Чи треба писати Путіна з маленької літери? Десять актуальних запитань до мовознавиці

«Главком» започатковує рубрику «Мовне питання». Філологиня та літературна редакторка Ольга Васильєва щотижня розбиратиме тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідатиме на запитання читацької аудиторії, які можна надсилати на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання». 

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

• 1 •

Як ви ставитеся до засилля англізмів в українській мові («фідбек», «лайфгак», «контент», «донейт» тощо)? Чи варто їх замінювати відповідниками?

Не всі треба замінювати. Наприклад, легко замінити «фідбек» «зворотним звʼязком», а от «лайфгак» уже важче, бо це можна перекласти і як «хитрість», і як «прикладна порада». «Контент» теж важко замінити: дехто вживає слово «вміст», але вміст чого? Загалом я за пошук відповідників тільки для тих слів, які запозичені без потреби. Візьмімо слово «донейт» (неправильний варіант – «донат»). У мові давно є «пожертва». Натомість слово «гейтер» краще залишити. Ми можемо замінити його словами «злоріка» або «недоброзичливець», але тут два останні – це гіпероніми (слова з ширшим значенням), а «гейтер» – гіпонім (слово з вужчим значенням, бо гейтер – це злоріка суто в інтернеті). Прийшов інтернет, а з ним і це поняття. Слово «онлайн» теж нічим не заміниш, та й не треба.

• 2 •

Згідно з правилом девʼятки, у запозичених словах після девʼяти приголосних слід писати «и», а не «і»: «чипси», «стрим», «рилз» тощо. Однак чому «чипси», але «чіпати»; чому «стрим», але «стрімко»; чому «рилз», але «рілля»? Хіба правило девʼятки доцільне, якщо українці здатні вимовити мʼяко? 

Поставлю зустрічне запитання: чому «позиція», але «позіхати»? Чому «директор», але «дірка»? Чому «джинси», але «бджілка»? Чи писатимемо «позіція», «діректор», «джінси»? Не треба проводити паралель між іншомовними та українськими словами. Звісно, українець здатен вимовляти й помʼякшено, але наша мова більш тверда, ніж мʼяка: Кирило, а не Кіріло; командир, а не командір; квартира, а не квартіра. Потрібно просто прийняти цю мовну традицію.

• 3 •

Чому зараз усюди передають англійське h як г? Гарасмент, а не харасмент; гейтер, а не хейтер; лайфгак, а не лайфхак? Хіба українцям важко вимовляти там х?

Українцям узагалі не важко будь-що вимовляти. Питання доцільності. Навіщо нам хекати слідом за росіянами, коли, на відміну від них, маємо глотковий звук? В англійській мові [h] – це саме глотковий звук, як і [г] в українській. Тільки в українській це дзвінкий щілинний, а в англійській – глухий щілинний. Тобто саме [г] найближчий до [h] за місцем і способом творення. У російській мові глоткового звука немає, тому там усе й передають задньоязиковим [х]. 

• 4 •

В Україні часто критикують адаптацію російських імен. Чому передаємо російські імена на український лад і, може, варто змінити це правило?

Це протестні речі мовців, які не підтримує академічне мовознавство (§ 144 Українського правопису), – називати росіян Владімір, Сєрґєй, Іріна, Єкатєріна тощо. Йдеться про відтворення російської фонетики, яке скидається на дитяче кривляння. Професор Пономарів наводив слушні приклади: «Катерино, суча дочко, що ти наробила? Край веселий запорізький та й занапастила» (з народної пісні) або Шевченкове «цар Микола її приспав». Не Єкатєріна і не Нікалай, бо народна логіка не конʼюнктурна. Авторів цих рядків важко звинуватити у любові до російських царів і цариць, натомість вони любили українську мову. Один мій читач слушно зауважив: «Це ж треба так любити росіян, щоб називати їх так, як вони хочуть…» Утім, за ці аргументи люблять кидатися гнилицями. 

• 5 •

Після повномасштабного вторгнення українські медіа і мовці почали писати власні назви, асоційовані з Росією, з малої літери. Як ви ставитеся до такої практики? Чи може після закінчення війни цей правопис закріпитися?

Не закріпиться, бо тут за інфантильними емоціями теж нічого не стоїть. Згідно з § 49 і 50 Українського правопису антропоніми (власні назви людей) і топоніми (географічні назви) пишемо з великої. Чому ж ми Гітлера і Сталіна стільки десятиліть пишемо з великої? Ці кати знищили ще більше українців та представників інших народів. Тому маємо різко почати писати їхні імена з малої або ж таки дотримуватися правопису та здорового глузду й писати всі антропоніми і топоніми з великої. Малою літерою Путіна не перемогти.

• 6 •

Як ви ставитеся до переходу на латиницю?

Негативно. Це політизація питання й намагання винайти велосипед на заміну тому, на якому всім зручно їздити. Кирилиця створена на базі грецького письма з певними видозмінами, щоб передати словʼянську звукову систему. Натомість латиниця не має відповідників для йотованих голосних «я», «ю», «є», «ї», а також для «ь», «щ» і «х». Від прихильників переходу на латиницю часто можна почути, що на латиниці весь цивілізований світ, зокрема Захід, тому треба й нам, щоб «подалі від Москви» (і від самих себе). Утім, нагадаю, членами ЄС є Болгарія, Греція, Кіпр, які мають свої абетки і нормально з цим живуть. А чи японців і корейців можна вважати нецивілізованими через те, що в них не латиниця? Євреї, араби, грузини, вірмени, індуси, китайці, японці, корейці пишаються своїми абетками – пишаймося й ми своєю.

• 7 •

Коли люди перестануть боротися з фемінітивами? У чому причина цього несприйняття?

Сьогодні борються з фемінітивами тільки маргінали й маргіналки. Такі починають щось закидати про соросят, грантожерів і «калічення мови», але чомусь не можуть відповісти, чому «лейтенантка» – це «зневажливо», а «гувернантка» – ні; чому «історикиня» – «дурниця», а «грекиня» – ні. До речі, слово «членкиня» сюди не підпадає, це полонізм (członkini). Українською правильно «членка». Але це дрібні нюанси. Медіа роблять свою справу, виховуючи сучасне покоління на фемінітивах, і це тішить. Коли якесь видання їх не вживає – одразу оскандалюється. 

• 8 •

Натомість в англомовних країнах набуває популярності гендерно нейтральна лексика (не policeman, а police officer; не stewardess, а flight attendant тощо). Чи можна вводити цю практику в українську мову? І як називати небінарних?

А як ви введете цю практику? В українській мові мало засобів для створення гендерної нейтральності. В англійській, на відміну від української, немає родових закінчень, через що багацько гендерно нейтральних слів: bartender замість barman / barwoman (бармен/-ка); firefighter замість fireman / firewoman (пожежник/-иця); mail carrier замість mailman / mailwoman (чоловік-листоноша, жінка-листоноша); chairperson, head замість chairman / chairwoman (голова) тощо. «Листоноша» і «голова» в українській мові – це теж слова спільного роду, але таких іменників на позначення професій у нас можна перелічити на пальцях однієї руки (ці назви обовʼязково закінчуються на голосний). А засобами для створення нейтральності є збірні іменники (вчительство, студентство, учнівство, батьківство, панство тощо) та описові конструкції зі словами «спільнота», «коло»: вчительська спільнота, підприємницьке коло. Тобто особливо не розженешся, краще вживати фемінітиви з маскулінативами: вчительки і вчителі, підприємці й підприємниці.

Щодо небінарних – дехто порівнює англійське «вони» з українським шанобливим звертанням на «ви» до однієї особи. Це підміна понять, бо «ви» – традиція, яка діє тільки при звертанні. У Карпенка-Карого: «Може, ви, дядечку, чого-небудь попоїли б?». Але у третій особі, а не при звертанні (!) дядечко попоїв, а не попоїли. «Мама вишили рушник» не є літературною нормою, як і гумористичне «пані лягли і просять». Отже, в текстах ми можемо передавати «неправильні» займенники тільки в прямій мові, а в непрямій – вказуючи, що він або вона називає себе небінарною особою. До речі, деякі небінарні просять називати себе «воно», що більше відповідає морфології української мови. Одна така особа написала в коментарях: «Нелюбов до «воно» прищепили трансфоби, бо в їхньому розумінні цей займенник позначає щось неживе. Хоча для мене «воно» асоціюється з милими тваринками». Та й не тільки тваринками: дитя, немовля, дівча, хлопча – це теж «воно».

• 9 •

Чи правда, що треба казати не «кримчани», а «кримці»; не «сумчани», а «сумці»; не «харківʼяни», а «харківці»? Чому тоді не «львівці», «київці», «одесці»? І хіба кримці – це не кримські татари?

Кримці – це всі етноси, які мешкають у Криму: киримли, караїми, кримчаки, українці та інші. Так це слово подає словник Грінченка. Щодо мешканців Харкова, то правильно і харківці, і харківʼяни (як тернопільці й тернополяни). Мешканці Сум – не сумчани, а сумці або сумʼяни. Одесці – теж правильно (як черкасці). До речі, київці теж можливе, адже у словнику Грінченка є слово киянський – те ж саме, що київський. А якщо є пара «кияни / киянський», тоді має бути й пара «київці / київський». Це не суперечить мовній логіці. А що ж зі львівцями? Якби не звукова асоціація з вівцями, цей катойконім теж би природно функціонував, адже найпродуктивнішим у назвах жителів є суфікс -ець, зафіксований ще в XlV столітті. Тож там, де можемо, завжди обираймо суфікс -ець або -ян-. В українській мові «-чани» теж утворюються, але тільки від тих назв населених пунктів, які мають суфікси -иць-, -ець-, -цьк-, -ц-, -ч-, -к: Вінниця – вінничани; Трускавець – трускавчани; Донецьк – донеччани; Чернівці – чернівчани; Гадяч – гадячани; Прилуки – прилучани. 

• 10 •

Які з неологізмів воєнного часу, на вашу думку, залишаться в мові, а які зникнуть? Які новотвори ваші улюблені? 

Історизмами стане більшість слів, адже війна рано чи пізно закінчиться. Військова термінологія залишиться серед військових, як свого часу в активній лексиці залишилися радянські слова «арта», «коробочка», «передок», «приліт», «двохсотий / задвохсотити» тощо. А от «забайрактарити» чи «заджавелінити» зникли ще у перший рік великої війни. Водночас багато слів і фразеологізмів залишиться: мордор, запоребрик, болота (Росія ж нікуди не дінеться); рашизм (це вже міжнародний термін на позначення чинного неофашистського режиму в Росії); йти слідом за російським кораблем (замість матюка); два-три тижні (те саме, що «на Миколи та й ніколи»); блекаут (будь-яке знеструмлення); прогрів (до чогось готують народ) та інші. А мої улюблені неологізми – ті, що нетривіальні: «усю ніч шахедило» (літали шахеди), «калідор» (правило двох стін), «тисосплав» (незаконний перетин кордону через річку Тиса), «вмиральня» (замість «помиральної ями»), «скримздити» (від «вкрасти Крим»), «затри́дні» (прислівник від «взяти Київ за три дні», що означає нереалістичний план).

«Главком»