Нова російська армія?

Час і характер будь-якого завершення російського вторгнення в Україну невідомі й надалі. Проте очевидно, що РФ зіткнеться зі значними труднощами у відновленні своїх сил після закінчення бойових дій.

Процес відновлення дасть російському керівництву можливість зробити вибір щодо організації, підготовки та оснащення майбутніх збройних сил РФ. Зусилля Росії з відновлення її армії не відбуватимуться у вакуумі. Навпаки, вони будуть базуватися на попередніх спробах реформ, висвітлених у хронології на малюнку 1.

Реформи, започатковані в жовтні 2008 року міністром оборони Анатолієм Сердюковим, ознаменували найрадикальніші зміни з моменту створення Червоної армії 1918-го. Вони значною мірою були ініційовані політичними лідерами, які усвідомили необхідність фундаментального перетворення радянських сил масової мобілізації для ведення сучасних війн.

Ці дії були спрямовані на усунення найочевидніших недоліків під час російсько-грузинської війни, зокрема покращення мобільності та логістики, командно-контрольних систем, продуктивності російських аерокосмічних сил, а також підвищення здатності збройних сил РФ вести безконтактну війну. Реформи передбачали оновлення озброєння, модернізацію обладнання, професіоналізацію російської армії, підвищення оперативності звичайних сил та перехід до менших, більш компактних сил із вищим рівнем готовності.

Переформування ЗС РФ зустріло жорстку критику та опір як серед військових, так і цивільних. Поєднання недовіри, суперечливих інтересів політичних еліт і недостатнього фінансування обмежило цей процес. Проте ми, аналітики RAND, свідчимо, що ці реформи продовжують упливати на російську думку.

Є кілька методів, уже доступних для відновлення російських збройних сил. Ми вивчили джерела про історію оборонних реформ у Росії, дії її збройних сил в Україні, а також роботу з особовим складом.

Щоб зрозуміти регіональні перспективи стосовно відновлення російської армії та можливі шляхи цього процесу, ми спілкувались з експертами РФ, дослідниками з аналітичних центрів, представниками розвідки та оборони, урядовими радниками в Польщі, Естонії, Литві та Швеції, а також посадовцями й аналітиками НАТО. Згодом, узагальнивши ці дані, ми визначили чотири потенційні шляхи.

Дивіться, як Кремль до миру готується.

Кожен варіант — це концептуальна модель, що окреслює загальні характеристики російського оборонного відомства та майбутніх сил Росії. Остаточний вибір залежить від того, чи вона прагне якісних (наприклад, інвестиції в передові технології) чи кількісних (приміром, збільшення чисельності сил) вкладень. В окремих випадках ці цілі можуть бути зосереджені на поверненні до знайомих операційних моделей, тоді як інші передбачають значні перебудови, які потребуватимуть суттєвих організаційних та інституційних змін. Шляхи не є взаємовиключними; зусилля Москви з відновлення, ймовірно, поєднуватимуть елементи кожного з них.

Для кожного варіанта є оцінки, як політичні, економічні, демографічні, технічні та зовнішньополітичні фактори можуть сприяти або обмежувати такі зусилля. Також визначено вразливості, пов’язані з кожним варіантом. Іще ми розглянули, як рішення Росії щодо відновлення можуть вплинути на планування та розміщення сил США і НАТО.

Оцінюючи кожен шлях, ми застосували єдиний набір припущень:

• Війна Росії в Україні завершилася.
• Керівництво Росії має схожі цілі та сприйняття, як за режиму Путіна, навіть якщо Путін більше не при владі.
• Сприйняття російським керівництвом США та НАТО залишається незмінним.
• Росія продовжує підтримувати відносини з ключовими партнерами, такими як Китай, Іран, Білорусь і Північна Корея (хоча Москва може прагнути поглибити ці партнерства, щоб досягти своїх цілей).
• Демографічні тенденції продовжуються розвиватися за поточними траєкторіями.
• Відсутній значний народний бунт проти керівництва Росії.
• Росія зберігає свої регіональні претензії.

Шлях №1. План Шойгу

Росія відновлює свої збройні сили (збільшивши їхню чисельність порівняно з тією, що була станом на лютий 2022 року), з огляду на нові загрози, що з’явилися з початку війни в Україні (наприклад, вступ Фінляндії та Швеції до НАТО). Зусилля з трансформації зосереджені на російській армії, яка зазнала значних утрат в Україні. РФ робить вибіркові якісні інвестиції, що, ймовірно, потребуватиме змін у стратегіях оборонних закупівель — зокрема, дедалі частіше звертаючись до партнерів, аби отримати певні технології.

Аргумент на користь цього шляху. Невдачі Росії в Україні були спричинені не структурними вадами, а радше поганим керівництвом у контексті високої інтенсивності конфлікту в оспорюваному середовищі. Москва могла б зробити вибіркові якісні інвестиції, аби виправити ці недоліки.

Чи може РФ це реалізувати? Не всі тамтешні експерти вважають, що Кремль може успішно реалізувати план Шойгу. Окремі регіональні спостерігачі, з якими ми спілкувалися, охарактеризували його як «просто паперовий», нереалістичний і нездійсненний, і вважають, що російське керівництво усвідомлює недоліки плану. Інші фахівці вважають кількісне збільшення теоретично можливим, але бачать якісні інвестиції як складніші для реалізації.

Існують також суперечливі погляди на оборонно-промислові потужності країни. Дехто вважає, що Росія може досягти цілей плану Шойгу, принаймні в кількісному вираженні. Держава переспрямувала фінансові ресурси на оборонний сектор, і цей сектор може конкурувати за робочу силу, оскільки здатен підвищувати зарплати та пропонувати інші стимули.

Однак інші експерти зазначають, що Росія стикається з браком робочої сили, технологій і обмеженнями в ланцюгах постачання, а її науковий капітал і база навичок перебувають у довгостроковому занепаді. Російські цивільні можуть бути не готові підтримувати постійні інвестиції в оборону, яких вимагає план. Крім того, зростання промислового виробництва не гарантує підвищення продуктивності сфери оборони. Корупція впливає на продуктивність оборонної промисловості, а збільшення оборонного бюджету створює більше можливостей для корупції.

Вплив іноземних партнерів. Відносини РФ з іноземними партнерами також формуватимуть реалізацію плану Шойгу. Іран передав російським збройним силам дрони, які мали катастрофічний вплив на полі бою в Україні. Незрозуміло, що Північна Корея могла б постачати Росії, крім запасів боєприпасів радянської епохи, хоча нещодавно вона відправила війська для підтримки війни РФ в Україні. Економічно і технологічно Північна Корея не в змозі надати Росії можливості, необхідні для успіху за планом Шойгу.

Шлях №2. Повернення до старих моделей

Росія повертається до моделі армії, що була до реформ Сердюкова. Вона зосереджується на масовій залученості населення до служби у війську та механізації армії. Військо значною мірою покладається на призов і мобілізацію. Якісні інвестиції тут мінімальні, хоча ключовим елементом цього шляху є більша залежність від ядерного стримування РФ та інвестиції в нього. Москва спирається переважно на технології, які може виробляти самостійно, компенсуючи будь-які технологічні прогалини кількістю або асиметрією, а не отримуючи передові розробки від союзників.

Аргумент на користь цього шляху. У багатьох аспектах російські військові змушені були повернутися до цієї моделі під час війни в Україні, спираючись на старіші системи, переважальну вогневу міць і масовість.

Чи може Росія це реалізувати? Повернення до старих моделей може бути більш здійсненним шляхом для РФ. Як зазначив один експерт у дискусіях із нами, Москва «орієнтована на кількість і зосереджена на командирах».

Важливість спадковості в оперативному мисленні в РФ робить повернення до старих операційних моделей більш імовірним. Як зауважив один фахівець, Москва, ймовірно, «ставить на кількість, а не на якість». Російські військові можуть вважати, що вони здатні «перетворити кількість у якість».

Такий шлях передбачає більший акцент на російських ядерних силах, що буде підтримано самодостатністю «Росатома», державної ядерної корпорації. «Росатом» вертикально інтегрований і контролює весь виробничий цикл — від видобутку урану до збагачення для виробництва ядерного палива та ядерної зброї. Ядерна промисловість Росії — це своєрідний генератор високих технологій, які можуть бути передані в інші сектори.

Вплив іноземних партнерів. Іноземні партнерства Росії підтримуватимуть підхід, орієнтований передусім на кількісні збільшення, а не на якісні поліпшення. Зокрема, тісна співпраця з Білоруссю приведе до кількісних переваг, зокрема нарощування виробництва в російській оборонній промисловості та як потенційне джерело додаткового персоналу.

Цей шлях також може відображати вподобання самого Путіна щодо повоєнного відновлення. Результат війни — особистий проєкт очільника Кремля. Як пояснив нам один посадовець із країни-члена НАТО, «Він готовий брати на себе більше ризиків, але не готовий до великих змін. [Як наслідок, Росія] спиратиметься на масовість. Оскільки у Росії немає часу, вона покладатиметься на те, що має і що знає, а це масовість».

Шлях №3. Нові реформи

Примітка редакції. Вибачте, а ось тут реально кумедний пункт.

Росія робить акцент на якісних інвестиціях замість масовості. Так вона відновлює меншу, але якісно кращу армію та здійснює трансформацію її штату. РФ віддає пріоритет розвитку і використанню асиметричних можливостей, російської розвідки, безпеки й спеціальних військових служб; приватні військові компанії та інші нерегулярні формування використовуються більш стратегічно і краще інтегруються зі збройними силами.

Аргумент за цей шлях. У багатьох аспектах він є протилежністю повернення до старих моделей. Це зосередженість на якісних інвестиціях замість масовості. Зміни, подібні до тих, що були запроваджені на початку реформ Сердюкова, із фокусом на тих сферах, які були менш успішні (наприклад, реформи персоналу) або недостатньо фінансовані (приміром, безконтактні можливості), як це спочатку планувалося.

Чи може Росія це реалізувати? Тяга РФ до масовості зробить її керівництво менш схильним обирати цей шлях. Однак можуть бути спроби впровадити цю модель у окремих частинах російських збройних сил, створюючи те, що експерти назвали «островами професіоналізації».

Здатність Росії відновлюватися шляхом якісних поліпшень, зменшуючи залежність збройних сил від масовості, залежатиме від здатності країни отримувати й упроваджувати високотехнологічні можливості.

Роль технологічної спроможності. Війна в Україні продемонструвала Росії перевагу західних технологій, навіть якщо українські сили воюють зі старішим західним озброєнням. Кремль усвідомлює сильні сторони західних можливостей, що може вплинути на російських лідерів обрати такий метод. Експерти застерігають, що Росії буде важко здійснити якісні покращення по всіх збройних силах: вона історично мала труднощі з підтриманням технічних навичок у лавах армії. З початку війни в Україні технічні спеціалісти масово покинули РФ, а наявна робоча сила технологів у російському військово-промисловому комплексі продовжує старіти. Оскільки санкції тривають, здатність країни імпортувати необхідні компоненти, такі як мікрочипи, залишатиметься обмеженою.

Здатність Росії відновлюватися шляхом якісних поліпшень залежатиме від її можливості отримувати й упроваджувати високотехнологічні можливості.

Путін скаже: винна Грета Тунберг?

Шлях №4. Нова модель

Росія впроваджує значні інституційні реформи в оборонному відомстві. Щоб залишатися стратегічно конкурентоспроможною, вона перебудовує збройні сили відповідно до нової операційної моделі, яка може адаптувати елементи наявних моделей, таких як американська та західна або китайська моделі. РФ робить вибіркові якісні інвестиції. Вона шукає зовнішній досвід, аби поліпшити свою оперативну майстерність і тактику, та використовує ключові зовнішні відносини, щоб надалі купувати нові технології й розвивати нові стратегічні партнерства.

Аргумент за цей шлях. Радянська або російська операційна модель більше не є життєздатною, що засвідчено слабкими результатами російських збройних сил в Україні. Цей шлях був би визнанням того, що реформи Сердюкова, як вони були реалізовані, і нинішня російська операційна модель не спрацювали в Україні. Натомість російські оборонні інституції та стратегія потребують перебудови з нуля, щоб відповідати вимогам сучасної війни.

Чи може Росія це реалізувати? Щоб залишатися стратегічно конкурентоспроможними, ЗС РФ розробили б нову операційну модель або адаптували б елементи інших наявних моделей (наприклад, американської та західної або китайської). Це було б результатом теоретичних роздумів упливових військових мислителів Росії про природу майбутнього конфлікту та необхідну структуру російських збройних сил, що спонукало б Кремль впроваджувати радикальніші зміни.

Однак політична та стратегічна культури сучасної Росії роблять прийняття нової операційної моделі малоймовірним, особливо такої, що використовує підхід до командування за принципом місії та покладається на ініціативу нижчих ешелонів. Це стримує військових посадовців від ухвалення рішень і проявлення ініціативи без явних наказів від начальства. За цією системою, визначеною як «негативний відбір», за словами експертів, із якими ми спілкувалися, будь-яка пропозиція вдосконалення карається, оскільки вона може призвести до порушень і критики системи.

Якщо командири наземних сил у війні в Україні, які були змушені проявляти ініціативу під час бою, піднімуться кар’єрними щаблями в російському оборонному відомстві, перехід до операційної моделі, зосередженої на командуванні за принципом місії, може бути більш здійсненним. Проте Росія навряд чи змінить спосіб ведення війн своїми збройними силами.

Вплив іноземних партнерів. Росія шукала б зовнішній досвід, щоб поліпшити свої операції і тактики, та використовувала б ключові зовнішні відносини (особливо з Іраном, Північною Кореєю та Китаєм), аби і надалі купувати нові технології й розвивати стратегічні партнерства. Проте були б значні обмеження на здатність Росії адаптувати китайську операційну модель. Межі підтримки Китаєм РФ були очевидні впродовж війни в Україні. Путін описав відносини як «без обмежень», але на практиці є багато чутливих моментів, включно з різними толерантностями до ризиків і чутливістю щодо відносного статусу Росії у двосторонніх відносинах. Крім того, Москва може вирішити, що вона може і повинна реформуватися на основі власних традицій, а не створювати залежність від інших.

Нова операційна модель також була б визнанням того, що реформи Сердюкова і нинішня операційна модель не показали себе надійними під час бойових дій в Україні.

Загальна оцінка потенційних шляхів відновлення

Таблиця 1 узагальнює шляхи відновлення, розглянуті в аналізі RAND, включно з оцінкою ступеня організаційних змін, необхідних для реалізації кожного шляху.

Завершення війни в Україні визначатиме уроки, які Кремль винесе з конфлікту, і рішення, які її лідери ухвалюватимуть не лише щодо відновлення, а й щодо національної безпеки Росії та її ролі в міжнародному порядку загалом. Однак ці уроки можуть бути контрінтуїтивними і не збігатися з тими, які США та їхні союзники отримають із війни. Москва історично була готова миритися з високими втратами серед своїх військових сил, і ранні невдачі на початкових етапах війни в Україні не призвели до широких закликів провести радикальні трансформації у РФ.

Її відносини з ключовими партнерами — зокрема з Китаєм, але також з Іраном, Білоруссю та Північною Кореєю — значною мірою впливатимуть на процес відновлення та повоєнну реальність Росії. Причому Китай залишатиметься найважливішим, оскільки війна в Україні посилила залежність Москви від Пекіна. Китай, який має нижчу толерантність до ризиків і нестабільності, ніж Росія, не може дозволити РФ програти війну в Україні, але навряд чи пожертвує власними економічними та геополітичними цілями, щоб підтримати російську армію.

Залежність РФ від воєнної економіки створить залежність від обраного шляху. Структурна трансформація російської економіки для підтримки війни в Україні матиме далекосяжні наслідки. Оборонно-промислова база стала залежною від державних витрат — вузол, який буде важко розв’язати, коли війна завершиться. Лідери Росії можуть і далі мілітаризувати економіку навіть після закінчення війни.

Фокус не лише на швидкості відновлення, а й на його характері необхідний для повного уявлення про ймовірні риси майбутніх сил Росії. Хоча регіональні союзники США уважно стежать за цим процесом, розмови серед сусідів Росії про відбудову російської армії зосереджені на прогнозуванні швидкості цих зусиль.

Навіть якщо Росія не зможе відновити збройні сили, вона все одно становитиме значну загрозу для інтересів США та Заходу на європейському театрі. Оскільки РФ прагне відродити свою армію для протидії загрозам уздовж своїх кордонів, її акцент на масовість, вогневу міць і оборонні системи значно навантажить сили НАТО.

У цьому плані кілька елементів розбудови російської армії, які виглядають як ретроградні дії, наприклад, рішення більше спиратися на можливості та системи, які не були популярні в минулому, можуть насправді ускладнити для США та їхніх союзників боротьбу з частково відновленою російською армією: РФ, таким чином, може становити більш непередбачувану загрозу.