Місія України

Україна втратила контроль над 18% своєї території. Лише наполовину ми забезпечуємо фінансові потреби держави з власних джерел. Кілька мільйонів громадян виїхало з країни в західному напрямку. І ще пара мільйонів – у східному. В сучасній Україні найнижчий у світі показник народжуваності й один із найвищих показник смертності. Наші професори отримують зарплату на рівні прибиральниць у супермаркеті, а штат академічних інститутів складається наполовину з пенсіонерів, а інша його частина – з вакансій. Країна, з якою в нас найдовший кордон, відмовляє нам у праві називатися нацією і мати власну державу. А інша країна, що є гарантом безпеки північноатлантичного співтовариства, офіційно відмовляється гарантувати нам захист у майбутньому.Україна балансує на межі життя і смерті, чіпляючись за ілюзорні обіцянки геополітичного хижака більше не нападати й геополітичного лузера – захищати свої майбутні "інвестиції". Чи доречно за цих умов говорити про якусь національну місію?Гегель говорив, що кожний народ має свою національну ідею і що всі ці національні ідеї є нічим іншим, як щаблями зростання Світового Духу, котрий у цих національних формах реалізовує універсальний зміст і спрямовує цивілізацію до ідеалу.Власне, наявність національної ідеї як специфічного ідейного внеску в історію цивілізації й відрізняє в гегелівській концепції "історичні" народи від "неісторичних". До числа останніх німецький філософ початку XIX ст. зараховував абсолютну більшість слов'янських народів, оскільки на той час у їхньому існуванні важко було збагнути якусь ідейну основу.Втім, із часів Гегеля багато що змінилося, на історичну арену вийшло багато народів, про яких у старій Європі до певного часу не чули й навіть не підозрювали про їх існування.Наприклад, повернулася з небуття польська державність. У часи Гегеля поляки досить драматично переживали свою втрату незалежності й утілювали власне розуміння націо­нальної ідеї не лише в повстання шляхти (1830-й, 1848-й, 1863 рік), але й у яскраві поетичні та філософські форми. Польська світова місія у візіях Бродзінського, Товянського, поезіях Адама Міцкевича, Юліуша Словацького уявлялася то за аналогією з Марією Магдалиною, що спокутує власні гріхи, то з самим Ісусом Христом, що терпить страждання за гріхи всього людства.Щоправда, після відновлення справжньої незалежності, яка стала можливою лише після розпаду соціалістичного табору, польська самобутність знайшла собі нове річище реалізації – переважно у сфері дрібної комерції та трудової міграції у країни розвинутого Заходу. Але сьогодні перед лицем російської загрози і кризових явищ всередині європейського співтовариства Польща отримала шанс на лідерство в безпековій сфері та бере активну участь в оновленні принципів функціонування ЄС. От такий приклад для нас, як дочекатись і не змарнувати свого шансу.Українська ідея сьогодні гучно заявлена у світі як право нації бути, але поки що туманно відповідає на запитання: ким бути?Історія привела нас до ролі форпосту в захисті цінностей Вільного Світу від неоімперських зазіхань Москви. Ця місія конкретна й гостро актуальна, але її реалізація обумовлена багатьма ситуативними чинниками. По-перше, імперські амбіції та реваншизм сучасної Росії й нині багатьма в Європі сприймається досить скептично. Не кажучи вже про Америку. Росія у війні 2022–2025 років показала свою слабкість і сьогодні розглядається ключовими світовими гравцями, приблизно як Османська імперія другої половини XIX ст. – початку ХХ ст.: "Хвора людина Європи".По-друге, нинішня ситуація може кардинально змінитися. Найімовірніше, стримування Росії залишиться важливим викликом для Європи в найближчі десятиріччя, і Україна гратиме в цьому важливу роль. Але не можна виключати також спроби "перезавантажень" у відносинах між Європою та Росією, а також можливість нової "перебудови" в самій Росії. Тому українську ідею, наше розуміння власної цивілізаційної місії треба будувати на більш тривкій світоглядній основі та глибшій історичній перспективі.А це означає, що для виконання свого призначення українці мають дати приклад не лише того, як героїчно захищати власний дім від зовнішнього нападника, але й того, як мудро облаштувати цей дім відповідно до власних уявлень про добро, розвиток і справедливість.Хоч би якою фантастичною здавалася ця перспектива "з окопів", саме вона надає сенсу всьому, що ми як нація силкуємося зробити й довести світові сьогодні.