«Колективний Трамп» уже воює на боці «колективного Путіна»

Спецпредставник США з питань України Кіт Келлог підтримав рішення президента США Дональда Трампа про тимчасове припинення американської військової допомоги для ЗСУ. Про це пише Associated Press. Келлог сказав, що пауза у постачання військової допомоги вже позитивно впливає на Київ. «Найкращий спосіб, яким я можу це описати, – це щось на кшталт удару мула дошкою поперек носа. Ви привернули їхню увагу», – сказав Келлог. Спецпредставник сказав, що перед зустріччю в Овальному кабінеті минулого тижня українцям дали зрозуміти, що переговори будуть зосереджені на підписанні важливої угоди щодо корисних копалин. Але Зеленський в Овальному кабінеті почав «тиснути» на Трампа з вимогами про більшу безпекову допомогу, от і доведися вдарити мула…

Хтось із того обурюється, хтось дивується, хтось лякається…

А чого лякатися? Лякатися треба іншого. Того, як був скомпонований виступ Трампа в Конгресі США і в якій атмосфері він відбувався. Точніше, причин і підґрунтя того, що це стало можливим у «флагмані вільного світу».

Уже писали. що виступ Трампа в Конгресі та реакція конгресменів-республіканців на нього нагадувала з’їзд КПСС. Ні! На з’їздах КПСС (а так партія російських більшовиків стала зватися з 1952 року) доповідачі не дозволяли собі такого розхристаного потоку свідомості. перемішаного з хамством і маячнею. І не було такого щирого ентузіазму в залі – за винятком хіба що ХІХ з’їзду, коли з заключною короткою промовою виступав Сталін, і ХХІІ з’їзду – не стільки через нову програму КПСС і Хрущова, скільки через присутність Гагаріна та Титова, а ще – через інформацію про успішне випробування найпотужнішої у світі водневої бомби на Новій Землі.

А наразі перед нами розгортався не з’їзд КПСС – а партайтаг НСДАП. Масова істерика в залі й аплодисменти, що переходять в овації через кілька чергових речень вождя, не має значення, чому присвячених. Власне, постійні клятви Трампа у відданості справі миру та залякування новою світовою війною у разі, якщо відкинуть його пропозиції – з тієї ж опери. Це вже було.

Ну, а з Келлога вийшов би знаний оберфюрер СС, який займався поточним керуванням сателітами-«унтерменшами» та спрямуванням їх на істинний шлях, окреслений великим вождем. І, до речі, за стилістикою Келлог мало чим відрізняється від сумнозвісного рашиста Медвєдєва…

Ось що, як на мене, справді лякає. Так само, як готовність багатьох західних лідерів покірно схилитися перед вождем Нової Великої Америка.

От, скажімо, Трамп постійно веде мову про приєднання Канади, ба більше – називає прем’єра Канади Трюдо «губернатором», мовляв, ця країна вже є 51-м штатом. А британський король (нагадаю, юридично він є очільником Канадської держави, бо то домініон) запрошує Трампа до себе з офіційним візитом. Можливо, прагнучи врегулювати «канадську кризу». Чи просто поручкатися та сфотографуватися з «королем» Штатів. А от прем’єр Трюдо більш чи менш успішно, але дає відсіч агресивній митній війні, початій Вашингтоном, і Трамп змушений де в чому давати задній хід. Але в запасі у Трампа виявився сильний хід: він хоче пересунути в потрібний бік американсько-канадський кордон. мовляв, угода про нього «застаріла».

Ну, і чимало іншого, яке напливає та напливає у потоках новин. Так, конгресмени-демократи намагаються протистояти політиці адміністрації Трампа, але вони – і то лише деякі з них – здатні тільки на гучні заяви. Куди рішучіші знані письменники, як-от Стівен Кінг, – але, схоже, їхня аудиторія доволі обмежена, бо хто ж читає книги у добу соціальних мереж?

Тим часом, попри грізні словеса на адресу Москви, «колективний Трамп» уже воює з українцями на боці «колективного Путіна». І воює вельми ефективно. Західні медіа вже підрахували, на скільки зросла інтенсивність російських атак з моменту інавгурації Трампа, скільки загинуло вояків ЗСУ внаслідок дій цієї адміністрації, як у найближчі місяці послабне українська оборона, передусім протиповітряна. Що ж, це логічно – слід допомагати Путіну, який «прагне миру», і нищити Україну, яка «не хоче миру». Орвелл, посутній Орвелл: «Війна – це мир, свобода – це рабство, незнання – сила».

А вишенькою на торті – фігура чорношкірого репера. менеджера та власника бренду одягу Канье Веста. Не так давно він заявив: «Я нацист. Обама не був першим чорношкірим президентом США, він був лише одним з єврейських президентів. Я дуже пропутінський, дуже проросійський». Щось на його адресу сказали непоштиве, чогось позбавили, проте цей мільярдер спокійно почувається у Штатах і далі роздає коментарі: «Мені не подобається слово «зло» поряд із с нацистами… Я люблю євреїв, але також я люблю нацистів». І, нарешті, 10 лютого цього року Каньє Вест випустив в продаж під власним брендом Yeezy білу футболку з чорною свастикою. І не просто випустив, а й сам залюбки фігурує в ній у публічних місцях, а в соцмережах пише, що «любить Гітлера» та називає себе расистом і нацистом.

І справа тут не в тому, наскільки Каньє Вест наближений до Ілона Маска чи віддалений від нього, і навіть не в тому, у який політичний бік рушить цей персонаж, а в тому, що «один із найвидатніших музикантів ХХІ століття», як його дехто зве (хоча чи справді є реп музикою – це ще питання), мільярдер і популярний блогер (десятки мільйонів підписників) непогано (чи навіть дуже непогано) почувається в загальній атмосфері нинішніх Штатів.

Я далекий від того, щоби стверджувати, наче вся проблема – у злій волі Трампа, Маска та їхнього оточення. Ні, так само, як у 1933 році причиною радикальної трансформації Німеччини були зовсім не особисті якості Гітлера та Геринга з Геббельсом. Як тоді, так і нині йдеться про цілу низку реальних проблем, які накопичилися в державах, де більшість цілком демократично запрагнула мати на чолі «великого вождя» з його політичними вихилясами. І це також лякає – адже трансформації демократії на тоталітаризм можуть протривати впродовж десятиліть і закінчитися всесвітніми катаклізмами. Втім, «можуть» не обов’язково означає «неодмінно будуть». А питанням питань для України наразі є як вижити «в щілині» між тоталітарною Росією та поки що лише авторитарною Америкою, вижити і залишитися собою.