Масові протести в Туреччині: чому люди бунтують проти Ердогана і хто такий Екрем Імамоглу

Приблизно раз на 10 років авторитетний (так, не авторитарний і не автократичний) правитель Туреччини Реджеп Таїп Ердоган успішно "рятує" країну. У 2016-му – від воєнної хунти, а у 2025-му – від страшної корупції та "курдської загрози". За дивним збігом ворогами та зрадниками ставали політичні опоненти президента.

24 Канал розповідає, що відбувається нині в Туреччині та констатує появу в, здавалося б, звичному для Ердогана рівнянні нової "невідомої" – громадянського суспільства.

Що стало причиною протестів у Стамбулі

Вранці 19 березня 2025 року турецькі силовики провели масштабну операцію, внаслідок якої були затримані 105 чиновників, бізнесменів і журналістів на чолі з популярним мером турецького мегаполіса Стамбула Екремом Імамоглу. За ним особисто прийшли, за його ж словами, "сотні поліцейських", щоб провести обшук і доставити до відділку поліції.

Про затримання Імамоглу миттєво розповіли соцмережі, які нині відіграють роль сарафанного радіо. Люди почали масово виходити на вулиці та організовуватися в стихійні мітинги. Силовики спробували цьому завадити, але ні зупинка громадського транспорту та воєнні патрулі, ні офіційна заборона мітингів на 4 доби та страх арештів, ані сльозогінний газ, ані кийки, ані вимкнений інтернет і заблоковані чи то пригальмовані соцмережі (X, YouTube, Instagram та TikTok) не завадили протестам.

Початок протестів у Туреччині: дивіться відео

Попри реальну загрозу "силового варіанту" люди вперше за багато років масово вийшли на вулиці, чого не було, мабуть, з 2013 року і протестів на площі Таксім. Тоді вони почалися, нагадаємо, як стихійний мітинг проти вирубки дерев у парку в центрі Стамбула, але швидко поширились на всю країну і ледь не стали революцією. Нині протести відразу набули характеру антиурядових і, що найважливіше, шокували своїм розмахом.

Це точно вже не була "звичайна середа в Стамбулі". Бо зупинився транспорт, люди масово проігнорували навчання та роботу, щоб долучитися до акцій протесту.

Протести в Туреччині: дивіться відео

Вечірні відео зі спальних районів Стамбулу, де люди на балконах утворили за прикладом китайців часів примусової коронавірусної ізоляції протестні оркестри з каструль та іншого посуду, миттєво стали вірусними. А вмикання та вимикання світла в будинках в унісон "музиці" додало подіям якогось нереального вайбу.

В Україні до душі припали інші відео – зі скандуванням молоді біля столичного університету "Хто не скаче, той Таїп" (Zıplamayan Tayyipçi – 24 Канал). Це одразу нагадало наш Майдан і веселу кричалку "Хто не скаче, той"… (самі знаєте хто – 24 Канал). У вітчизняному сегменті соцмереж це миттєво було розтлумачено як "український слід".

Утім, мусимо розчарувати публіку, бо "Хто не скаче" – це популярний по всій Європі "заряд" футбольних вболівальників, який має відповідну локалізацію в кожному місті, де є велика фан-база, а в Стамбулі їх одразу декілька.

Тому це не доказ української м'якої сили, а підтвердження масовості протестів і долучення до них активної молоді. Власне, на наш Майдан "Хто не скаче..." також принесли футбольні фанати.

Чому турки не задоволені

Народні протести дуже засмучують президента і він, можливо, щиро не розуміє, чим не догодив людям. Ситуація дійсно цікава – Туреччина нині ніби живе у двох вимірах.

• Перший – це зовнішній, де Туреччина – сильна регіональна держава з великими амбіціями та претензіями, де Ердоган дійсно потужний гравець, з яким неможливо не рахуватися.

У цьому вимірі Ердоган фактично створив революцію в сусідній Сирії та впритул наблизився до своєї давньої мрії – помолитися в Дамаску в мечеті Омеядів. Прихильники Ердогана бачать в ньому султана, що має потенціал відновити велич Османської імперії й стати батьком "великого Турану".

Туреччина дійсно має сильну та сучасну армію, вдало користається геополітичними змінами та успішно рухається в бік того, щоб стати основним енергетичним хабом-посередником між Сходом і Європою. З думкою президента Туреччини рахуються в Росії, центральній Азії, Європі та США. Він у добрих стосунках із катарцями та Китаєм, до нього в гості без зайвих питань літає й президент України.

Він може собі дозволити грати м'язами та надсилати сигнали про готовність стати новим гарантом безпеки Європи. А ще – майже вирішив "курдське питання". Це дійсно потужно і солідно.

Реджеп Таїп Ердоган / Фото Anadolu

• Але ж є інший вимір, де бездарна монетарна політика спричинила стрибок інфляції та знецінення ліри, яке ніхто не може зупинити (на тлі протестів 19 березня вона оновила історичне дно – 42 за долар, разом із нею впав і місцевий фондовий ринок, а торги на Стамбульській фондовій біржі взагалі були зупинені).

Нагадаємо, що 5 років тому за долар у стамбульських обмінниках давали 6,5 – 7 лір. Це результат прямого втручання Ердогану в політику Центробанку (за це з нього сміявся навіть Путін).

Все це варто помножити на системну корупцію та економічну кризу, що не полишає Туреччину вже 20 років. Не забуваймо і про закручування гайок і спроби відкотити базові, ще часів Ататюрка, світські налаштування турецької держави до милого серцю чинного президента релігійного фундаменталізму.

Це подобається виборцям Ердогана з околиць, але не може подобатись мешканцям великих міст, які ментально давно відчувають себе частиною Європи, а не світу, де жінки мають ховати своє обличчя та жити за заново вигаданими традиціями. Їм не потрібен весь цей ресентимент і відродження величі "Султанату Руму", вони хочуть чесних правил гри та демократії.

Ця дихотомія буквально кричить про екзистенційну кризу турецького суспільства і вимагає змін. Їхнім обличчям став мер Стамбулу Екрем Імамоглу.

Чому Екрем Імамоглу

Згідно з офіційною версією, причиною обшуків і затримань є викриття поліцією масштабної корупційної мережі на чолі з мером Стамбула Екремом Імамоглу. Там, у фабули обвинувачення прокуратури, цілий букет зі здирництва, відмивання грошей і порушень під час проведення столичних тендерів і закупівель.

Вишенькою на торті є "фінансування тероризму", що полягає в нібито змові з курдами із забороненої партії РПК (Курдська робоча партія – 24 Канал), яка в ердоганівському варіанті Туреччини проголошена найбільшим злом.

От тільки ніхто в Туреччині, схоже, в ці звинувачення не вірить і називають головною причиною – політичні переслідування.

Бо Імамоглу – не просто мер, а головний опонент чинного президента країни Реджепа Таїпа Ердогана (сам колишній мер Стамбулу), з яким у правителя Туреччині є давні рахунки.

Імамоглу є послідовним критиком президента і неодноразово заявляв про свої політичні амбіції. Ердогану до цього вдавалося в міру успішно "збивати" опонента, вдаючись до дійсно "східних хитрощів", щоправда, ці тактичні успіхи мали ефект бумеранга та щоразу прилітали по самому Ердогану.

Екрем Імамоглу / Фото dpa

Таким було, наприклад, скасування під надуманим приводом виборів мера Стамбула 2019 року, на яких Імамоглу переміг кандидата від влади – колишнього та останнього прем'єра Туреччини Біналі Йилдирима.

Але це лише розлютило стамбульців і мобілізувало їх – перевибори фактично перетворили на плебісцит про довіру до Ердогана і результат був невтішним для президента, бо Імамоглу переміг ще впевненіше – набрав на 800 000 голосів більше за Йилдирима (на скасованих виборах перевага склала лише 13 тисяч 729 голосів).

Ердоган сприйняв поразку своєї людини в місті, яке вважав власною вотчиною, як особисту образу, тому не заспокоївся. А Імамоглу спровокували на різку оцінку роботи виборчої комісії та буквально за викрик на кшталт наших "дурнів", навісили на політика кримінальний вирок 2 роки 7 місяців і 15 днів ув'язнення із судовою забороною займатися політикою.

У такий спосіб Ердоган усунув Імамоглу від участі на виборах президента Туреччини. Нагадаємо, вони в країні відносно вільні та демократичні, але зі своєю специфікою. Тож владі дійсно варто боятися політичних опонентів, особливо, якщо вона сама зробила їм біографію "турецького Ющенка" (тільки не правоцентричного, а з лівим ухилом). Власне, влада й боялася.

Судовий вирок став болісним ударом для опозиції, яка не наважилась піти на відкритий конфлікт з Ердоганом і проголосити Імамоглу єдиним кандидатом (така можливість була навіть юридично через апеляцію вироку мера, яка досі триває). У підсумку після довгих чвар опозиціонери обрали єдиним кандидатом не Імамоглу, а геть не харизматичного і млявого Кемаля Киличдароглу. Якщо вже почали гратись в українські аналогії та згадали Ющенка, то цьому 74-річному вусатому джентльмену найбільше пасує давній український політичний мем "перший непрохідний".

Киличдароглу очікувано не мав проти Ердогана жодних шансів і, попри сприятливу для себе диспозицію (Туреччина 6 лютого 2023 року пережила руйнівний землетрус, трагедія виявила численні зловживання влади та суттєво знизила рейтинг Ердогана), "втратив усі полімери" та програв. Ердоган набрав у другому турі 28 травня 2023 року солідні 52,18%, в основному це були голоси сільської та провінційної Туреччини.

Султан завдає удару у відповідь

Під час кампанії 2023 року Ердоган неодноразово натякав, що це його останні вибори й далі він вже не планує залишатися при владі. Утім, далеко не всі нинішні правителі проходять "тест Діоклетіана" (або його український різновид – "тест Кравчука") та не чіпляються за владу. Схоже, не став виключенням і 71-річний Реджеп Ердоган. Хоча наступні вибори президента Туреччини заплановані лише на 2028 рік, він, як мудрий правитель, почав готуватися до них заздалегідь.

Каталізатором могло стати те, що у 2024 році опозиція святкувала перемогу на місцевих виборах і тепер у найбільших містах Туреччини опозиціонерами були не лише мери, але й більшість депутатів. Так утворився доволі міцний плацдарм для майбутнього усунення султана. А султани такого не люблять і вдаються до рішучих дій.

Ердогану вже за 70 і чекати до 2028-го може не входити в його плани. Бо оновлена Конституція Туреччини дозволяє провести дострокові вибори (за прикладом сусіднього Азербайджану, наприклад) та хитро обнулятися чинному президенту на другому терміні. Якщо це так, то усунення Імамоглу позбавляє опозицію лідера і фактично гарантує чинному президенту перемогу. Якщо це будуть дострокові вибори, звісно.

• Також це відкриває шлях іншим варіантам, зокрема "операції Наступник-2028" або ж просто "пенсії з гарантіями безпеки", якщо переможе опозиція (умовний мер Анкари правоцентрист Мансур Яваш). У цій архітектурі багато змінних, але точно немає місця меру Стамбулу, в якого давній "зуб" на Ердогана.
• Тому тепер Імамоглу крім статті про "образу посадових осіб виборчого процесу" ризикує підхопити й більш потужні звинувачення і потрапити надовго в буцегарню. Цікаво, що влада вирішила перестрахуватися і не покладатися лише на суд.

Так, 18 березня стало відомо, що Стамбульський університет підтримав рішення Ради з вищої освіти Туреччини про анулювання диплома про здобуття вищої освіти мером столиці Туреччини та відкликає його. У документі, виданому 30 років тому, знайшли "очевидні помилки". Не менш "очевидними помилками", схоже, був і портрет мера в самому університеті серед почесних випускників вишу.

За дивним збігом (ні) на вихідних, 23 березня 2025 року, Екрема Імамоглу мали оголосити кандидатом у президенти на виборах 2028 року від Республіканської народної партії. Імамоглу був єдиним кандидатом праймеріз цієї політсили.

РНП – ліберальна політична спадкоємиця засновника сучасної світської турецької держави Мустафи Кемаля Ататюрка. Натомість політсила Ердогана під назвою "Партія справедливості та розвитку" – це консерватори з ухилом на релігійний фундаменталізм.

Але в Туреччині закони передбачають, що кандидат у президенти обов'язково мусить мати вищу освіту (як мінімум – ступінь бакалавра), якої відтепер в Імамоглу немає. Власне, через це одним з епіцентрів протестів і стала історична головна будівля Стамбульського університету – саме там активісти кричали вже мемне Zıplamayan Tayyipçi. Бо прийшли показати президенту країни, що йому не сховати репресії за формальною буквою закону.

Що буде далі в Туреччині

Розмах протестів у Стамбулі дійсно вражає – це точно десятки, можливо, сотні тисяч людей. 20 березня акції поширились і на інші міста Туреччини.

Наразі потенціал "турецького майдану" залишається невідомим. Так, люди втомилися від довгого правління Ердогана, але наразі не мають аргументів, крім самих себе. З огляду на це, майбутнє протестів може піти за "грузинським сценарієм", де влада вирішила просто перетерпіти й, схоже, має з цього зиск.

Але в грузинів не було лідера, бо Саакашвілі вони не хотіли таким бачити, а Саломе Зурабішвілі не захотіла сама нею бути. Натомість у турків лідер є – це Екрем Імамоглу (РНП вже оголосила, що все одно 23 березня назве його своїм кандидатом в президенти попри скасування диплома та затримання). Від того, як він себе поведе в наступні дні, і залежатиме доля протестів. Нині ж вони явно сплутали карти президенту та дозволили усвідомити простим людям свою силу.

Крім того, затриманням головного політичного опонента дорікнули Ердогану в Європі (як на рівні ЄС, так і окремих країн), куди він з 2025 року знову активно захотів. Тому президент Туреччини нині також перед непростим вибором. На кону – його політична спадщина та місце в історії, яким він вочевидь дуже сильно переймається.