Битва за Курщину: чому Україна поступилася, але не програла

По Курщині.

Коли ми літали там, всім було відомо що слабке місце тут до Суджі – логістика. Бо ти летиш по суті по єдиній дорозі, а навколо яру та холмів з лісами, і як там робити дублюючі шляхи ІМРами – хто його зна.

Кожен виліт через Суджу ми обговорювали це.

Було питання часу поки ВС РФ не візьмуть її під контроль дронами.

До цього по цій дорозі постійно били ракетами, полювали «ланцетами», тобто росіяни з самого початку дотримувались плану, паралельно зі штурмами били по логістиці та звужували кільце, але всі розуміли що найбільша щільність буде звісно після того, як підтягнуть на потрібні відстані екіпажі fpv.

Ну так і сталося.

Хлопці що витримали це, титани. Якби не Північна Корея що розміняла на цьому полі бою тисячі посіпак – втримались би ще.

Весь цей час на кордоні та за кордоном наші війська будували потужні фортифікації, щоб захистити після відходу Суми.

Часу на побудову дали вдосталь. Так що після виходу ЗСУ з Курщини прорив ВС РФ не вважаю реальним.

Але на жаль Курщина не стала розмінною картою у перемовинах. Це треба визнати.