Дарія Легоні-Фіалко: Ми хочемо розказати історію Алли Горської так, щоб вона була зрозумілою й іноземним глядачам

Дарія разом із Катериною Ласкарі заснували свій продакшн для створення проєктів у різних жанрах (детективи, бойовики, комедії, спортивні драми, документальні драми). Після початку повномасштабного вторгнення продакшн на певний час припинив роботу і зосередився на створенні документалістики разом з Об’єднанням українських продюсерів. Але згодом виробництво художнього контенту відновилося. За словами Дарії, зараз основна бізнес-модель полягає у додатковій монетизації (ютуб, продаж прав, платформи). Інакше створювати контент нерентабельно: «Ми розуміємо, що вже неможливо так, як це було до війни, — ввійти у виробництво і заробити на цьому».

Саме тому Space Production орієнтується на пошук партнерів і розвиток монетизації у ютубі. Зараз у виробництві — нові сезони «К.О.Д.», «Сліпої» та нові детективні серіали для СТБ й «1+1». Ключовим проєктом у виробництві є серіал про українську художницю Аллу Горську, який створюється для «1+1». Про це все в інтерв’ю «Детектору медіа» розказала Дарія Легоні-Фіалко.

— Даріє, як ви перебудували свій бізнес за час війни, від чого відмовилися, за що змогли втриматися та чи вдається вам зараз заробляти й бути прибутковими?

— У перший рік великої війни Space Production призупинив свою роботу, ми тоді займалися виробленням документальних проєктів у складі Обʼєднання українських продюсерів. І повернулися як продакшн уже у 2023 році. Ми з самого початку намагалися збудувати свій бізнес так, щоб мати прибутки не лише з виробництва контенту, ми залишали собі права на контент і монетизували його в інтернеті, на ютубі. І коли ми повернулися, то випрацювали бізнес-модель розвитку Space Production, яка будується на диверсифікації монетизації. Це вихід на нові платформи, продаж прав, розвиток ютуб-каналів, продаж контенту за кордон.

Тепер до запуску кожного проєкту ми вже одразу підходимо з чітким баченням масштабування та пролонгованості його ефекту в різний спосіб. Наприклад, ми зараз працюємо над серіалом «Горська», який робитимемо спільно з «1+1». Але ми розуміємо, що вже неможливо так, як це було до війни — ввійти у виробництво і заробити на цьому. Ні. Тепер ми аналізуємо можливості для здобуття грантів (в Україні та за кордоном), шукаємо партнерів для копродакшну, європейського дистрибутора тощо. Нова ситуація на ринку в Україні, де зараз неможливо заробляти на виробництві контенту, спонукає ширше дивитися на виробництво.

— Заробити неможливо абсолютно на всіх проєктах? Чи ваші «К.О.Д.» і «Сліпа» окупаються і приносять прибутки?

— Конкретно виробництво таких проєктів як «К.О.Д.» і «Сліпа» майже не приносить нам доходів. Наша основна бізнес-модель полягає у додатковій монетизації.

— Що найбільш перспективне у такій монетизації (ютуб, продаж прав, платформи)?

— Поки що це мікс. Наприклад, наш контент дуже добре продається у країни Балтії. Але ринки там маленькі й покрити витрати лише цим ми не можемо. А зовсім інша ситуація, коли ми ще й продали контент на платформи, вийшли на ютуб, розвиваємо його іноземними мовами. Це все разом робить виробництво бізнесом.

— А у вас не виникало бажання кинути телевізійний продакшн і зайнятись іншим бізнесом?

— Ключове в тому, що з початком великої війни стало зрозуміло, що неможливо залишатися винятково в телевізійному продакшні. Підхід треба трансформувати. Чи думала я кинути галузь і піти продавати круасани? Та ні. Звісно, кожна людина, яка тривалий час займається певною справою, має зміни у своїй особистості та прагне змін. Але у мене ніколи не виникало бажання кинути цей бізнес — він мені цікавий. Я скоріше стала дивитися на нього масштабніше з точки зору можливостей — зараз уважніше стежу за тим, як функціонують соціальні інституції в Україні та Європі, за новими технологіями, розвитком штучного інтелекту, аналізую, як це використати на користь компанії. Мені не хочеться кинути свій бізнес та сферу, мені хочеться їх підсилювати та розвивати.

— Хотілося б вам повернутися на канал?

— Ні, не хочу. Space Production — це наше з Катею Ласкарі царство, я його будую за своїми законами та бачу, як хочу розвивати бізнес. Я можу інвестувати гроші у те, в що вірю, і саме це я роблю. Мені подобається покладатися на власну інтуїцію. На каналі я б цього не змогла робити, мені б доводилося робити те, чого очікують від мене акціонери.

— Наші провідні канали доволі консервативні щодо змін та експериментів.

— Це зараз, через війну. Бо перед вторгненням був дуже цікавий період. 2020—2021 рік — це час драйву, коли всі хотіли запускати власні оригінальні серіали як у Netflix. Усі навигадували різні формати для платформ, вкладали у це гроші. В цьому було багато життя. Та й канали були готові розвивати новаторські проєкти. Але через війну все це згорнулося, і зараз канали працюють в межах марафону та підтримують глядачів розважальним контентом.

— Даріє, у які напрямки щодо розвитку продакшну ви зараз вірите, а в які ні?

— Я вірю в такі проєкти як «Горська». Це якраз проєкт про українську самоідентифікацію, яку багато хто з нас відкриває в собі по-новому. Мене драйвить задача зробити цей проєкт не лише локальним, а й цікавим для світової аудиторії. Ми хочемо так розказати історію Горської, щоб вона була зрозумілою й іноземним глядачам. Тому ми не лише просто пишемо серіал, а і проводимо велику підготовчу роботу, зокрема — співпрацюємо з Оленою Зарецькою (онука Алли Горської), вивчаємо мемуари сина Горської. Ми навіть зустрічалися з людиною, яка привозила гроші з Канади для наших шістдесятників.

— Як прийшла ідея знімати серіал про Горську?

— Ця ідея була в повітрі. Рік тому була велика виставка «Алла Горська. Боривітер» в Українському домі — й ми надихнулися. Одного разу ми сиділи з Катею (співзасновниця Space Production Катерина Ласкарі) і я кажу: треба робити серіал про Горську. Ми обговорювали, що це буде за проєкт, з чого починатиметься і чим закінчуватиметься. А за кілька тижнів чи може навіть днів ми спілкувалися з Олею Захаровою (генеральна продюсерка «1+1 Україна»), яка каже: треба серіал про Горську. І ми починаємо це робити разом.

— Як зараз будується схема співпраці з каналом? У кого права на серіал про Горську, за якою схемою вкладаються первинні інвестиції?

— У проєкті «Горська», як і в інших масштабних проєктах, які виробляються не лише коштом каналу, схема така: канал вносить свою частку й отримує частину важливих для нього прав (на території України). Далі ми обговорюємо деталі обсягу цих прав і пошук фінансування. І далі схема може бути дуже різною. У контрактах із Великобританією є такий пункт домовленостей як in good faith. Тобто фіксуються базові домовленості, а після того, як буде знайдене фінансування, чесно розподілятимуться права.

— Хто пише сценарій?

— У нас є прекрасна авторка — сценаристка та драматургиня Наталія Торжевська, яку ви можете знати по роботах у рамках співпраці з Театром драматургів і Театром ветеранів. До написання цього сценарію ми підходимо дуже ґрунтовно, тому можу сказати, що його написання буде тривалим. Бо часом дивишся якийсь проєкт і думаєш: чого ж знов сценарій забули написати (сміється).

— Плануєте на 2026 рік?

— Може, на 2026-й, а може ще через рік. Такі проєкти швидко не пишуться.

— Чи є у вас подібні проєкти з перспективою на міжнародний копродакшн? Адже ваш продакшн придбав права на екранізацію книги «Lettres d'amour et de guerre» («Листи кохання та війни») — реальної історії українського подружжя Вікторії та Павла Матюшів.

— Так, ми нещодавно про це оголосили. У нас був цілий квест, поки ми підписали угоди про права на книгу з французьким видавництвом. Зараз ми працюємо над цим проєктом, наразі на етапі сценарної розробки. Вікторія та Павло — дуже цікава пара. Віка на початку війни виїхала з дітьми у Францію. Вона професійна перекладачка, працює в Європейській комісії. Ця книга мене вразила, бо там чітко прописана драма української родини, де дружина з дітьми є біженкою, а чоловік на війні. Павло має чотирьох дітей і легальні підстави виїхати з родиною за кордон, але він пішов у ЗСУ. Книга — це їхнє листування. І цікаво, що це листування видавати у французькому журналі запропонувала французька журналістка видання L’Obs Доан Буї. У книзі є ще додаткова рефлексія — це історія Доан, яка народилась у Франції та належить до другого покоління емігрантів, бо її батьки переїхали з В’єтнаму в Париж, коли була війна. І це історія стертої пам’яті (забутої мови, стертої письменності, страху). У певний момент батько Доан втратив дар мови й не міг говорити через залякування. І от Доан разом із Вікою та Павлом ніби наново проходять свій шлях. Саме фігура Доан у цій книзі нам здається потужною основою, навколо якої виросте наша історія, яка буде зрозуміла й українцям, і глядачам за кордоном — адже завдяки погляду Доан на українських героїв вона стає інтернаціональною. Це буде короткий проєкт на 2—4 серії.

— Художній чи документальний?

— Художній фільм або мінісеріал. І ми хочемо розказати з одного боку щемливу історію Вікторії та Павла, а з іншого боку — історію дітей емігрантів і стертої пам’яті про своє коріння.

— Чи є у вас закордонний копродакшн-партнер?

— Ми лише починаємо цей шлях. Незабаром почнеться найважливіший копродакшн-ринок у Європі. Ми там презентуватимемо цей проєкт.

— А чому було складно підписувати угоду з французьким видавництвом?

— Європейська, а особливо французька повага до авторського права дійшла до такого рівня, що в угоді фіксується, що ти не можеш платити гонорар менше певної суми, ти не можеш брати права «більше, ніж». І це все прописано на законодавчому рівні. Для нас це був дуже цікавий досвід.

— Яку перспективу ви бачите у монетизації на ютубі?

— Ютуб працює і приносить гроші. Нас цікавить як україномовний ютуб, так і робота над створенням ютуб-каналів іноземними мовами — польською, іспанською, англійською. Звісно, англомовний ютуб — це досить складна історія. Але створення версій каналів іншими мовами — дуже перспективний напрямок. І ми вже туди пішли. Останні півтора року актуальною є тема AI Dubbing (переклад та озвучення за допомогою штучного інтелекту). У той момент, коли з’явиться якісний AI Dubbing, він суттєво змінить усю історію з продажами. Бо наразі переклад — це найбільші витрати. Щоб продати серіал на французький ринок, потрібно зробити Dubbing такого рівня, що дубляж однієї серії коштуватиме 15 тисяч євро. Але це не гарантує продажу на France Télévisions чи TF1, який може окупити ці витрати.

Після появи якісного озвучення за допомогою ШІ ми зможемо викладати весь контент усіма мовами. Зміниться те, що у нас не буде першої первинної інвестиції на переклад та озвучення.

— Чи є в українського контенту потенціал бути конкурентними на цьому ринку, бо ж ця опція стосуватиметься усього локального виробництва будь-якої країни?

— Український контент абсолютно конкурентоздатний.

— Що у вас у виробництві на цей рік?

— Ми працюємо над новим сезоном «К.О.Д.», «Сліпої». Вони плануються на весну й осінь. Також із каналом СТБ ми готуємо короткий праймовий серіал. Це жіночий детектив із робочою назвою «Софія». Ми зараз його пишемо. Також маємо ще один проєкт з «1+1».

— Теж детектив?

— Так. Ми зараз стали майстрами детективу. Але нам би дуже хотілося повернутися до комедій.

— До речі, не всі комедії, які ви знімали до війни, вийшли в ефір. У вас був проєкт «Дрімтім» про баскетбол.

— Ми завершили виробництво цього серіалу. Його придбав Новий канал, і ми самі чекаємо, коли він вийде.

— Чи є запити від Нового каналу на комедійні серіали?

— Так. Ми навіть розробляли з каналом один комедійний проєкт. У перші два роки повномасштабної війни ми, тобто українські продюсери, не могли ні про що думати, писати, креативити, окрім теми війни. І я пам’ятаю, як мене наші іноземні партнери спитали: «Ви впевнені, що вам зараз треба виробляти проєкти про війну?». Я тоді гаряче це підтверджувала. А потім багато разів згадувала цю розмову. Бо коли ти перебуваєш усередині певного процесу, то намагаєшся документувати в моменті. А це можна робити лише в документальних жанрах. Це мій висновок, не хочу його комусь нав’язувати. Але мені здається, що дуже важко з моменту говорити про війну в художньому серіалі, який вийде в ефір за кілька років.

Я це згадала, тому що з Новим каналом ми розробляли трагікомедію про війну та тему переселенців. І ми довго писали цей серіал, але далі зупинилися. Минув рік — і я тепер можу відверто сказати, що радію від того, що ми зупинилися. Після того як ми закрили цей проєкт, то більше до комедій не поверталися. Та й зараз канали здебільшого намагаються продовжувати ті проєкти, які робили до великої війни, і менше запускати нового. Бо насправді це великі ризики. Адже вибірка телевізійної панелі дуже маленька, рейтинги хитає, і незрозуміло, як розподіляти доходи від реклами та як працює ринок. Тому всі зараз по можливості тримаються на зрозумілих брендах.

— І зараз усі концентруються на вертикальних детективах. Їх дуже багато. І не лише в Україні. А ви зараз плануєте просувати «К.О.Д.» як формат на міжнародному ринку. У чому є особливість цього українського детективу на ринку, де тисячі детективних форматів?

— Це досить складний шлях. Але я переконана, що цим шляхом треба йти. «К.О.Д.» — цікавий з огляду на те, що він має багато вертикальних серій. Для Західної Європи це неактуальна схема. Але для Східної та Центральної Європи — це зрозуміла і цікава модель. А у детективі «К.О.Д.» ключова тема — штучний інтелект. Нас цікавить, як ШІ вплине на людство. І у «К.О.Д.» ця тема потроху розвивається, ми намагаємося створити світ, де людина контролює ШІ, а не навпаки. І цей концепт для детективного жанру вертикальних серіалів світу унікальний. Раніше не було таких серіалів. Тому ми просуваємо його, зацікавленість є, готових домовленостей ще немає.

— Як ви використовуєте ШІ у виробництві?

— Ми користуємося ШІ постійно, але зараз він наш помічник і поки що не може бути самостійним інструментом навіть у дизайні. Ми використовуємо ШІ у роботі зі сценаріями, заявками, у створенні графіки. Це допоміжні роботи, не креатив. У креативі він ще заслабкий. І слава Богу. Зай таким і залишається.

— Чи хочете ви продовжувати виробляти докудраму «Сліпа»? Моє особисте враження — це досить шкідливий серіал з огляду на поради та вплив на аудиторію, хоча він недорогий у виробництві й працює у тих денних слотах, для яких ви його робите.

— А вам не здається, що телебачення і є ескапізмом і втечею від реальності? На телебаченні є дві функції: новини та телевізійний інтертейнмент. Реаліті-шоу, докудрама «Сліпа», скрипт-реаліті так само відволікають глядачів від реальності. Просто «Сліпа» — найпомітніший хіт. І в цьому його проблема.

— У цьому серіали дуже примітивна гра акторів, драматургія та відірвані від життя поради. Зрозуміло, що це формат для денних слотів. Як на мене, його шкідливість не в тому, що він змушує глядача абстрагуватися від реальності, а в цінностях, які продукуються порадами ворожок чи екстрасенсів, які ні на чому не ґрунтуються.

— Не варто плутати поради Сліпої з порадами містичних персонажів. Сліпа ніколи не дає шкідливих порад. І всі її поради, якщо подивитися неупереджено всі серії, а не зважати лише на суб’єктивні нарізки деяких колег, повертають до зрозумілих цінностей. До себе, усвідомлення своїх потреб, до самоповаги у стосунках із рідними, колегами. І всі ці поради приводять до розуміння, що ти можеш у своєму житті все поміняти. Голова героїня — Сліпа — ніколи не дає порад про медицину тощо. Це наше головне табу. Коли дивишся «Сліпу», то починаєш розуміти, що в ній є та народна мудрість, яка чіпляє людей, бо вона дає віру та позитивне сприйняття майбутнього. Це точно не той ворог, якого треба боятися.

Ще я б хотіла, щоб в індустрії ми правильно розуміли жанри, бо «Сліпа» — це не серіал. Це докудрама, скрипт-реаліті. І сутність цього жанру в тому, що там грають непрофесійні актори. Це дешевий жанр, дешевого телебачення на кожен день. Але цей жанр і має бути таким. У нас навіть є певне бачення, що зйомку не потрібно робити надто якісною, бо ми хочемо показати життя таким як є. І якщо ми говоримо про «Сліпу» як про формат для денних слотів, то порівнюймо її з латиноамериканськими теленовелами або з судовими німецькими форматами. З тими продуктами, які у всьому світі працюють для денного ефіру.

— Чи продовжуєте виробляти документалістику?

— У перші два роки війни ми багато всього зробили. А далі зупинилися. Тому що наша документалістика була телевізійно-швидка. Зараз уже більше з’являється продукту, який є результатом рефлексії професійних документалістів.

— Чи вірите ви в популярну телевізійну документалістику?

— Вірю. Наш проєкт «Мистецтво на війні», вироблений у партнерстві з телеканалом ARTE, на СТБ зібрав гарну частку, його подивилося більше як пів мільйона українців. Фільм увійшов у десятку найкращих документальних стрічок із початку повномасштабного вторгнення. Можливо, ми й будемо це продовжувати, але згодом. А зараз ми зосередилися на ігрових проєктах.

— Які сценарні заявки ви шукаєте?

— Ми завжди шукаємо щось унікальне і, що важливо, гарно написане. Я не вірю в брифи, а вірю у талановиті заявки. Звісно, коли виникає конкретна ідея, як в історії про Горську, і є розуміння, що ми хочемо, тоді ми даємо бриф — і талановитий автор це пише. Але абстрактні брифи для певної аудиторії мені не дуже відгукуються.

— Чи були останнім часом випадки, коли сценарна заявка стала вашим проєктом?

— Детектив «Софія», який ми зараз запускаємо для СТБ, колись прийшов до нас як заявка від автора. Це сталося якраз на пітчингу ідей у 2021 році. Цю заявку ми відібрали, хоча перемогла інша робота — «Северин». Це дуже талановитий сильний сценарій.

— Ви його не реалізували?

— Не встигли. Ми запустили його в роботу, знайшли креаторів, домовлялися про зйомку. Але це була історія, яка відбувалась у сірій зоні. А яка зараз у нас «сіра зона»? Тепер його потрібно дуже сильно переосмислювати.

— Ви запускали курси та навчання кадрів для теле- та кіноспеціальностей (гримери, механіки камери й освітлювачі). Чи будете продовжувати та які спеціальності вас цікавлять?

— Зараз дуже потрібні кадри. Не вистачає багатьох професій. Але ми починаємо потрошку. У нашого виробництва був конкретний запит на гримерів. Ми його вже задовольнили, а зараз готуємо кадри для ринку. Також ми випустили курс освітлювачів і механіків камер. Будемо його продовжувати. Бо раніше це була стовідсотково чоловіча професія, а зараз приходять молоді хлопці та дівчата. Також запускатимемо редакторський курс і курс других режисерів. Нам дуже відгукується цей напрямок роботи, бо ми можемо навчати нових професіоналів і давати людям роботу. Таким чином ми розв’язуємо свої виробничі задачі та наповнюємо ринок.