що закінчився скандалами та судовими процесами, надії на прозорість нового конкурсу примарні.
Не менш важливим запитанням є і те, як останні зміни у перепідпорядкуванні Держкіно вплинуть на підзвітні їй інституції. На жаль, тут правило «васал мого васала — не мій васал» не працює, тож зміни у діяльності (підзвітності або структурі завдань) агентства з питань кіно можуть торкнутися й інституцій, якими воно керує.
Найбільше запитань наразі про роботу Довженко-Центру: чи буде скасовано наказ №100 щодо реорганізації Центру, що розпочав боротьбу інституції за збереження? Чи підпишуть врешті контракт із директоркою, яка вже двічі перемогла на конкурсі? Чи оголосять новий конкурс? Чи ДЦ буде підзвітний Держкіно, але Мінкульт буде активно втручатися у його роботу, як це було колись? Якою буде роль ОП?
Також лишається під знаком питання, чи Міністерство культури (або Офіс Президента?) тепер також активніше цікавитиметься справами Національної кінематеки, чи нею все ж керуватиме безпосередньо Держкіно.
Тож у ситуації, коли сфера кіно (як і вся культура загалом) перебуває в стані системного недофінансування — лише цьогоріч держава скоротила фінансування Держкіно вчетверо, з 618,3 млн грн до 170 млн грн — мікроменеджмент і практики ручного управління з боку держави не викликають нічого, окрім стомленого розчарування.
Наразі здається, що рішення повернути Держкіно назад у підпорядкування Мінкульту — це не добре і не погано. І не лише тому, що в поточній ситуації зробити гірше вже складно, а ще й тому, що рішення щодо агентства з питань кіно ухвалюватимуть все ті ж люди, що й досі.
А от навіщо за таких розкладів саме зараз вирішили перекласти Держкіно з кишені в кишеню — це вже цікавіше питання. Можливо, цей крок є частиною більшого плану, який незабаром стане очевидніший. Тож за традицією варто не розслаблятися та пильнувати за руками державних управлінців.
Ілюстрація: Суспільне
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
![loader](/files/images/preloader.gif)