«Розморозка» конфлікту. Що відбувається в Боснії і Герцоговині та чому це важливо для України

Балканський регіон історично був «пороховою бочкою» Європи через його динамічний політичний клімат і багатонаціональне населення. У цьому контексті особливої ​​уваги заслуговує Боснія і Герцеговина як країна, яка пережила війну 1990-х років і досі стикається з проблемами після неї. Держава складається з декількох суб’єктів — Федерації Боснії та Герцеговини, де мешкають босняки та хорвати, й автономну Республіку Сербську. А також округу Брчко, що виник унаслідок міжнародного арбітражу щодо лінії розмежування між ворожими сторонами. Нині на території країни перебувають миротворчі сили Європейського Союзу, EUFOR Althea. Їхня місія полягає в забезпеченні дотримання Дейтонської мирної угоди 1995 року.

Сербська частина Боснії протягом останніх років ухвалила низку сепаратистських законів та змін до своєї конституції, цим створюючи суперечність конституції Федерації Боснії та Герцеговини. У відповідь  наприкінці лютого 2025 року суд БіГ  засудив очільника республіки Сербської Милорада Додика до року ув’язнення (хоч і не взяв під варту) за сепаратистські дії, зупинив зміни в Конституції та оголосив Додика в розшук. Додик відмовився підкорятися рішенням суду.  Пояснюємо, чому заморожений конфлікт у Боснії і Герцеговині «розморозився» та які уроки може засвоїти Україна.

Як БіГ стала пороховою бочкою Європи

Історія Боснії та Герцеговини як держави сягає корінням до середньовічного Боснійського Банату, утворення на Балканах у Середньовіччі за таких правителів як Стефан Твртко I Котроманич. Рання державність регіону та його південнослов’янське населення заклали основу його різноманітної етнічної та релігійної ідентичності, ця різноманітність суттєво посилювалася протягом століть.

З 1463 по 1878 рік БіГ перебувала під владою Османської імперії — і це був період, який вплинув на її демографію та культуру. Більшість південних слов’ян, які спочатку були християнами, у той час прийняли іслам. Дослідник Мітя Великоня описує цей процес як здебільшого ненасильницький і добровільний. Ісламізація призвела до появи боснійської етнічної групи — мусульман-сунітів, відмінних від християнських сербів і хорватів. Ця релігійна й етнічна диверсифікація, хоч і культурно збагачувала суспільство, була водночас джерелом напруженості, яка час від часу даватиметься взнаки, оскільки іслам став визначальним фактором ідентичності БіГ, відрізняючи боснійців від їхніх християнських сусідів.

У 1878 році Берлінський повоєнний конгрес, скликаний великими європейськими державами після Російсько-турецької війни 1877–1878 років (війни імперій), передав Боснію і Герцеговину (БіГ) під контроль Австро-Угорщини. Цей крок позиціонувався як тимчасовий захід для стабілізації регіону, який перебував у стані нестабільності через послаблення Османської імперії, що не могла придушити повстання місцевих християнських громад і врегулювати міжетнічні конфлікти. Однак адміністрація Відня тривала три десятиліття, а 1908 року Австро-Угорщина анексувала БіГ, офіційно включивши її до складу своєї імперії. Як вважає дослідниця Окей Робін, цей крок значно посилив міжнародну напруженість, особливо на Балканах, зміцнивши репутацію нестабільного регіону. Анексія загострила наявні етнічні та релігійні суперечності, оскільки політика Австро-Угорщини сприяла католикам, змінивши баланс сил від раніше панівної мусульманської громади під османським пануванням.

Після закінчення Першої світової війни на Балканах було утворено Королівство сербів, хорватів і словенців, яке у 1929 році було перейменоване на Югославію зі столицею в Белграді. Боснія і Герцеговина увійшла до складу цієї держави без будь-яких автономних прав, що означало її інтеграцію в унітарну систему під сербським пануванням.

За часів Османської імперії мусульмани зайняли провідне становище, а іслам став офіційною державною релігією. За правління Австро-Угорщини цей статус було втрачено, а католики отримали неофіційні привілеї під Габсбургами. З утворенням же Королівства Югославія панівне становище перейшло до православної громади. Накопичене невдоволення політичною та соціальною нерівністю між релігійними групами поступово загострювало розкол у суспільстві. Ці суперечності стануть одним із ключових факторів, що призвів до міжетнічної війни наприкінці 20 століття.

Стабільність і напруга в Югославії

З 1945 по 1980 рік БіГ була частиною Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія під керівництвом Йосипа Броза Тіто. Попри соціалізм і політику секуляризації, етнічна напруженість зберігалася, але задля стабільності її насильно пригнічували. Ідеологія «братерства та єдності» Тіто мала на меті створити єдину югославську ідентичність, зменшити етнічні та релігійні відмінності через публічну заборону етнічних конфліктів, сприяння рівності й інтеграцію етнічних представників до управління. Конституція Югославії 1974 року визнавала БіГ республікою, надаючи рівний статус боснякам, сербам і хорватам, зберігаючи при цьому федеральну автономію для послаблення напруженості.

Однак ця стабільність була крихкою, адже досягалася авторитарними заходами, а не демократичним консенсусом. Роль релігії хоч офіційно й применшувалася, але залишалася культурним маркером, що підкреслював глибинні розбіжності.

Після смерті Тіто в 1980 році Югославія зіткнулася з економічним занепадом, зростанням націоналізму й етнічною напруженістю, що призвело до її розпаду та балканської кризи. Станом на 1991 рік населення Боснії та Герцеговини становило 4,4 мільйона осіб, без етнічної більшості: босняки (43%), серби (31%) і хорвати (17%). Різноманітний етнічний склад країни створив крихкий баланс зі змішаними поселеннями.

Боснійська війна

Референдум про незалежність 1992 року, бойкотований сербами, призвів до того, що 99,7% виборців, котрі взяли в ньому участь, підтримали незалежність, що призвело до ескалації насильства. Боснійська війна (1992—1995) ознаменувалася етнічними чистками, масовими вбивствами та воєнними злочинами. Перший масовий акт агресії стався в місті Біє́ліна на сході країни в Республіці Сербській, де сербські сили вбили мирних босняків. Попри міжнародне посередництво, включаючи миротворчі зусилля ООН і європейські дипломатичні ініціативи, війна посилилася.

У 1992 році британські та португальські дипломати запропонували план децентралізації, поділивши Боснію на мусульманські, сербські та хорватські округи. Однак розбіжності між сторонами спричинили його провал. Серби та їхня Республіка Сербська прагнули контролювати дві третини Боснії, тоді як боснійський лідер Алія Ізетбегович наполягав на унітарній державі. У червні 1992 року миротворці ООН взяли під контроль аеропорт Сараєво для надання гуманітарної допомоги, але порушення режиму припинення вогню тривали.

Із загостренням конфлікту НАТО у 1995 році розпочала Операцію «Навмисна сила», щоб послабити військовий потенціал Сербії. Понад 3500 авіаударів було завдано по сербських позиціях, що змусило їх почати переговори. Це призвело до Дейтонської угоди у листопаді 1995, офіційно підписаної в Парижі в грудні. Угода вимагала, щоб Сербія припинила підтримку боснійських сербів, а Хорватія — відмовилася від територіальних амбіцій.

Боснія і Герцеговина постала як розділена держава зі складною політичною системою. Вона була розділена на два автономні утворення: Федерацію Боснії та Герцеговини (мусульмансько-хорватське утворення) та Республіку Сербську (сербське утворення). Управління містило тристороннє президентство з представниками босняків, сербів і хорватів, і двопалатний парламент. Округ Брчко, стратегічний район, через територіальні суперечки залишився під міжнародним наглядом.

Мапа Боснії та Герцеговини: синим та голубим - Федерація Боснії та Герцеговини, червоним - Республіка Сербська, жовтим - округ Брчко

Боснійська війна залишила тривалі етнічні розбіжності, попри зусилля з примирення. Боснія, як і Україна сьогодні, шукала міжнародної підтримки, але зіткнулася з затримками та політичними складнощами у забезпеченні тривалого миру.

Опитування Міжнародного республіканського інституту (дані були зібрані в період з 16 листопада по 28 листопада 2018 року шляхом face-to-face інтерв'ю, опитано 1019 жителів БіГ з усіх регіонів, похибка не перевищує 3,22%) 2018 року показало це розмаїття БіГ: 50% опитаних ідентифікували себе як мусульмани (босняки), 35% — як православні (серби) і 13% — як католики (хорвати), з різною релігійністю (13% дуже релігійні, 49% певною мірою релігійні, 31% не дуже релігійні, 5% нерелігійні). Ця релігійна мозаїка, яка має коріння в історії, підкреслює багатоконфесійний характер БіГ, де релігія залишається центральною для культурної ідентичності, навіть якщо вона розпалює потенційний конфлікт.

Чи закінчився крихкий мир у 2025 році

Сучасна Боснія і Герцеговина страждає не лише від етнічного розколу між босняками-мусульманами, православними сербами та хорватами-католиками, але й від політичних і функціональних негараздів. До підживлення ліній розлому дослідниця Еанна Маккі називає причетним боснійського сербського проросійського політика, Президента Республіки Сербської Милорада Додика. Він є симпатиком російського диктатора, неодноразово відвідував Москву після повномасштабного вторгнення, а Путін свого часу нагородив Додика орденом Олександра Невського за «зміцнення партнерства» між Росією і Республікою Сербською. Сепаратистською риторикою Додик накликав на себе численні санкції з боку США. У 2018 році Москва допомагала Додику з підготовкою сепаратистських воєнізованих формувань.

Республіка Сербська у березні 2025 року прийняла статті нової конституції республіки, які порушують конституцію Боснії. Положення спрямовані на розширення автономії для Республіки Сербської, створення окремих інституцій, включаючи армію та судову систему, і містять положення про самовизначення та право утворювати конфедерації з іншими країнами. Проєкт був представлений Милорадом Додиком. Боснійська державна прокуратура звинуватила Додика та його помічників у спробі підірвати конституцію Боснії та видала наказ про їхній арешт.

Наприкінці лютого 2025 року боснійський суд засудив Додика до одного року за ґратами та заборонив йому займатися політикою на шість років за сепаратизм і порушення рішень міжнародного високого представника, який контролює Дейтонські угоди. Цей договір 1995 року зупинив етнічну війну, яка тривала понад три роки й забрала життя сотні тисяч людей. Складна структура управління, встановлена ​​Дейтонським рішенням і розроблена для запобігання подальшому конфлікту, стала ґрунтом для розростання розбіжностей.

Додик усі звинувачення з боку Федерації Боснії відкинув та заявив, що проситиме Росію накласти у Радбезі ООН вето на продовження присутності миротворчих сил Європейського Союзу EUFOR в Боснії і Герцеговині. Сам Додик, хоч і засуджений, але вільно пересувається, нещодавно відвідав Сербію та Ізраїль. У відповідь на його візити представництво Інтерполу в боснійській столиці Сараєві 27 березня видало ордер на арешт та оголосило його в міжнародний розшук.

Як припускають автори «Європейської правди» Володимир Цибульник та Юрій Панченко, Додик розраховує, що зможе скористатися «вікном можливостей», яке виникло для Республіки Сербської, задля виходу зі складу БіГ та її подальшого приєднання до Сербії. «Втім, придушення сепаратистського заколоту може стати для БіГ початком шляху до перетворення на повноцінну державу, в якій окремі національні меншини більше не можуть блокувати її зовнішній курс», — йдеться у статті.

Створення нестабільності в цьому регіоні — частина стратегії Росії, яка користується історичною прихильністю сербів і Республіки Сербської та намагається роздмухувати конфлікт на Балканах. Логіка Москви, як пояснює Максим Саморуков, науковий співробітник Берлінського центру Карнегі по вивченню Росії та Євразії, така: поки інтеграція держав Західних Балкан до євроатлантичних інституцій залишається незавершеною, Захід не бажатиме йти далі та пропонувати членство в НАТО та ЄС Грузії, Молдові й Україні. Тому Москві зручно гальмувати врегулювання конфліктів у регіоні, сприяючи міжнаціональній ворожнечі й інструменталізуючи антизахідні та проросійські настрої, які традиційно сильні в регіоні.

Виклики реінтеграції та уроки для України

Попри закінчення війни та підписання Дейтонських угод, ситуація в регіоні не принесла стабільності. Досвід БіГ має щонайменше три важливі уроки для України:

• По-перше, поступки БіГ сепаратистським силам, такі як визнання суб’єктності Республіки Сербської, демонструють, що тимчасові мирні угоди не є гарантією сталого миру і можуть підживлювати довгостроковий конфлікт. Україна ризикує потрапити у пастку, ведучи переговори з Росією, доки її території не будуть повністю звільнені. Оскільки роль Росії, як і Сербії в БіГ, ризикує увічнити агресію, а не забезпечити тривалий мир.
• По-друге, включення противників воєнного часу в БіГ до своєї політичної структури завадило довготривалому миру, оскільки ці суб’єкти продовжують підривати цілісність держави. Якщо Україна впроваджуватиме люстрацію — заборонить колаборантам і прихильникам окупації займати державні посади — це зможе запобігти відродженню проросійських сил, які загрожують суверенітету України, забезпечуючи мирний процес, зосереджений на національній єдності, а не на розколах.
• По-третє, міжнародне посередництво у ситуації в БіГ хоч і вкрай важливе, але має свої обмеження у розв’язанні динаміки локальної війни. Дейтонські угоди віддали пріоритет припиненню насильства над довгостроковою стабільністю, роблячи БіГ вразливою до відновлення ескалації. Україна має визначити свої власні мирні пріоритети, остерігаючись зовнішніх рішень, які можуть віддавати перевагу короткостроковим припиненням вогню над територіальною цілісністю та національною єдністю. Міжнародна підтримка є життєво важливою, але Україна повинна очолити свої мирні зусилля, щоб уникнути нестабільності, з якою стикається БіГ через десятиліття після закінчення війни.