Від кабали до "роял-флеш": як Україна уклала "угоду століття" зі США і коли вона запрацює

30 квітня у Вашингтоні Україна та США уклали багатостраждальну угоду про корисні копалини. Вона врешті заспокоїла Трампа та насправді стала великою дипломатичною перемогою Києва.

24 Канал розповідає та пояснює, чому це не лише моральна перемога, але й потенційно політична.

Довгий шлях до угоди про корисні копалини

Ресурсна чи то пак "мінеральна угода" пройшла через декілька стадій метаморфоз, які подекуди все більше нагадували 7 кіл пекла. Її обриси з'явилися як ініціатива української сторони, щоб заохотити нову адміністрацію США в подальшій підтримці України та створити для неї ситуацію Win-Win.

У такому варіанті проєкт проіснував до січня 2025 року, поки за нього не взялися юристи Трампа (чи ті, хто називають себе юристами, бо до них та їхньої профпридатності виникло чимало запитань).

Вони кардинально змінили суть потенційної угоди та перетворили її на щось, що більше нагадувало кабальну угоду імперії з банановою республікою. Зливи в ЗМІ деталей цього варіанту шокували світ і змусили пригадати вже забутий мем про "цинічних бариг".

Трамп не просто зажадав повернення США допомоги, яку Україна безплатно отримала в часи Байдена, але й "поставив нас на лічильник", буквально втричі збільшивши суму, яку зажадав отримати. Так, мова про 350 мільярдів доларів, при цьому консенсусна оцінка американської допомоги – 110 мільярдів, 5 з яких мали б бути розтягнуті в часі на наступні кілька років.

Україна відмовилась підписувати договір про власне закріпачення і викликала справжню істерику в Трампа та його команди (президент Зеленський був названий диктатором, а Україна – винною за те, що на неї напали). Утім, вже незабаром емоції тимчасово вгамувалися й українським дипломатам вдалося справжнє диво – вони нівелювали всі небезпечні місця "угоди" та перетворили її на цілком позитивний меморандум "за все добре", без усілякої кабали.

Саме такий варіант полетів підписувати 28 лютого 2025 року до США Зеленський. Що відбулося далі – вже історія. Скандал в Овальному домі, ініціатором якого були Трамп і Джей Ді Венс, став, мабуть, головним символом перших 100 днів нового президента США.

Після гучної сварки США вирішили показово покарати України та зупинили всю військову допомогу, зокрема надання розвідувальних даних. Крім того, в ці дні США все активніше почали демонструвати публічну підтримку дій Росії на всіх рівнях, мало не перетворившись на союзника Путіна.

Щоб вгамувати істерику США, на допомогу Україні прийшли її європейські союзники – Франція та Велика Британія, але не лише вони: більшість європейських лідерів доклалися до того, щоб переконати Трампа не рубати з плеча та відновити переговори.

Вони знову стартували після паузи в 10 днів у саудівській Джидді. Там же Україна та США домовились повернутися до переговорів по ресурсній угоді. При цьому Америка виставила ще жорсткіші умови, ніж були в першому кабальному варіанті.

Україна показала свою жорсткість на переговорах

Важко уявити, яких зусиль коштувало українським дипломатам та чиновникам, що брали участь у переговорах, просто стриматись і не придушити шановних, але цинічних "партнерів" просто під час засідань. А проте результат переговорів перевершив усі наші сподівання. Бо українцям знову вдалося увійти в одну річку двічі, здійснивши чергове чудо.

У підсумку всі жорсткі пункти Трампа були нівельовані, і 30 квітня 2025 року Україна та США підписали цілком притомну та прийнятну угоду. Від імені України документ підписувала віце-прем'єрка Юлія Свириденко, а від США – міністр фінансів Скотт Бессент.

Скотт Бессент і Юлія Свириденко / Фото з фейсбук-сторінки Свириденко

При цьому останній не зрадив собі й вже на фініші влаштував істерику, звинувативши Україну ледь не в зриві переговорів, коли дізнався, що документ потребуватиме ратифікації українським парламентом, після чого лише можна буде підписати інші супровідні договори, щоб фіналізувати угоду. Однак і цей сплеск вдалося вгамувати та американців заспокоїти.

Тобто ми опинилися в доволі дивній ситуації, коли Україна виявилась старшою в кімнаті та змушена була навчати США діловій етиці та дипломатії. А ще – демонструвати справжній The Art of the Deal, яким так пишається Трамп і його оточення.

У реальності ж Україна показала свою жорсткість на переговорах і повторила дипломатичний подвиг Талейрана на Віденському конгресі 1815 року, перетворивши кабальну угоду на вигідну та цілком прийнятну.

Вже 1 травня ми отримали її текст і нині угода чекає на ратифікацію у Верховній Раді та подальшого підпису президента, після чого набуде чинності.

Українська делегація під час підписання угоди / фото з фейсбук-сторінки Свириденко

Що передбачає "Угода про корисні копалини"

• Створення спільного інвестиційного фонду з відбудови України, який залучатиме глобальні інвестиції.

Фонд створюється на рівноправних умовах – 50/50. Жодна зі сторін не матиме голосу, що переважає, але де-факто остаточний контроль за Фондом залишається за Україною.

У першому варіанті – за США, причому потенційні суперечки мали вирішуватись за юридичними нормами США.

Україна домоглася скасування і цієї вимоги й наполягла, щоб юридичні нюанси узгоджувалися відповідно до національного законодавства України та законів ЄС.

• Надра залишаються в українській власності – це закріплено угодою. Всі ресурси на нашій території та в територіальних водах належать Україні. Саме українська держава визначає, де і що видобувати.

Угода не стосується вже чинних проєктів, а лише нових. Також вона не передбачає змін у процесах приватизації або управлінні державними компаніями – вони й далі належатимуть Україні.

• В угоді прописаний перелік корисних копалин, видобутку яких вона стосується.

Мовиться про український видобуток алюмінію, сурми, миш'яку, бариту, берилію, вісмуту, церію, цезію, хрому, кобальту, міді, диспрозію, ербію, європію, фтору, плавикового шпату, гадолінію, галію, германію, золота, графіту, гафнію, гольмію, індію, іридію, лантану, літію, лютецію, магнію, марганцю, неодиму, нікелю, ніобію, паладію, платини, калію, празеодиму, родію, рубідію, рутенію, самарію, скандію, танталу, телуру, тербію, тулію, олова, титану, вольфраму, урану, ванадію, ітербію, ітрію, цинку, цирконію, нафти, природного газу.

Цей перелік може бути розширений лише за згодою сторін.

Фонд наповнюватиметься коштом інвестицій і прибутків від нових ліцензій, а не вигаданих боргів, що більше схожі на репарації, тобто всі ці претензії про "350 мільярдів" відкинуті, також США погодились, що Україна не має відшкодовувати допомогу взагалі, адже це були гранти.

• Також угода відкриває шлях до отримання американської військової допомоги, якої до цього від Трампа не було ані цента. При цьому США будуть готові надавати Україні також і технології.

Як має працювати майбутній Фонд: деталі від Юлії Свириденко:

• США роблять внесок у Фонд. Крім безпосередньо коштів, вони можуть робити його і новою допомогою – наприклад, системами ППО для України.
• Україна вносить 50% доходів державного бюджету від нової ренти на нові ліцензії на нові ділянки. Україна також може робити додаткові внески, окрім цього базового, якщо вважатиме за необхідне. Йдеться про співпрацю на десятиліття вперед.
• Далі Фонд інвестує у проєкти із видобутку корисних копалин та нафти й газу, а також в супутню інфраструктуру чи перероблення. Конкретні інвестиційні проєкти, на які будуть спрямовані кошти, Україна і США визначатимуть спільно. Важливо, що Фонд може інвестувати виключно в Україну.

Ми очікуємо, що перші 10 років прибутки та надходження фонду не розподіляються, а можуть лише інвестуватись в Україну – у нові проєкти чи відбудову. Ці умови будуть обговорюватися додатково. Ми сформували версію угоди, що передбачає взаємовигідні умови для обох держав. Це Угода, в якій США відзначають своє прагнення сприяти досягненню довгострокового миру в Україні та визнають вклад, який Україна зробила у глобальну безпеку, відмовившись від ядерного арсеналу. Угода, в якій США відзначають свою відданість питанням української безпеки, відновлення і реконструкції,
– наголосила Свириденко.

Текст угоди читайте тут:

Як угода буде працювати на практиці та яке значення

Варто бути реалістами та визнати, що пані віцепрем'єрка описує ідеальний варіант, якого, на жаль, не буде. І проблема зовсім не в українській корупції, якою так переймався радник президента США з нацбезпеки Майк Волц, поки "не вийшов з чату".

У питаннях корупції Америка сама може дати фору будь-кому і тут далеко не потрібно ходити за прикладами, згадуючи те, як вони хазяйнували в Іраку та Афганістані, чи як пан Віткофф продавав старий готель в Нью-Йорку катарцям, а на зятя Трампа раптово пролився золотий дощ саудівських грошей, чи як сам Трамп фактично займається інсайдерською торгівлею просто з Овального кабінету.

А можна й згадати провалені спільні інфраструктурні проєкти США в Боснії та Герцеговині, або ж політичний лобізм під прикриттям роботи в наглядових радах представників американської політичної еліти чи їх родичів в Україні.

Насправді далеко копати не треба, бо причини всі на поверхні. По-перше, досі йде війна, що й не думає завершуватись. По-друге, розробка нових родовищ і проєктів – це питання не місяців, а років, можливо, навіть десятиліть. По-третє, це питання мільярдних інвестицій та послідовної стратегії, чим нинішня влада США навряд чи може похвалитись.

Це добре розуміють у Києві й взагалі всі, хто зберігає адекватність. Можливо, це розуміють навіть окремі члени команди Дональда Трампа. Але не сам Трамп. Для нього це привід заявити про величну перемогу (яких насправді набралося в нього не так і багато), станцювати свій дивний танок і зібрати чергові "лайки" у власній соцмережі.

При цьому не варто недооцінювати сам факт угоди, бо вона прив’язує США до України та робить нас набагато років вперед "їхніми сучими синами". Тут не треба ображатися, адже мова йде про крилатий вираз, який приписують президенту Франкліну Рузвельту. Так він нібито висловився про президента Нікарагуа Самосу. До пана Самоси у США були претензії, але він був антикомуністом і проводив у стратегічно важливому регіоні проамериканську політику, зберігаючи право на власний погляд щодо управління державою.

У даному контексті "Угода" відкриває для США шлях, як знову підтримувати український спротив і дає не лише надійний інструмент, але й можливість захиститися від криків, нібито Америка дарує нам гроші та зброю. Тепер Трамп має опцію говорити, що це інвестиції, які принесуть американцям мільярди й навіть трильйони.

Київ натомість вже не зобов’язаний оперувати у перемовинах з США словами про захист демократії та абстрактні цінності, а все звести до зрозумілих Трампу та трампоподібних персонажів цифр і чисел з багатьма нулями. Або картами, бо, за словами того ж трампового міністра Бессента, у нас раптово з'явився на руках роял-флеш.

Ви знаєте, як президент Трамп сказав в Овальному кабінеті Зеленському: "У вас немає козирів". Ну, знаєте що? Президент Трамп роздав йому роял-флеш,
– міністр економіки США Скотт Бессент коментує підписання ресурсної угоди й не згадує про початкові позиції сторін.

Що відбувається – добре зрозуміли росіяни. Нині "на болотах" стоїть суцільне волання та визнання факту, що Трамп і Америка – знову більше не друзі, а "цілі СВО" – вкотре під питанням. Бо в далекому Тусоні на українські літаки показово вантажать запчастини до F16, але в українському офісі видання Kyiv Post маловідомий інсайдер вже пише про запит адміністрації президента США до Конгресу про надання Україні дебютного за часів каденції Трампа збройного пакету на поки що "скромні" 50 мільйонів доларів.

Ресурсна угода із США – це фактично перший результат ватиканської зустрічі із Трампом,
– президент України Зеленський 1 травня натякає, що це лише "початок чудової дружби".

Так, цей відкат до нормальності можна було зробити спокійно і тихо, без зайвих істерик, скандалів і зупинок воєнної допомоги вже в перші тижні правління Трампа. Але за умови, що новий президент США був би адекватним і не вирішив, що спершу потрібно облизувати Путіна, знищити авторитет Америки як надійного партнера, гаранта і наддержави, розсваритися з усіма союзниками та партнерами, і лише потім, пройшовши коло ганьби, повернутися до того, що й так було на столі. Але який таймлайн, такий і The Art of the Deal.

Утім, Дональд Трамп ще може виставити всіх диванних аналітиків, зокрема й команду авторів аналітичного відділу 24 Каналу, на посміховисько і зробити так, що ресурсна угода між Україною та США дійсно запрацює на повну силу та насправді принесе американцям та українцям сотні мільярди доларів. Для цього потрібна перемога України та звільнення окупованих територій, але щоб цього домогтися, пан президент має дослухатися до хіта пана Моше Асмана та почати діяти відповідно. Тоді можна буде подумати й про Нобелівську премію миру.

Хіт Моше Асмана: дивіться відео