Трамп веде переговори з Кремлем про завершення війни, ігноруючи позицію Європи та тиснучи на Київ

Президент Трамп веде сепаратні переговори з Кремлем про завершення війни в Україні, ігноруючи позицію Європи та чинячи тиск на Київ, оскільки виходить з уявлення, що допомога США критично важлива для України в її протистоянні з Росією.

При цьому існує два виміри такої залежності: залежність України від поточних поставок і розвідувальної інформації, що надається США, і її залежність у майбутньому, коли останній пакет американської допомоги на $61 млрд, схвалений за Джо Байдена, буде вичерпано.

А це станеться десь у середині року.

У США жодних предметних розмов про новий пакет допомоги не ведеться, і видається не надто ймовірним, що Трамп виступить із цією ініціативою.

У своїх передвиборчих обіцянках він обіцяв завершити війну мирною угодою і позбавити американських платників податків від подальших витрат на Україну.

Ця обставина багато в чому визначає і стратегію Кремля на переговорах - їх затягування до того моменту, доки Україна не опиниться без американської допомоги.

Повернути собі голос у переговорах про припинення вогню і підтримати позицію Києва, який у перспективі має стати членом ЄС, Європа може лише тоді, коли буде спроможна забезпечити підтримку України в протистоянні з Кремлем без участі США.

Але чи можливо це? Незважаючи на те, що в низці категорій - зокрема, в ракетних системах і снарядах до них - американські поставки зараз домінують, завдання повного заміщення американської допомоги є складним, але загалом здійсненним, говориться в доповіді Кільського інституту світової економіки.

Без участі США неможливо було обійтися на початковому етапі війни.

До теперішнього часу європейська оборонна промисловість вже виробляє багато видів озброєнь, необхідних Україні, такі як гаубиці, системи ППО, танки і бойові машини піхоти.

Замінні та незамінні: Re.

Arm Ukraine.

Дійсно, принципова зміна порівняно з початковим періодом війни полягає в тому, що тоді європейські виробники не готові були інвестувати в розширення та модернізацію виробництва озброєнь виключно заради України.

Але сьогодні такі інвестиції виглядають як частина глобального плану переозброєння Європи, тобто розширення військових виробництв є довгостроковим, а не одноразовим завданням.

У результаті вже до сьогоднішнього моменту Європа значно збільшила випуск військової продукції.

Частка європейської допомоги Україні, що надходить із заводів, а не зі складів, у 2022 році становила всього 11% загального обсягу, у 2023-му зросла до 39%, у 2024-му - до 59%, за даними The Economist.

Обсяг ще не виконаних, актуальних замовлень у десяти найбільших оборонних компаній Європи зріс з $222 млрд у 2021 році до $362 млрд у 2024-му, зазначає журнал.

Сукупна чисельність персоналу цих компаній збільшилася майже на 25%.

Найбільш вражаючий прогрес - у випуску боєприпасів.

Це логічно: збільшити випуск боєприпасів простіше, ніж випуск техніки.

Цього року виробництво снарядів калібру 155 мм, найпоширеніших, може досягти в Європі 1 млн одиниць (США виробляють 600 тис.

Два роки тому випуск становив 300 тис.

Німецький Rheinmetall з 2022 року збільшив випуск удесятеро: цьогоріч очікується до 700 тис.

снарядів, а до 2027-го - 1,1 млн.

Якщо США свій випуск не збільшать, Rheinmetall поодинці вироблятиме вдвічі більше снарядів, ніж усі підрядники Пентагону.

При цьому деякі європейські компанії сьогодні, як і раніше, не завантажені на повну потужність.

Однак у низці категорій озброєнь домінування американської продукції залишається абсолютним.

Найвищий рівень залежності від США спостерігається в постачанні реактивної артилерії, особливо систем залпового вогню, йдеться в доповіді Кільського інституту.

Частка HIMARS у цій категорії у вартісному вираженні становить 98%, у натуральному - 86%.

Ще одна категорія, в якій США зберігають домінуюче становище, - системи ППО великої дальності, такі як Patriot, на які припадає 80% поставок у вартісному вираженні та 70% у натуральному.

Боєприпаси для гаубиць калібру 152/155 мм теж надходять в основному зі США.

Однак в інших категоріях залежність значно нижча.

Частка американської продукції в постачанні озброєнь Україні у вартісному вираженні, 2022-2024, %.

Реактивна артилерія.

Снаряди для гаубиць (152/155 мм).

Зенітні установки великої дальності.

Зенітні установки середньої та малої дальності.

Гаубиці (152/155 мм).

Основні бойові танки.

Без урахування техніки та снарядів радянського виробництва.

Американську реактивну артилерію (HIMARS) і системи ППО (Patriot), а також боєприпаси для них замінити буде найскладніше, пишуть експерти.

Прямо зараз у Європи немає повноцінних альтернатив, тому ці системи доведеться або закуповувати в США, або замінювати аналогами корейського та ізраїльського виробництва.

Корейські РСЗВ K239 Chunmoo та ізраїльські PULS можуть використовуватися замість HIMARS.

Замінити Patriot складніше.

Нові європейські системи ППО великої дальності SAMP/T (Eurosam) виробляються занадто повільно, а нарощування випуску вимагає значних інвестицій.

Втім, розвиток європейських систем протиракетної та протиповітряної оборони - один із важливих пунктів плану Re.

Arm Europe, і інвестиції в цьому напрямку неминучі.

На особливу увагу заслуговує проблема залежності від США у сфері IT.

Крім того що ЗСУ використовують супутниковий зв’язок Starlink Ілона Маска, в основі їхньої цифрової інфраструктури, відомої як система управління полем бою Delta, лежить програмне забезпечення американської компанії Palantir, заснованої Пітером Тілем - колишнім бізнес-партнером Маска та прихильником Трампа, вказує експерт Observer Research Foundation Манодж Джоші.

Повноцінно замінити США в цій сфері Європа не зможе, погоджуються експерти Кільського інституту.

Лише в майбутньому ця залежність може бути ослаблена завдяки впровадженню IRIS - європейського аналога Starlink.

Поки що цей проєкт, однак, занадто сирий.

Відсутність високотехнологічних рішень на даному етапі доведеться компенсувати зростанням поставок традиційних озброєнь - врешті-решт, у російської армії також немає аналогічних можливостей.

Європа може наростити виробництво і постачання гаубичних снарядів, особливо в середньостроковій перспективі.

Крім того, вона здатна значно збільшити виробництво безпілотників, які відіграють ключову роль у цій війні.

На сьогоднішній день вони є однією з головних стримувальних сил української армії, що компенсує до якоїсь міри перевагу Росії в живій силі.

Нарощувати їхній випуск здатні як європейські виробники, так і українські.

Дилеми фінансового тягаря: хто економить на допомозі Україні.

Цілком реалістичним, хоча й нелегким виглядає сценарій підтримки України винятково силами Європи і в фінансовому відношенні.

Тут також спостерігається зрушення у свідомості - від домінуючого на початку війни прагнення уникнути зростання видатків на оборону та відсутності бюджетних інструментів, які дозволяли б його забезпечити, до нинішнього принципового нового розуміння ролі оборонних видатків і масштабів їхнього необхідного нарощування.

Крім того, на початкових етапах війни ідея стримування Росії в Україні не усвідомлювалася як частина екзистенціальної задачі "захисту Європи", 2024 року на цю тему велася дискусія , а сьогодні шальки терезів дедалі більш виразно схиляються до такого розуміння.

За даними проєкту Ukraine Support Tracker Кільського інституту, на даний момент США і Європа практично зрівнялися за підсумками трьох років війни в обсягах наданої допомоги.

Загалом Україна отримувала в середньому €82 млрд на рік.

Обсяги військової допомоги в середньому за три роки також виявилися рівними (приблизно по €20 млрд на рік загалом).

Загальну суму річних потреб України в іноземній допомозі експерти Кільського інституту оцінюють у суму, еквівалентну 0,21% європейського ВВП за паритетом купівельної спроможності (окрім ЄС, до розрахунків включено Велику Британію та Норвегію).

У своєму аналізі вони оцінюють усі види допомоги (фінансову, військову та гуманітарну), що логічно - вони важливі однаковою мірою.

Якщо виходити з того, що тягар має розподілятися між країнами пропорційно до розміру економіки, то деяким - Данії, Нідерландам, Швеції та країнам Балтії - нарощувати видатки не доведеться, адже вони вже витрачають понад 0,2% ВВП.

Розділивши європейських донорів на три умовні групи - big-5 (Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Іспанія), інститути ЄС та решту країн, експерти Кільського інституту дійшли висновку, що кожна з цих груп надала приблизно рівний обсяг допомоги - плюс-мінус €15 млрд за весь час.

Це означає, що на великі європейські економіки у відносному вираженні лягло значно менше навантаження.

Так, Велика Британія досі витрачала 0,16% ВВП, Німеччина - 0,13%, Франція - 0,05%, Італія - 0,04%, а Іспанія - 0,03%.

Таким чином, основне завдання подальшого нарощування витрат лягає на тих, у кого в принципі гроші є.

Німеччині, згідно з розрахунками автора доповіді, потрібно буде збільшити щорічні витрати з €6 млрд до щонайменше €9 млрд, Великій Британії - з €5 млрд до €6,5 млрд, Франції - з €1,5 млрд до €6 млрд, Італії - з €0,8 млрд до €4,5 млрд, Іспанії - з €0,5 млрд до €3 млрд.

Інститутам ЄС буде потрібно додатково виділяти €20 млрд на рік.

Обнадійлива для України новина полягає в тому, що принаймні в цьому і наступному роках значно збільшити фінансування можна було відносно безболісно.

Річ у тім, що європейські союзники вже узгодили, але ще не розподілили допомогу на суму, яку можна порівняти з тією, яку Україна від них уже отримала.

Йдеться, за оцінкою Ukraine Support Tracker, приблизно про €66 млрд.

Більша частина цієї суми припадає на узгоджене восени минулого року фінансування, забезпечене доходами від інвестування заморожених активів російського ЦБ.

Однак поки що прогресу у збільшенні фінансування немає.

Кілька днів тому лідери ЄС на саміті в Брюсселі не схвалили пропозицію верховної представниці ЄС із закордонних справ Каї Каллас про термінове виділення Україні допомоги на €5 млрд.

До цього було відкинуто її більш амбітний план, який передбачав узгодження допомоги одразу на €40 млрд.

За інформацією джерел Politico, план-мінімум обсягом €5 млрд провалився через те, що лідерам ЄС не сподобалося, що Каллас анонсувала його публічно до консультацій з ними.

Якщо справа тільки в цьому, то це можна виправити.

Однак тривожним сигналом виглядає те, що ініціативу блокували саме ті країни, які відстають у фінансуванні та мають його нарощувати, - Франція, Іспанія та Італія.

Значною мірою питання про те, чи може Європа повернутися за стіл переговорів і забезпечити більш надійний сценарій припинення вогню, залежить сьогодні від цих країн.