Трент вирушає до Реалу: як Ліверпуль втратив найкращого вихованця з часів Джеррарда

Коли Трент Александер-Арнольд під час березневого міжнародного вікна попросив особисту зустріч з Арне Слотом, у Ліверпулі зрозуміли: настав момент, якого вони так боялися.

26-річний захисник залишився у Мерсісайді, відновлюючись після травми гомілкостопа. Чутки почали набирати обертів ще після поразки від Ньюкасла у фіналі Кубка ліги, і тепер, після тижнів і місяців роздумів, настала мить рішення.

Александер-Арнольд повідомив Слоту: нового контракту не буде. Після 20 років у клубі, де він пройшов шлях від дитини до капітана і виграв усе, що міг, Трент захотів новий виклик.

Його мотивувала ідея довести свою цінність у новому чемпіонаті — у статусі зіркового підписання для найвибагливішого клубу у світі. Залишитись було б просто — але не правильно, вважав він.

Із того часу питання стояло лише в одному: коли і як сказати це мільйонам фанів, які досі вірили, що він залишиться ще принаймні на чотири роки.

Як і його колишній тренер Юрген Клопп, Трент обрав емоційне відеозвернення — простий, стриманий, але болісний жест.

Втім, відповідь на головне питання — "куди?" — поки що офіційно не пролунала. Контракт із Реалом ще не підписано, але всі дороги ведуть саме на Сантьяго Бернабеу.

Александер-Арнольд не має ілюзій щодо того, як сприймуть його рішення.

Хтось радив йому зачекати з оголошенням до завершення церемонії вручення трофею АПЛ та переможного параду 26 травня — мовляв, так можна уникнути освистування на останніх матчах сезону й на переповнених вулицях міста.

Але він твердо стоїть на своєму: мовчати до останнього — це було б проявом слабкості. Краще говорити відверто. Реакція буде різною — десь різкою, десь співчутливою. Трент сподівається, що більшість все ж зрозуміє його вибір. Хоча і не виключає, що частина так і не пробачить.

У цій історії немає героїв і зрадників

Коли мова заходить про ситуацію з контрактом Трента Александера-Арнольда, важливо визнати: логіка є по обидва боки.

Якщо футболіст хоче грати за Реал, чи доречно казати йому, що це — неправильне бажання? Водночас, для вболівальників, які витрачають тисячі фунтів, щоб бачити улюблену команду наживо, рішення вихованця клубу перейти до суперника по Лізі чемпіонів — удар під дих. Емоції неминучі, особливо коли Ліверпуль перебудовується і готується знову боротися за титули в Англії та Європі.

Поки розчарування не перетворюється на токсичність чи погрози — це все частина гри. Та сама пристрасть, яка й робить футбол живим.

Тож як сталося так, що сторони розійшлися? Причина — в поганому таймінгу. Контракт Трента підлягав оновленню влітку 2023 року — саме тоді, коли клуб переживав чергову зміну спортивного директора, вже третю за два роки.

Юрген Клопп зважував своє майбутнє, увага керівництва була зосереджена на повному перезапуску півзахисту, а десь на верхівці, ймовірно, існувало неписане припущення: хлопець із Вест-Дербі підпише чергову угоду, щойно йому її запропонують — як це вже було раніше.

Александер-Арнольд же, справедливо чи ні, відчув, що його питання відклали на потім. І навіть не було зрозуміло, хто конкретно від імені клубу вестиме переговори. У такі моменти футболіст може відчути себе недооціненим або сприйнятим як належне — навіть якщо це зовсім не той сигнал, який мали намір подати керівники, просто зайняті іншим порядком денним.

Саме тоді, влітку 2023-го, Трента призначили віцекапитаном. З боку клубу це було чітким свідченням його значущості. І якби перемовини почались ще тоді — а структура в департаменті футболу була такою ж стабільною, як зараз, — усе могло скластися інакше.

Є ті, хто з перших вуст підтвердить: ще два роки тому він лише чекав, коли його покличуть говорити про новий контракт.

Тривожність через затягування переговорів

5 жовтня минулого року Александер-Арнольда попросили поспілкуватися з пресою напередодні матчу Ліги Європи проти Юніон Сент-Жилуаз. На той момент він дедалі більше нервував через відсутність будь-якого прогресу в перемовинах щодо нового контракту.

Поза камерами того дня його прямо запитали: чи не спокушає його приголомшливий старт Джуда Беллінгема в Реалі наслідувати приклад партнера по збірній та переїхати до Іспанії? Без вагань Трент відповів, що цілковито зосереджений на Ліверпулі.

Що ж змінилось? Фактично — все в клубі. Переговори так і не розпочались, а вже за місяць Юрген Клопп повідомив власникам, що залишить команду наприкінці сезону. Гравці дізналися про це в січні 2024 року.

З того моменту всі почали ставити собі питання: що далі? Основний фокус керівництва був на відбудові структури — поверненні Майкла Едвардса у статусі головного виконавчого директора у футбольних справах та запрошенні спортивного директора Річарда Х’юза. Саме їм доручили знайти та призначити наступника Клоппа. Нові контракти для гравців у той період не входили до пріоритетів.

Для тих, у кого залишався рік за контрактом — Александера-Арнольда, Мохамеда Салаха та Вірджила ван Дейка — динаміка різко змінилась.

Коли Едвардс і Х’юз офіційно обійняли посади, їм дісталися, фактично, три ручні гранати. І вони добре розуміли: ситуація з контрактами не мала доходити до такої межі.

Невдовзі після свого призначення Х’юз ініціював термінову зустріч із Трентом — перша формальна пропозиція надійшла лише у квітні 2024 року.

До літа 2024-го з’явилися альтернативи. Шум навколо мадридського Реала посилювався, і Александер-Арнольд вирішив не поспішати — зважити все та обдумати єдину пропозицію, яка дійсно могла змусити його залишити Енфілд.

Безкоштовний відхід боляче сприймається фанами

Старт Ліверпуля під керівництвом нового менеджера Арне Слота виглядав обнадійливо, але вперше за кар'єру Трент реально почав замислюватися про інші варіанти.

Яким би було те саме хвилювання, яке відчував ван Дейк, переходячи з Саутгемптон», або Салах і Аліссон, коли прибули з Роми? Як це — залишити комфортне середовище, як це зробив Алексіс Мак Аллістер, пішовши з Брайтона заради Ліверпуля, або сам Арне Слот, що прийняв виклик і покинув Феєнорд?

Це досвід, якого було позбавлено "людей одного клубу" в минулому. І саме це Трент не хотів колись згадувати з жалем — шанс залишити дім, адаптуватися до нової культури, запалити фанатів іншого клубу, протистояти незнайомим суперникам на нових аренах.

На певному етапі він вважав, що все станеться навіть раніше. У новорічну ніч він був у Венеції на відпочинку, коли в ЗМІ просочилась інформація про те, що Реал зробив офіційну пропозицію в £20 мільйонів. Тренту було цікаво, як відреагує Ліверпуль.

Миттєва відмова, ймовірно, мала стати сигналом самому гравцю: клуб не хоче його втрачати і готовий боротися, навіть якщо часу лишилось обмаль. Те саме стосувалося і Салаха з ван Дейком — обидва врешті-решт підписали нові угоди лише за два місяці до завершення попередніх.

Та одночасно ця відмова могла бути і меседжем для вболівальників: якщо Реал робить офіційну пропозицію, значить, контакти з боку гравця або його оточення вже мали місце. Такі трансфери не ініціюються, якщо мадридці не впевнені, що гравець хоче приєднатись. Із цього моменту напрямок руху став очевидним.

Наслідки не змусили себе чекати — частина фанатів відреагувала на ситуацію з Трентом так само болісно, як і в 1999 році на трансфер Стіва Макманамана за правилом Босмана. Те, що Александер-Арнольд піде безкоштовно, болить — навіть попри те, що клуб свого часу не витратив на його трансфер жодної копійки.

Найнижча точка — після новини про Реал

Найважчим моментом став січневий матч проти Манчестер Юнайтед (2:2) — перша гра Александер-Арнольда після новини про інтерес Реала. Його виступ того дня був настільки розмитим, що, за його зізнанням друзям, він узагалі не пам’ятає, як перебував на полі Енфілда. Для нього багато важило, що одним із перших, хто підійшов і переконався, що з ним усе гаразд, був спортивний директор Річард Х’юз.

Вирішивши довести свою відданість клубу, Трент стрімко відновлювався після травм — задньої поверхні стегна, чотириголового м’яза та гомілкостопа — щоби допомогти в чемпіонській гонці.

Не обійшлося і без гучних святкувань. Зокрема, після голу у ворота «Вест Гема» він приклав долоню до вуха, звертаючись до вболівальників — пізніше він пошкодував про цей жест, який був спрямований на тих кількох, хто сумнівався в його любові до клубу.

Більш пам’ятним залишиться інший момент — коли Трент зняв футболку після переможного голу в Лестері, який відкрив шлях до здобуття титулу на Енфілді в матчі проти Тоттенгема. Це був жест фаната Ліверпуля в Александер-Арнольді — фінальний порив, а не натяк на зміну рішення.

Реакція партнерів по команді та тренера багато що говорить про те, як його рішення сприйняли всередині клубу. Оскільки гравці вже знали про вибір Трента, вчинок ван Дейка, який буквально виштовхнув його вперед, щоб той прийняв овації, і слова Слота про вклад захисника в ще одне чемпіонство — все це свідчить про загальну повагу тих, хто працював із ним. "Було б смішно, якби хтось засумнівався в його відданості клубу", — сказав Слот.

Таку думку, ймовірно, поділяють і ті, хто засмучений його відходом, але щиро цінує його загальний, легендарний внесок. У самому клубі панує радше взаємна повага, ніж образа. Реакція трибун у матчі проти Арсенала в неділю покаже, чи пошириться це й на фанатів.

Звісно, знайдуться ті, хто не зможе прийняти його рішення — і згадується реакція одного з власників клубу в день, коли Філіппе Коутінью благав відпустити його в Барселону в 2018 році: "А як же наші мрії? А мрії вболівальників, твого тренера, партнерів? Хіба вони не важливі?"

Але головна відмінність цієї історії в тому, що Александер-Арнольд йде з медаллю переможця на шиї — так само, як Кевін Кіган, коли переходив до Гамбурга в 1977-му, чи Грем Сунесс, який у 1984-му залишив Ліверпуль заради Сампдорії. Або Ян Раш, коли він вирушив до Ювентуса в 1987 році — вони покидали команду, яка була на вершині.

Відтоді, як його переїзд до Іспанії став реальністю, постійно згадують сцену з Зоряних війн — фінальну розмову Обі-Вана Кенобі з Енакіном Скайвокером. "Ти був обраним", — волають фанати Ліверпуля. — "Ти мав знищити Реал, а не приєднатись до нього".

Александер-Арнольд увірвався до першої команди Ліверпуля юнаком, який колись перелазив через стіни Мелвуду, щоб побачити своїх кумирів. Його найзаповітнішою мрією було — стати капітаном клубу назавжди.

Його сценарій ніби був написаний наперед — він мав стати наступним Стівеном Джеррардом. Але якщо критика посилиться, він може доречно нагадати, як завершилася історія самого Джеррарда: 34 роки, п’ятнадцятихвилинна зустріч у кабінеті гендиректора, де йому сказали: "Дякуємо за все, але не можемо гарантувати тобі місце в основі наступного сезону. Удачі в МЛС".

Александер-Арнольд стане ще одним, хто зрозуміє: поки легенди залишають клуб на його умовах — їм аплодують і влаштовують почесні коридори. Ідеш за власним рішенням — будь готовий до наслідків. Це і благословення, і прокляття геніального футболіста.

Якою б не була реакція, Трент планує повертатися на Енфілд у наступному сезоні й після завершення кар’єри. Коли дозволить графік, він сидітиме на Головній трибуні у VIP-ложі — підтримуючи колишніх партнерів і нове покоління зірок.

Він знає, що критика триватиме. "Я б ніколи не покинув Енфілд заради Реала", — це звичне звинувачення, яке колись адресували Майклу Оуену та Стіву Макманаману. Як і вони, Трент, хай би як це не подобалося легендарній трибуні Коп, знайде втіху у найвлучнішій відповіді: "Лише найкращі гравці свого покоління отримують такий шанс".

The Telegraph