Перемир’я на 30 днів: що може задумати Путін?

Вірогідність того, що Путін піде на 30-денне перемирʼя доволі висока. І точно так само, висока ймовірність того, що разом зі згодою, він повторить мантру про російську конституцію і необхідність «звільнення» Херсона й Запоріжжя.

Отже, що ми можемо розуміти і спрогнозувати зараз?

• 1 •

Зараз у російському суспільстві чітко сформовані приблизно від 30 до 35% ура-патріотів, які хочуть продовження війни і є 60-70% мовчазної більшості, які хочуть зупинки війни (звільнення Курщини буде для них повною перемогою).

• 2 •

Як мінімум, половина активних ура-патріотів доволі критично настроєні проти Путіна і його режиму. Звичайно, зараз вони не мають ані субʼєктності, ані явно вираженого лідера. А їхня єдина ідея – продовження війни заради майбутньої величі (щоб знову не бути приниженими).

Але у перспективі 7-10 років (максимальна часова перспектива транзиту влади) ця група не просто не щезне, вона перетвориться на вагому політичну групу, яка буде носієм великої образи (у російських реаліях – пасіонарності образи) на будь-яке рішення окрім повного знищення України. Не варто забувати, що путінізм, багато у чому виріс на схожому ресентименті.

• 3 •

Дуже важливо звернути увагу на те, що оточення Путіна, хоч і абсолютно лояльне до нього, мислить в категоріях транзиту влади. І в питанні подальших мирних переговорів виходить з трьох складових:

• Як це вплине на їхній матеріальний стан зараз;
• Як це може відобразитися на їхньому подальшому політичному майбутньому;
• Як це вплине на тривалість спокійного і щасливого правління Путіна (цей пункт багато у чому збігається з попереднім, але все ж це різні логіки: путінська логіка вічного правління без проголошення наступника і логіка еліт, які готуються до транзиту).

Із сумного для нас: в оточенні Путіна нема нікого, хто готовий вголос говорити про завершення СВО. В історичних аналогіях, які я дуже не люблю: немає Мікояна, який виступав проти рішень Хрущова у розпал Карибської кризи.

Як би це парадоксально не звучало, головним промоутером мирної угоди зараз може бути лише Путін. Нагадаю, що національна ідея Росії – це «Путін має правити якомога довше і померти якомога пізніше у кріслі президента». Він готовий іти на цю угоду, якщо це забезпечить йому довге і щасливе правління.

І тому, зараз багато чого буде залежати від того, як себе буде вести оточення: лякати Путіна розбалансуванням системи (апелюючи до 30% ура-патріотів) чи, навпаки, заспокоюючи його бажанням 70% мовчазної меншості та лякаючи цілком реальним обвалом нафтового експорту у разі відмови від миру.

Але, за будь-яких обставин, Росія готується вже не до перемирʼя, а до переговорів по суті миру. І головні виклики для нас наступні:

• росіяни будуть розторговувати Іран та Північну Корею в обмін на поступки по Україні;
• росіяни піднімуть фінансові ставки у своїй угоді з американцями (збільшать фінансову привабливість;
• росіяни спробують дестабілізувати ситуацію в Україні через певні інформаційні вкиди і можливі провокації;
• росіяни можуть спробувати провести якісь теракти під українським прапором (вірогідність мінімальна, але треба бути готовим до цього).

Окремо, треба винести за дужки Китай, який, у разі 30-денного перемирʼя напевне реально включиться у гру. Варіантів цього включення у нього два – або разом з РФ або ж у двосторонній грі з США.