"Я не знаю всіх столиць світу": вчитель географії розвіяв найпоширеніші міфи про свою професію
"Я не знаю всіх столиць світу": вчитель географії розвіяв найпоширеніші міфи про свою професію

"Я не знаю всіх столиць світу": вчитель географії розвіяв найпоширеніші міфи про свою професію

У рубриці "Ви соромились – ми спитали" 24 Канал спілкується з представниками різних професій. Ми ставимо їм ті запитання, які б хотіли ви, але не могли наважитись. Напередодні Дня географа, який цьогоріч відзначають 29 березня, ми мали цікаву розмову з Владом Моргацьким, вчителем географії, який також займається різними громадськими ініціативами, які прив'язують географію ближче до спільнот, а також роблять її ще більш практичною для нас. Він розповів як про свою професію, так і про те, як це – бути молодим вчителем сьогодні.

Влад допоміг нам зруйнувати найпоширеніші міфи про географів. Також він чимало розповів про те, як і де використовується географія, хоч ми цього не помічаємо. А також поділився хитрощами, як можна закохувати у свій предмет учнів, робити його популярним і цікавим як для малих, так і дорослих.

Географія – не про заповнення контурних карт

Чому саме географія? Що вас спонукало стати географом?

Мабуть, як то кажуть, – це данина традиції. Адже в сім'ї дуже багато географів було. Дідусь, бабуся, двоюрідний брат, рідна тітка – плеяда. Єдине, що ця вся плеяда була в Києві на географічному, а я єдиний пішов до Львова. І насправді безліч розмов, які були по життю, я вже собі це проаналізував, вони так чи інакше стосувалися географії. Тому що все, що є у просторі, щойно ми ставимо питання "Де?", – це вже зразу географія.

А якби не географія – то що тоді?

Історія. Є така фраза французького антропогеографа Елізе Реклю: "Історія є географією в часі, а географія – історією в просторі". Тому ти ніколи не будеш класним географом, якщо ти не знаєш історії. Тому що дуже багато часових і просторових моментів ти переплітаєш в одне. І тоді ти бачиш логіку.


Влад разом зі своїм вчителем географії / Фото, надане Владом Моргацьким

Який стереотип про вашу професію дратує найбільше?

Так... Географія – це заповнення контурних карт. Це найбільший тригер для будь-якого географа, який себе поважає.

Навіть коли я працюю зі своїми учнями і ученицями, то я підходжу до контурної карти не як до розміщення об'єкта. А з іншої позиції: чому певні шрифти можна використати, чому – певні інтервали. До цього можна підходити як до арту. Наприклад, я згадував Стіва Джобса або просто шрифти, які є в Word'i. Тому що роль заповнення контурної карти не в тому, щоб знати, де розташований об'єкт.

І є ще один – ти географ, то назви мені столицю Мадагаскару. Все, я вже червоний, я вже просто злий. Перше і основне: я географ, але я не знаю всіх столиць світу. І я не вважаю, що мені потрібно знати всі столиці світу і що це мене робить географом.

Це вже якась географія 19 століття, коли все зводилося до розміщення об'єктів і якогось там називництва. Це не робить мене географом. Мені хай скажуть назвати столицю Чаду чи якоїсь африканської країни. Гаразд, я можу зразу не пригадати. Але я, наприклад, можу сказати чому там між різними державами йде конкуренція за природні ресурси цієї країни, і як це вплине на глобальну політику, на глобальну економіку. Або просто, чим ця країна символізується.

Тобто можеш столицю призабути, але ти знаєш культурні елементи, діячів або цікаві факти, наприклад, про корисні копалини чи певні символи цієї країни. Хай навіть прапор чи герб. Це прикольніше, ніж просто сказати: "Назви мені цю столицю". Не знаю я тієї столиці, ну і що? Я від того не є меншим географом.

Географи працюють усюди

Ще є такий, чи не найпоширеніший, стереотип про географію. Коли ти закінчуєш географічний факультет – все, ти або науковець-географ, або вчитель географії. Люди дуже мало чомусь задумуються, що насправді географи – це по суті універсальні люди в хорошому сенсі цього слова. Якщо глянути, то географи працюють всюди: від міжнародних відносин, державного управління до освіти та науки.

При цьому чимало людей-географів є в проєктному менеджменті, безліч людей, які працюють в різних аналітичних компаніях. Є багато людей, які пов'язані з картографією, зокрема з військовою картографією, військовою справою. І звичайно, що безліч людей у сфері послуг, які додають певний креатив, пов'язаний з географією, у свою роботу.

Також у мене є безліч знайомих, які працюють у молодіжній політиці, вони географи. Чому? Тому що часто це про розуміння єдності природи, суспільства і вміння дивитися на те, як розвиваються спільноти в середовищі. Це дозволяє їм бачити все цілісно з точки зору економіки, соціології, екології.

Крім того, географи це про дуже сильну ком'юніті. Існує безліч громадських ініціатив. Різні проєкти. Наприклад, географи брали участь у формуванні адмінтерустрою України, сучасного районування, класифікації різних громад. Вони беруть участь в соціальних проєктах, збереженні культурних ландшафтів, спільнот.

Ну і звичайно освітньо-наукова діяльність. Тобто дослідження територій, дослідження громад, дослідження країни. Проблеми впливу війни на довкілля, на спільноти, на зміну соціальної структури. Є багато чого, що роблять географи. Просто цей пласт не до кінця помітний суспільству. І це нормально. Чому? Тому що для більшості – географія закінчилася в школі суто предметом, і ти далі пішов в життя.

Хочу звернути увагу, що такі держави, як Франція, Велика Британія, Росія, Китай дуже добре фінансують географію і географічні знання. Тому що це фундаментальна державна річ. Знання своїх територій, середовищ, їх дослідження. Імперії взагалі, коли тільки заходили на нову територію, то одразу ж робили дослідження ресурсів і спільнот, які там є. Що можна з цього використати, як це збагатить їхню економіку. А геологами коли різко зацікавилися? Коли угода про рідкісноземельні копалини набула розголосу. Був навіть мем на цю тему: "Ну що, допозначали корисні копалини на картах контурних? Тепер вони знають, що в нас там є ресурси".

Чи є якийсь куточок на планеті Земля, який би ви хотіли відвідати, і чому?

Як би це смішно не звучало, особливо зараз, але... Коли мене запитують: "Куди ти хочеш поїхати?", то я відповідаю: "Хочу в село, просто поїхати в село". Яке трошки більш ізольоване, яке зберігає свою традицію, культуру, в якому менш змінена природа, в якому ще люди намагаються дотримуватись певних практик, які були раніше.

Тобто дивитися на це, як на культурний ландшафт. Я від цього більше кайфую. У мене нема чогось такого, щоб я аж рвався в якийсь куточок світу. Можливо, тому що я ще для себе ще не відкрив те, що я бачу навколо, наприклад, в Україні або навіть в Європі, те, що б я хотів побачити.


Влад без роздумів обирає відпочинок у селі / Фото, надане Владом Моргацьким

Водночас є ще один трішки правдивий стереотип, що багато географів все-таки хочуть побачити Антарктиду. Але якби б мене поставили перед вибором: в село до бабусі або, не знаю, в Париж, Берлін і Лондон, – я ні на секунду не задумуюсь, я їду в село і мені добре.

До слова, можливо, ви брали участь у якійсь експедиції?

Так, у мене друг працював над дисертацією по меандрах Дністра. А я з ними поїхав. То все, я їду, дивлюсь у вікно, на кожне село, чому яка хатина де побудована, як мережа вулиць йде, чому та де які магазини. Я просто слідкую за людьми, куди вони тягнуться в просторі, які їх маршрути.

Я можу просто, часом так буває, сісти й пів години слідкувати за містом або за середовищем, яке є навколо. Так я відчуваю простір і розумію, наприклад, практики людей. І так я уявляю собі образ цього села або міста.

Що таке меандри

Це плавні, колоподібні вигини річища річки, які іноді завертають на 180 градусів. Довжина найбільших закрутів Дністра може сягати 28 кілометрів, а от їх перешийок – не переважати 2 – 3 кілометрів.

Мене іноді кличуть, до прикладу, в якесь село навколо Львова. Я, наприклад, в Зубрі не був. Кажу: "Їдемо в Зубру". А це сьома вечора. Що ми там будемо робити? Я їду в центр села, і мені є що робити. Я дивлюся, як школа побудована, який рельєф, як дороги тягнуться одна до одної, який є зв'язок там, між річкою і іншим, як комунікації, навіть загальні, йдуть.

Тобто я візуально сприймаю просторово цей образ, і це для мене географія.


Влад у кожному куточку України знайде, що робити / Фото, надане Владом Моргацьким

Якщо друзі в мене запитують: "Влад, ти б не хотів з нами кудись поїхати?" Я кажу: "Ви мене ніколи не питайте, чи хотів би я поїхати. Ви мене питайте, чи можу, тобто чи в мене є на це час". Я поїхати готовий будь-куди, куди завгодно.

У нас буває так рандомно: ми їдемо в Дубляни, поїхали в Самбір, поїхали в Буськ. "Ти був у Буську? Я не був в Буську. Все, я хочу в Буськ". Нема такого, що поїхали в якийсь замок, чи поїхали подивимося на якийсь там унікальний краєвид. Ні, я можу поїхати просто в випадкове село Львівської громади і просто походити по ньому, і мені буде цікаво.

Вчитель – не лише носій знань, а й цінностей

Яким є сучасний вчитель і чим він відрізняється від тих, які викладали у вас?

Я вважаю, що базові речі все одно лишаються: це компетентність вчителя, це його і тверді, і м'які навички. І насправді – любов. Любов. Ти маєш любити і свій предмет, і ти маєш любити дітей. Коли в тебе є ці речі, все решта можна підтягнути.

Ну і звичайно, диджиталізацію ніхто не скасовував. Ти маєш нормально працювати з різними інформаційними технологіями. Комп'ютери, планшетки, якісь інші гаджети. Це обов'язково має бути. Це зараз дуже актуально, адже вчитель – це і наставник одночасно. Тобто він – носій цінностей, носій культури, зокрема сучасної культури. І для мене значимо те, що я розумію загальні їхні тренди, якісь їхні приколи, якісь їхні штуки. І я не відділяю себе від цього.

Це нормально, щоб учні та учениці розуміли, що ти знаєш ті тіктоки, знаєш, наприклад, ту музику, знаєш якісь там тренди, які є. Ну, і навіть якщо ти не знаєш їх конкретно, бо ти не слідкуєш за цим трендом, ти можеш розуміти, з чого він пішов і що в цьому прикольного. Буває, я питаюся, а звідки цей тренд пішов, а чого ви зараз це підтримуєте. Інколи кажу свою думку, тому що, наприклад, щось реально дуже прикольне, бо я розумію, звідки той, наприклад, блогер щось бере... А інколи я бачу, що хтось робить щось суто заради хайпу або немає якоїсь концепції, а ролик просто якось так залетів.

Часто ви стаєте героєм тіктоків своїх учнів?

Ні, але в мене такий характер, що я постійно ходжу і щось наспівую, щось всяке. Мені навіть деякі учениці казали, що як чують десь пісню Дуа Ліпи, – а вони знають, що я Дуа Ліпу люблю слухати, – вони згадують пана Влада. Бувало, що вони просили пару раз тікток зняти, коли "APT" (пісня ROSÉ & Bruno Mars – Освіта 24) вийшла, чи ще щось таке.


А отаким Влада бачать його учні / Фото, надане Владом Моргацьким

Мене часто молодші запитують за K-Pop. Наприклад, дівчата там більше до того. А хлопці такі: "Ні, ні". А я намагаюсь пояснювати їм з житейської позиції, що, якщо цих виконавців слухають мільйони людей, але тобі це не подобається, – це ок. Але уяви собі, що мільйони людей на цій планеті цю музику слухають. І ти ігнорувати це як явище не можеш. І вони до цього теж ставляться вже дещо інакше.

Ми у школі часто могли почути фрази типу: "Нащо мені це знати?" А скажіть, будь ласка, яке зі шкільних знань з географії точно знадобилось вам у дорослому житті?

З таких, що я вважаю програмних, – це загальне розуміння світу. Ліпше, ніж географія, їх не дає жоден предмет. Тому що це єдина інтегрована наука, яка поєднує природу і суспільство. Це єдина наука-місток в цьому плані. Тому від цього не відійдеш. І, по-друге, те, що мене навчив і мій вчитель географії, що я беру із загальної програми, – читати простори навколо. І зараз я цей досвід переношу своїм учням-ученицям. Для мене це дуже значимо.

А я дуже тішуся, що в мене школа на Кортумовій Горі у Львові. Це одна з найвищих точок. І в мене клас на третьому поверсі. І в мене є панорама Львова: починаючи від пагорбів Розточчя, Високий замок, ось – долина річки Полтви, яка є низовиною. І ти можеш просто показати з точки зору розташування об'єктів, як міста будувалися.


Панорама Львова з вікна класу Влада / Фото, надане Владом Моргацьким

От, до прикладу, я запитую, чому побудували коворкінги в якихось частинах Львова. І ти починаєш аналізувати. Я кажу, от, наприклад, на Шевченка будинків нових набудували. Хто собі міг соціально-економічно дозволити там жити? Так, там багато айтішників. Звичайно, що вони не хочуть просто сидіти на фрілансі, наприклад, у себе тільки вдома. Тому тут є коворкінг, він зайшов, бо тут було місце, яке можна ревіталізувати, перетворити його в якийсь класний публічний простір, де ти можеш комфортно відпочити, попрацювати.

Якщо це більше про урбаністику, про місто, то я говорю про це як про просторову економіку. Чому деякий бізнес заходить, для чого потрібні знання. Ба більше, ми говорили, для чого знання з географії потрібні власниці салону краси. І ми починали з вивчення району, кількості людей, які там живуть, на які сегменти орієнтується. Або, наприклад, чим краще побудувати біля головної вулиці, а чим – десь у мікрорайоні. Там теж свої плюси та мінуси. Там оренда дешевша, там – дорожча. Десь на такі штуки ми теж звертаємо увагу. І це теж про географію. Так, економічну географію, але теж географію.

Чим більше житейських прикладів є про географію, логіку географічну, тим більше йде. Звичайно, десь хтось каже, що це про економіку. Так, гаразд, це і про економіку. Але якщо ти розумієш простір, то ти економіку до нього підв'язуєш.

Як зацікавити учнів до свого предмета

До слова. А як зацікавити учнів? Як зробити географію для них цікавою, щоб вони не хотіли пропускати жоден урок?

Це складніший шлях, але важливо трошки знати їхні вподобання, їхні захоплення і пробувати це географізувати. Так. Звичайно, що класно десь інтерактивом заходити, класно цікавими штуками, але це по-різному завжди може працювати. В один момент працює щось одне, в інший момент, наприклад, – інший метод. Але мені здається, коли ти знаєш середовище своїх учнів і учениць, коли ти знаєш, чим вони цікавляться і як вони сприймають світ, варто пробувати десь під свій предмет це підлаштувати. Це дуже складно. Для географа, мабуть, це простіше, тому що все одно все в просторі, і до чогось ти це адаптуєш. Навіть той K-Pop можна адаптувати.

Я розказував про Південну Корею. І коли я говорив про якісь природничі моменти, то все одно згадував контексти з дорам. Наприклад, погода Сеула у фільмах, чого вона така. Або ми говоримо про Голлівуд. Так. І говоримо про пустельні та скелясті ландшафти, сухі повітряні маси, і що павільйони так зручніше було будувати, бо менше опадів. Адже який резон будувати павільйони там, де буде більше опадів або несприятлива погода. Правильно? Це ж теж логіка бізнесу і індустрії. І це все теж – географія.

Виявляється, можна отримати дуже багато знань про географію, але навіть не підозрювати про це?

Та, це нормально. Часто є така штука як неусвідомлена компетентність. Ти її не зразу бачиш. Інколи, коли ти доходиш до якогось знання або до якогось пояснення явища чи процесу, воно не просто так спало тобі на думку. Або ти раптово згадав щось. Це часто те, що ти проаналізував раніше, або звів усе це в голові, і просто твій мозок тобі то пригадав. І тому неусвідомлена компетентність часто якраз проявляється. Я сам іноді можу якусь логіку за собою, наприклад, спостерігати і не знаю, звідки вона. Але, швидше за все, десь були моменти, або під час навчання, або якихось своїх спостережень, коли я зводив все воєдино, і десь воно звідти береться.

Повернімось до підходу до викладання. Ви ж можете, наприклад, пояснювати тему крізь призму, наприклад, музики. Умовно, розповідати про Британію з точки зору співаків?

Так, але розумієш, щоб це не було натягнуте. Не можна, щоб воно було натягнуте. Наприклад, я розповідаю на уроках про хоробрі міста України. У мене інколи є завдання, коли ми виділяємо географічні образи. Євген Філатов знімав УкрЮтубПроєкт по звуках міст. І, наприклад, я їм вмикаю відео зі звуками Львова і Чернігова. І вони слухали повністю, дивилися відео, слухали звуки, записували їх, а потім ми порівнювали таким чином, чим Чернігів відрізняється від Львова, по звуку, наприклад.


Влад також досліджував деокуповані території / Фото, надане Владом Моргацьким

Далі. Якщо у нас була от тема про... або регіони Сходу, або, наприклад, Кримські Гори. Восьмий клас. Я їм ввімкнув Лілу45, "Потяг на Сімферополь". Тому що там просто трек, який символізує, і місто, і взагалі Крим. Просто образи. І ти таким чином їм пояснюєш і природні ландшафти, і культурні особливості, і економічні. Тобто у відео, самому фрагменті, і у звуках, і в тексті пісні. Наше завдання – не просто знати щось про місто, а формувати оцей географічний образ. І от я це так можу використовувати, завдяки образам.

А ще дуже прикольно було, коли ми вчили Австралію і Океанію, я їм включив гаку – танець новозеландських маорі. І їхнє завдання було, щоб вони станцювали гаку. Показати те, як він виглядає. Це такий танець, який з боку європейців може здаватися якоюсь дикістю. Але насправді це серйозний культурний пласт. Чому вони так викликали один одного, як вони показували свою силу? Таким чином ти руйнуєш і стереотипи, а також показуєш образ.

Для дітей важливо формувати образне мислення. Цілісний географічний образ. А чим це робити? Це і якимось науковими штуками, і відосиками, і танцями, і піснями. Прикладів безліч. Мемчики теж можна, їх чимало. Або ж взяти героїв з мультфільмів. Того ж лінивця з "Льодовикового періоду".


Навчання у школі – це також про милі меми / Фото, надане Владом Моргацьким

Вчитель працює 24 на 7

Де на це все діставати енергію?

Я жалів, що мені не вистачає більше моментів, щоб знову цих мультиків надивитися, ще щось. Адже можна більше героїв використовувати. Або десь щось почерпуєш, або щось там згадуєш, що таке є. Вчитель – це нон-стоп. Вчитель працює 24 на 7. І якщо мені хтось каже, що інакше, – ні. Якщо ти вже працюєш, то ти маєш і те розуміти, і те знати. То все – робота.

А які найкумедніші питання про географію ви чули від учнів, і що відповідали на них?

Наприклад, ми якось обговорювали "Пінгвінів Мадагаскару". А там же ж просто... географія материків-океанів зійшла з розуму. Ми десь про то жартуємо. Найтиповіше – ми любимо говорити, чому білий ведмідь ніколи не зустрінеться з пінгвіном? Бо то Арктика, а то – Антарктида. Чи найулюбленіше оце вверх – вниз, вліво – вправо. І вони знають оцю фразу, що в географії немає низу, верху, адже є тільки Північ, Південь, Захід, Схід.

Ми брали картографічні проєкції інших держав Південної півкулі. Якщо взяти Чилі, Австралію й інші, то можна побачити, що материки перевернуті з нашої точки зору, з Північної півкулі. І це для них нормально. Або, наприклад, різні держави по-іншому ставлять проєкцію. Китай – у центрі, а Західна півкуля розділена і йде по боках. Або Чилі – то взагалі просто суцільно витягнута ділянка. Або Австралія, яка є в центрі, більш написана. Чи Південна Африка. І потім вже всі країни від неї йдуть. Тому через те, що мешканці Північної півкулі домінують у світі, то десь під них і робиться уявлення про карти.

А є відчуття, що є багато допитливості в учнів зараз?

Звичайно, є. Просто воно, може, виглядає зараз дещо інакше. Але якщо це ранній підлітковий вік, та й взагалі підлітковий вік, це завжди якась допитливість, цікавість. Причому часто ця цікавість є не тільки до того знання, яке ти можеш пояснити, а й до тебе, як ти його проводиш через себе. Тобто цікавить, умовно, думка вчителя чи вчительки щодо певного там факту. От як хтось до когось ставиться. І це дуже прикольно.

Учитель вже давним-давно перестав бути суто носієм інформації. Це так не працює. Вчитель це носій цінностей, носій певних поглядів. І напевно десь частково – носій якихось власних інтерпретацій. Особливо, якщо це стосується суспільних наук: географії, історії, громадянської освіти. Тобто є якісь цінності, якісь штуки, на які ти спираєшся фундаментально. Але є момент, в якому ти пояснюєш, як ці фундаментальні речі працюють і чому – ні.

І часто можуть бути питання, на які ти сам не знаєш відповіді. Мене питали про, наприклад, природні процеси або висоти якихось гір. Я відразу так не міг згадати. Тобто я пам'ятаю приблизно, але не точно. Я просто кажу: "Ось Google, беремо, гуглимо". Сам заходжу паралельно, в тач-панелі собі передивився. От ми дослідили з вами це разом. Тому що я – не Google, але я можу сказати більше, ніж Google, якщо ти вийдеш на вулицю і це собі проаналізуєш. В цьому якраз і є суть того знання.


Учні вдячні Владові за його уроки / Фото, надане Владом Моргацьким

Це круто, бо ви демонструєте учням, що нормально щось не знати. І нормально – це пошукати. І не нормально – не шукати.

Так, це однозначно. Тобто нормально припуститись помилки або чогось не знати. До прикладу, ті самі визначення. Я намагаюся навчити учнів формувати визначення, уже починати це робити. Опиратися на ключові слова і решту. Тому що часто ми зараз зводимося до суспільства, яке думає, що воно все знає, може пояснити будь-які явища. Тобто: "Це легко, я це знаю". А коли доходить, скажімо, до визначення, що таке сніг, то починаються труднощі. Важливо, щоб учні, коли подорослішають, вміли базово пояснювати якісь природні явища, суспільні явища.

Залишайтесь з нами. У рубриці "Ви соромились – ми спитали" на вас очікує ще чимало цікавих співрозмовників, які проведуть вас за лаштунки своєї професії!

Теги по теме
Школа
Источник материала
loader
loader