Досвід виживання білоруської політв’язні: ІТТ, СІЗО, ШІЗО, ПКТ, психлікарня, колонія для рецидивісток
Історію Поліни Шарендо-Панасюк, яку в рідному Бресті називали білоруською Жанною д’Арк, “Нова газета Європа” вже розповідала, коли політв’язню “навішували” черговий термін. Поліна – активістка і дисидентка. До арешту вона була регіональною координаторкою громадянської ініціативи “Європейська Білорусь”, 2019 року висувалася в депутати і навіть встигла виступити в ефірі державного телебачення, після чого її швидко позбавили реєстрації. Потім були протести 2020 року, арешт чоловіка і як логічне завершення зламані силовиками двері, кримінальна справа, суд.
Чотири з гаком роки ми точно не знали, що відбувалося з Поліною. Тричі, коли термін добігав кінця, її відправляли з колонії в СІЗО з новою кримінальною справою за статтею 411 – “злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи”. А потім знову повертали в колонію, де вона практично не виходила з карцеру.
Усі ці роки ми могли отримувати лише уривчасті відомості про неї від тих, хто виходив із колонії. Але в лютому після чергового відбуття “від дзвінка до дзвінка” Поліна Шарендо-Панасюк все-таки звільнилася. Через деякий час її евакуювали з Білорусі. Зараз вона в Литві, у безпеці; і може нарешті розповісти, що з нею відбувалося.
“Поки мене везли в ліфті, я скоїла ще два “кримінальні злочини””
– Поліно, тебе заарештували 3 січня 2021 року. Твій чоловік Андрій у цей час відбував чергові 15 діб адміністративного арешту. Ти розуміла, що і за тобою можуть прийти будь-якої миті?
– До кінця 2020 року я знала, що в Білорусі вже складено списки сталінського типу: тих, кого потрібно посадити. І якщо в серпні й восени силовики здебільшого хапали людей на вулицях під час маршів і після них, то до початку 2021 року настав наступний етап: вони пішли по квартирах хапати людей. За мною прийшли вже зі слідчим, тобто не просто взяти превентивно на 15 діб і вирішити, що робити потім, а з кримінальним обвинуваченням. Зламали двері й увійшли у квартиру.
У постанові про порушення кримінальної справи, яку приніс із собою слідчий, була тільки одна стаття – стандартна 342-га, “організація дій, що грубо порушують громадський порядок”, за нею судили всіх учасників маршів.
Але поки мене везли в ліфті з восьмого поверху на перший, я вчинила ще три “кримінальні злочини” – сказала їм усе, що думаю. У підсумку статей було три: 364
(“насильство або погроза застосування насильства щодо співробітника органів внутрішніх справ”), 368 (“публічна образа” Лукашенка) і 369 (“образа представника влади”).
– А ти сподівалася, як багато учасників протестів, що ось іще зовсім трохи – і все закінчиться, і впаде диктатура, і відкриються в’язниці? Мені колишні політв’язні з “першої хвилі” розповідали, що в тюремних камерах іноді починали збирати речі, коли чули шум за вікном: думали, що це прийшли їх визволяти.
– Я не сподівалася. Мені в принципі все стало зрозуміло ще наприкінці літа 2020 року, коли почалися ці рожеві соплі: “Ах, дивіться, ми взуття знімаємо і в шкарпетках на лавочку!” – і квіточки омонівцям. Я все зрозуміла і чекала, коли розгорнеться терор. Усвідомлювала, що це питання недовгого часу. Мого чоловіка затримали превентивно, і він усі протести просидів у ІТТ. А потім ми з ним дійсно обговорювали, їхати чи ні. Я завжди б’юся до останнього патрона, це життєвий принцип.
Поліна та Андрій перед вінчанням, 2008 рік. Фото з особистої сторінки Андрія Шарендо у Facebook
– Твійдіалогз суддею (“Обвинувачена, встаньте!” – “Перед бандитами не встаю”; “Хочете заявити відвід суду?” – “Ви не суд”; “Коли затримані?” – “Захоплена в полон 3 січня”) став класикою і матеріалом для драматургії – я знаю, що, наприклад, у Чехії його ставили в театрах, роблячи невеличкі вистави на знак солідарності з тобою. Ти готувалася до цього суду?
– Я просто не живу в цій термінології: суд, справа, обвинувачення. Я відразу сказала: я військовополонена. І чотири роки їм у голови це втовкмачувала. Просто мій полон, говорила я, географічно збігається з вашою колонією. Цей діалог із ними – суддями, прокурорами, оперативниками – я вела чотири роки. Ніколи не усвідомлювала себе як підсудна, обвинувачена, засуджена – тільки як військовополонена.
“Ми посадимо твоїх дітей і твоїх батьків”
– Коли тебе після суду привезли в колонію, ти ж, напевно, розуміла, що, продовжуючи називати себе військовополоненою, а не засудженою, ти “наговорюєш” собі статтю про непокору і новий термін?
– Я не тільки себе військовополоненою називала, я ще й їх – оперативників, адміністрацію – називала терористами та окупантами. У принципі мені відразу сказали, що буде нова справа за статтею про непокору. У серпні 2021 року мене привезли в гомельську колонію, і відразу до мене приїхав [старший оперуповноважений] Зборовський з обласного УДВП (управління департаменту виконання покарань. – Прим. ред.). Він сказав: “Ось я до вас зараз приїхав перший раз і скоро приїду вдруге. Якщо до мого другого приїзду ви не підпишете папери – “визнаю провину, зобов’язуюся не порушувати правила внутрішнього розпорядку” тощо, – їздитимете із зони в СІЗО і назад наступні десять років”.
– Я чула прізвище Зборовського з гомельського УДІН. Політв’язні жінки, які виходили з колонії, про нього розповідали як про рідкісного негідника.
– Коли Юліан Зборовський приїхав до нас у вересні 2021 року, він почав проводити кастинг політв’язнів. Викликав по одній і тиснув із вимогою написати прохання про помилування. Погрожував, залякував. При цьому розповідав мені, що воював в Україні, – зрозуміло, на якому боці. Загалом, така шваль русскомирная. Востаннє я його бачила в серпні 2023 року, коли він говорив: “Ми проведемо ці вибори так, що ніхто й не писне”. До “виборів” залишалося ще півтора року, а вони вже були стурбовані, щоб ніхто не пискнув. І я розуміла, що до цих “виборів” шансів вийти у мене немає.
Поліна Шарендо-Панасюк. Фото: “Вясна“
– Поліно, але в тебе від початку термін був невеликий – два роки. Чи була можливість тихо відсидіти і вийти без додаткових термінів, етапів і карцерів?
– Так, у разі виконання їхніх умов. Коли мене привезли в колонію, туди якраз Воскресенський свій спам політв’язням розсилав (Юрій Воскресенський 2020 року працював у штабі кандидата в президенти Віктора Бабарика, його було заарештовано, але невдовзі звільнили, після чого оголосив, що проситиме Лукашенка про помилування інших політв’язнів. – Прим. ред.). У цих листах щастя пропонувалося написати прохання про помилування, а потім начебто Воскресенський перед Лукашенком слівце замовить. Я на листку написала все, що думаю, і про Лукашенка, і про Воскресенського. І надіслала. Чомусь підозрюю, що мій лист не дійшов до адресата.
Потім політв’язнів поділяють на “правильних” і “неправильних”. Ті, хто одразу підписав, погодився на їхні умови, справді можуть тихо відсидіти і вийти у визначений термін, а то й за помилуванням. А з “неправильних” політв’язнів роблять опудало для новоприбулих. Обробка починається відразу після приїзду, ще в карантині. Там залякують страшенно: “Якщо ти не підпишеш помилування, ти будеш плакати щодня, ми посадимо твоїх дітей і твоїх батьків”. Я бачила, як ці дівчатка, виходячи з карантину в загін, боялися не те що підійти до нас, – навіть дивитися в наш бік. Просто йшли вздовж парканчика, опустивши голови.
– Проте на так званий профулік – із жовтими бирками екстремістів на рукаві – ставлять і “правильних”, і “неправильних” політв’язнів? .
– Так, це робиться практично відразу ж. Раніше, як розповідали досвідчені ув’язнені, у цій гомельській зоні можна було тих, хто на профубліку, на пальцях однієї руки перерахувати. А зараз це більшість. Протягом місяця-двох усіх роблять “злісниками” – злісними порушниками. Це одразу перекриває “отоварку”: “злісний злочинець” має право закуповуватися в магазині лише на дві базові (базова величина в Білорусі – показник для розрахунку зборів і виплат, наразі становить 42 рублі, що відповідає 12,6 євро. – Прим. ред.).
А далі починається позбавлення посилок, позбавлення побачень і дзвінків, провокації з боку стукачів, які працюють на оперативників. Загалом, психологічний терор.
І, звісно, ШІЗО та ПКТ (приміщення камерного типу, в’язниця у в’язниці. – Прим. ред.). Причому ПКТ – штука гумова. Тобі дають півроку ПКТ, але за ці півроку ще сім разів відправляють на 10 діб у ШІЗО. Мене, наприклад, уже в другій колонії, у Річиці, у такий спосіб замість півроку протримали в ПКТ десять місяців, час від часу відправляючи в ШІЗО.
“Подушки робили зі шматка мила і туалетного паперу”
– Не уявляю собі, як виживати в ШІЗО. Адже туди нічого із собою взяти не можна, жодних особистих речей?
– Там справді сидиш взагалі без нічого. Видається тільки зубна щітка, паста, туалетний папір і мило. І якщо в гомельській колонії раз на день жінкам видавали хоча б пляшку теплої води для гігієнічних потреб, то в моїй другій колонії, у Річиці, жінки підмивалися мильницями. Туалет – дірка в підлозі, як на радянському вокзалі, кран із водою – в іншому кінці камери, гарячу воду дають на 20 хвилин на день. І всім потрібно встигнути. Усі товпляться: одній треба вмитися, другій пахви помити, третій зуби почистити, четвертій шкарпетки випрати. От і набирали воду для інтимної гігієни в мильниці й несли до дірки в підлозі.
– А матраци дають?
– Про що ти, які матраци? Ні ковдр, ні простирадл – голі нари. Двоярусні. Жодної підпірки, щоб забиратися на другий ярус. Вдень нічого, але коли вночі від холоду по п’ять разів встаєш у туалет, забиратися назад – той ще квест. Ми в ШІЗО придумали, як подобу подушок робити: або туфлі під голову, а зверху туалетний папір, або шматок мила туалетним папером обмотати – і цю конструкцію під голову. Утім, туалетний папір використовували ще й для порятунку від холоду: обмотувалися ним на ніч.
– Знаю, що в ШІЗО заборонено навіть бібліотечні книги читати. Як там убити час і не збожеволіти?.
– ШІЗО – це ніби тебе замикають у могилу, де нічого, крім порожнечі. У Гомелі, щоправда, була якась радіоточка, по якій крутили пропаганду. У Річиці немає взагалі нічого. Я сиділа в ШІЗО навіть не по 15 діб, а мінімум по місяцю. Це в них така “артпідготовка”: щоб порушити справу за статтею про непокору, потрібно швидко набрати необхідну кількість балів порушень. І ось вони закривають у ШІЗО і вичікують – чи буде наказ далі фабрикувати кримінальну справу. У моєму випадку накази надходили тричі, і далі починався наступний етап. Мені записували порушення навіть у ШІЗО. Здавалося б, що там можна порушити, якщо ти сидиш у клітці? А ось можна, виявляється.
У Гомелі був такий дикий холод, що без фізичних вправ було неможливо хоч трохи зігрітися. І ось мені зарядку записали як порушення режиму: “Лежачи на підлозі, робила фізичні вправи, чим порушила правила внутрішнього розпорядку”.
Після цього я зарядку вже не робила. Взимку просто приклеювалася до батареї, бо варто від неї хоч на крок відійти – замерзаєш люто. У мене на колінах сліди опіків залишалися – так я вдавлювала ноги в батарею. До того ж теплі шкарпетки або взуття теж узяти із собою не можна – у ШІЗО видавали якісь картонні туфлі.
А щоб не збожеволіти, потрібна дуже жорстка дисципліна. Ти вибудовуєш собі графік: стільки-то часу ти сидиш, стільки-то ходиш. Ще на співкамерниць відволікаєшся: вони то б’ються, то пліткують, то згадують, як вони в якомусь дворі чекушку розпивали. У ПКТ трохи простіше: побутові жахи ті самі, але дозволені книжки. Береш книжку – і занурюєшся в неї з головою. А ще в ПКТ дають матраци та подушки.
– Скільки часу ти загалом провела в ШІЗО і ПКТ?
– Зараз згадаю. Із грудня 2021-го до квітня 2022 року, із жовтня 2022-го до серпня 2023 року, квітень і травень 2024 року – це ПКТ. А решту часу – ШІЗО, ШІЗО, ШІЗО, з короткими вивезеннями в СІЗО та ІТТ, коли фабрикували чергову справу і строк. За весь 2023 рік я виходила на вулицю вісім разів: у грудні, у СІЗО Гомеля, куди мене привезли з колонії, щоб знову судити. Там були прогулянки. Вісім днів із 365!
Поліна разом із сім’єю. Фото з особистої сторінки Андрія Шарендо у Facebook
“Мене вели на повідку, як собаку, повз звичайних людей”
– Тебе тричі відправляли на судово-психіатричну експертизу до РПНЦ психічного здоров’я, який у народі називають “Новинками”. Там-то хоч не нари, а ліжко?
– У психлікарні я, можна сказати, відпочивала. Там ліжко, постільна білизна і можна лежати. Щоправда, переодягають у моторошну сорочку і халат зразка 1972 року, на ноги – шльопанці 42 розміру. Але зате я відлежувалася і спала. Шкода тільки, що якщо перший раз, ще із СІЗО під час слідства, мене привезли туди на визначений 21 день, то потім, уже з колонії, привозили на тиждень і відвозили назад.
– Зрозуміло, що вертухаї тебе ненавиділи за твій опір. А лікарі в “дурці” тобі співчували? Усе-таки це не карателі.
– Я шукала слово, щоб визначити цих лікарів. Іншого, крім слова “нікчемні”, підібрати не змогла. Вони грають роль лікарів, але насправді такі ж вертухаї. Запитували: “Чи не хочете поговорити з психіатром про сім’ю?” Я відповідала: “А давайте поговоримо про сім’ю Лукашенка”.
Влітку 2024 року, під час останньої судово-психіатричної експертизи, мене виводили до стоматолога. На мене одягли ззаду кайданки, а до них пристебнули повідець типу старого скрученого телефонного шнура. От уяви: кінець цього повідця бере в руку тітка-мент і в такому вигляді веде з будівлі, де тебе тримають, в іншу. Поруч ще мент-чоловік. І ось так, як собаку, тебе на повідку ведуть повз звичайних людей і машин. Десять хвилин туди, десять назад. Але це були єдині хвилини літа 2024 року, коли я йшла серед дерев просто неба.
– Усе це має такий вигляд, ніби система вибудувана тільки на одному фундаменті: нескінченному приниженні просто так, без жодної мети.
– Не те слово. Причому не те щоб якась окремо взята колонія, або СІЗО, або ІТТ цим славилося – знущання і приниження скрізь, цим усе просякнуте. У ПКТ раніше дозволяли один раз на день влізти у свою сумку, яка знаходиться в окремому приміщенні, і скористатися, наприклад, дезодорантом або кремом (політичним, зрозуміло, [дозволялося це робити] тільки в наручниках). Але з травня 2023 року скористатися дезодорантом або іншою річчю з особистих можна тільки раз на тиждень – у так званий банний день, коли водять митися. Бритвені станки з того часу теж заборонені, хоча раніше в банний день ними можна було скористатися.
В ІТТ Речиці раніше на ніч видавали матраци, тепер не видають. Спати доводиться на голій підлозі, з якої кілька разів за ніч піднімають: треба підійти до дверей і представитися.
Там у камері світять три потужні лампи, а вночі вмикають додатково четверту – “нічник”. Від цієї ілюмінації крутишся на підлозі й намагаєшся закритися від світла волоссям, майками, шкарпетками.
Причому менти кажуть: це не ми придумали, це наказ із МВС спустили.
У гомельському ІТТ у жінок відбирали речі, і в них не було запасних трусів. І під час місячних, поки єдина пара випрана і сушиться, ці жінки сиділи просто з ганчірками між ніг. Іншим ночами не давали лягати – змушували стояти або сидіти. А вбивці в цей час спокійно спали на матрацах. Взагалі я навіть не можу сказати: ось там-то і там-то найгірше. Це система. Тортури, приниження, знущання – це скрізь.
Поліна під час висунення в кандидати в депутати, 2019 рік. Фото: “Вясна“
– Минулого року всі були впевнені в тому, що ти вийдеш: до твоєї мами приходили з кримінально-виконавчої інспекції незадовго до закінчення терміну, питали, чи не заперечує вона проти того, щоб ти в неї жила. А напередодні звільнення – раптово знову в СІЗО і ще рік терміну.
– Вони не тільки торік цю комедію влаштовували, а й позаминулого року. Тоді в Річиці незадовго до “дзвінка” навіть суд провели, який встановив мені два роки превентивного нагляду. Матері надсилали запити щодо мого проживання в її квартирі, мені прямо в колонії давали якісь роздруківки з вакансіями з біржі праці, щоб я заздалегідь подумала про своє працевлаштування. Але замість звільнення – ще рік терміну. У 2024 році вони вже шоу з превентивним наглядом не влаштовували – просто вивезли напередодні звільнення в СІЗО.
– І коли твої рідні приїхали тебе зустрічати наступного дня, вони дізналися, що ти знову в СІЗО. Я пам’ятаю, як вони рвонули в місто купувати продукти, щоб зібрати тобі передачу, а виявилося, що негідники вже передали тобі мішок гнилих яблук і вичерпали місячну норму.
– Це були не яблука, це була кормова морква.
Рабині Лукашенка і біржа заручників
– Одна з колишніх політв’язнів говорила, що в колонії для рецидивісток у Річиці політичним морально навіть простіше. У гомельській колонії “першоходок” легше залякати, ними простіше маніпулювати і змушувати створювати нестерпну атмосферу для політв’язнів. А в Річиці – досвідчені зечки-“багатоходки”, на яких адміністрація вже не може з такою легкістю впливати.
– Це правильно. Там зовсім інший контингент. Їх “нагнути” набагато складніше. Крім того, там абсолютна більшість – за статтею 174 кримінального кодексу. Це кріпосна стаття – “ухилення батьків від утримання дітей або від відшкодування витрат держави на утримання дітей”. З ООНівських трибун влада кричить, що у нас немає рабства і що вона бореться з торгівлею людьми, а в реальності ці жінки і є раби режиму. Саме ними затикаються всі дірки, саме ці жінки забезпечують чистоту білоруських вулиць. Схема працює просто: відібрали дітей – а далі плати, відшкодовуй витрати державі.
Ці жінки, як правило, малоосвічені, зловживають алкоголем, поняття не мають про те, що в людини є хоч якісь права. Їх влаштовують на найважчі й низькооплачувані роботи і відбирають 70 відсотків як відшкодування витрат державі.
Я зустрічала в колонії безліч жінок, які тягали каміння на полях, працювали на лісопилках, вантажили важкі речі, а після виплати державі в них залишалося 20 рублів (шість євро. – Прим. ред.).
І на 20 рублів потрібно щонайменше оплачувати комунальні послуги та купувати їжу.
Зрештою вони просто кидали цю роботу, і їх оформляли за статтею 174 і відправляли в колонію. Там невеликі терміни – пів року-рік, але ці жінки постійно повертаються в колонію, по п’ять-сім разів. Вони виходять, їх дільничний влаштовує на роботу. І знову – виплата державі та залишок зарплати, на який можна купити пачку цигарок і кульок карамельок. Ці жінки зрештою воліють повернутися в зону, де принаймні годують. Вони не можуть купити навіть шампунь і миються господарським милом. З цього кола вирватися неможливо. Жінки зі 174 статтею – рабині Лукашенка.
Поліна Шарендо-Панасюк після прибуття до Вільнюса, Литва, 6 лютого 2025 року. Фото: “Белсат”
– Ти сподівалася, що цього разу вийдеш? Чи побоювалася, що напередодні знову відвезуть у СІЗО?
– Я не наївна людина і прекрасно розуміла, що формально мене можуть навіть випустити за ворота, а там чекатиме якийсь “бобик”. Або в близькому майбутньому – стаття “порушень умов нагляду”. Раніше я взагалі думала, що якщо випустять, то протягом години потрібно покинути країну: акула теж іноді випускає жертву, щоб краще перехопити. Але потім вирішила все-таки довіритися професіоналам, які допомогли мені евакуюватися. І на волі я деякий час пробула вдома. Купила нарешті банани, яких не бачила чотири роки. Просто лежала на дивані й думала: встати з дивана, піти до холодильника, відчинити дверцята й вільно взяти щось звідти – це ж таке щастя!
-Тебе посадили, коли ще не закінчилися протести, не були розгромлені незалежні медіа, а політв’язні обчислювалися сотнями, але не тисячами. Можна сказати, тебе заарештували в одній країні, а вийшла на волю ти вже в іншій. Що тебе найбільше в цій країні здивувало?
– Не в країні. Радше за її межами. Мене здивувало, що МКС видав ордер на арешт Путіна, а Лукашенко нібито й не злочинець. Мене здивувало, що силові структури Лукашенка досі не визнані терористичними організаціями. Мене здивувало, що досі триває торгівля: навіть колонії завалені ящиками з-під європейських продуктів із датою виробництва минулого і позаминулого року. Мене здивувало, що з Лукашенком досі розмовляють. Вітають звільнення кількох десятків заручників і не помічають, що в цей самий час ще сотня вирушає по тюрмах. Білорусь перетворилася на біржу заручників. А торгувати ними за 30 років Лукашенко насобачився, як ніхто інший.
Автор: Ірина Халіп
Джерело: “Нова газета Європа”
Tweet