Мовна картка знову розігрується Москвою

Цікаво, коли це і де у херсонських чи запорізьких селах і містечках говорили російською?

І чому двомовність або навіть російськомовність частини українського населення маркується американськими переговірниками як бажання бути під московським протекторатом.

Сумно, звичайно, що російсько-українською війною з боку США займаються люди, які не прочитали жодної книги з нашої історії, які далекі до розуміння сторічної боротьби за українську незалежність, гадки не мають про Голодомор, сталінські практики асиміляції жителів радянських республік і суцільного радянського зросійщення.

У моїх рідних Черкасах у часи СРСР на все місто було лише три українські школи. Що говорити про індустріальний Донбас чи Крим, де внаслідок штучних переселень і депортацій корінного народу, всередині минуло сторіччя було суттєво змінено демографічний ландшафт.

Але бачимо, як мовна картка знову маніпулятивно розігрується Москвою, тепер у мирних переговорах і у нескінченних брехливих спекуляціях про один русскоговорящій народ.

У цьому контексті хочу ще раз звернутися до всіх українців, які і досі не перейшли на українську мову.

Лякає засилля російської у патріотичному Києві чи Дніпрі і Харкові.

У школі, де навчаються мої діти, вони в україномовній меншості… і така ситуація у багатьох київських школах, і це означає, що батьки і досі не зробили висновків щодо ідеологічних передумов московського нападу на Україну й у родині говорять мовою окупанта…

Лякає, що російська заполонила сьогодні вулиці Берліна, Праги і Варшави, бо нею говорять українські біженці, ті, хто втекли від російських бомб і шахедів.

Підтримка України сьогодні – це перехід на українську.

Росія десятиріччями використовувала мову, культуру, мистецтво, літературу, театр, балет як ідеологічне знаряддя просування своїх імперських наративів.

Ми ж ніколи не вкладалися у те, аби серйозно знайомити світ з українською культурою, не лише етнографічними і народними її особливостями, а нашою музикою, літературою, театром, демонструючи її унікальність.

Це важлива складова нашої ідентичності, яку ніколи не сприймала Москва. І в якій і досі не до кінця вірять, як виявилося, й інші люди, не з російськими паспортами.

Ця страшна війна – не лише за території. Вона дійсно за нашу ідентичність. Тому українська мова так важлива.

Аби завтра хтось не сказав, що ви ж бачите, он у Києві, Харкові і Запоріжжі говорять російською, тому вони чекають тут Росію. Не чекаємо!