Журналістка Євгенія Вірлич розповіла про погрози та цькування. Її колеги офігіли та показали, що пише сама Вірлич

Напередодні Антоніна пішла собі в театр, вивчати знаменитий УКРТЕАТРОБУМ. Але впродовж усієї вистави і згодом її обговорення (що часто буває значно цікавішим за саме дійство) месенджери вашої авторки почали розриватися. Колеги масово слали мені матеріал «Жінок в медіа». Мовляв, подиви, який срач. 

Мене двічі просити про таке не треба. Заходжу і читаю статтю. У ній ідеться про журналістку, головну редакторку херсонського видання «Кавун.City» Євгенію Вірлич. Заголовок такий: «“Мене засуджують за тіло, заїкання і навіть за те, що не маю дітей”: як редакторка “Кавун.City” стикається з онлайн-насильством через професійну діяльність».

Матеріал починається з того, що Євгенія «живе під тиском погроз, цькувань і замовних кампаній. За професійну діяльність її атакують місцеві чиновники та блогери, пов’язані з політикою». Журналістка каже:

«Образи і погрози на свою адресу чую регулярно. Дуже часто — від людей, яких не знаю. Але і від тих, кого знаю, також. Здебільшого це відбувається хвилями: з’являється якийсь привід, у якому я беру участь, і одразу ллється потік відбірного хейту в мій бік. Пригадую, як у листопаді 2019-го почалася хвиля образ у мій бік від мого вже постійного хейтера. З’ясувалося, що йому заплатили, аби мене “відволікти”, і, тим часом, вкинути на приватизацію 87 об’єктів замість 12, серед яких — бібліотеки». 

«Жінки в медіа» в матеріалі також пишуть про своє дослідження спільно з ЮНЕСКО «Її голос — мішень для них: гендерно зумовлене онлайн-насильство щодо українських журналісток». У ньому йдеться про те, що 81% опитаних медійниць стикалися з різного штибу онлайн-насильством. 

А вашій Антоніні одразу стало цікаво, як же решта 19% колег примудрилися з ним не зустрітися? Бо я бачу це діло в соцмережах мало не щодня. Як на адресу жінок, так і чоловіків. І слово «журнашлюха», яке згадується в матеріалі, вже давно не має жодного гендеру — так називають усіх без розбору. 

Хай там як, після прочитання заходжу я в коменти на фейсбуку — і волосся моє стає дибки. Бо туди прийшли херсонські журналісти й громадські діячі з кількома уточненнями, так би мовити. Вони звинуватили «Жінок у медіа» в однобокості та приховуванні інформації. За їхніми словами, Вірлич має дуже кепську репутацію у себе в регіоні, зокрема через постійне онлайн-насильство вже зі свого боку. І накидали мільйон скринів. Подаю лише частину — заходьте на сторіночку «Жінок в медіа» та решту читайте самі. 

Але необхідно зазначити, що ці коментарі хоч і красномовні, та все ж відірвані від контексту. Як і практично будь-які скрини.

А ще пропонують змінити назву статті на ось таку:

Ну, напевне, достатньо. Матеріал про Євгенію розмістили також у соцмережах центру прав людини «Зміна».

І теж отримали на горіхи в коментарях. 

Журналістка видання «Мост» Олена Гнітецька пише, що Вірлич фактично шкодувала, що колега лишилася живою після обстрілу. 

А ось що на всі ці закиди відповідає правозахисниця та голова ГО «Жінки в медіа» Ліза Кузьменко. 

Також «Жінки в медіа» забанили щонайменше двох людей, які писали коментарі. Самі вони стверджують, що до образ не вдавалися. Серед них — Лілія Якубсон, з якою у Вірлич був затяжний конфлікт. 

У 2018 році Лілія напала на Євгенію у приміщенні Херсонської ради. Більше почитайте тут. За словами Вірлич, Лілія Якубсон завдала їй кілька ударів, після чого журналістка опинилась у лікарні, де в неї діагностували струс мозку середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження.

Євгенія пов’язує цей напад із низкою публікацій, які мали стосунок до Якубсон, її чоловіка Олександра Власова та депутатки Херсонської міськради Ірини Ценкер. Лілія ж твердить, що Вірлич писала образи на адресу її малолітньої дитини. І тут наголосимо: неприпустимими є що напад на людину, що образи на адресу дітей.

Уже згодом Євгенія мені прокоментувала, що ніяких образ на адресу дитини вона не писала: «Там і близько про дитину не було. Мої моральні принципи дозволяють мені різко висловлюватись щодо багатьох питань, але я ніколи не переходжу певних меж, одна з яких — діти. В процесі суду і слідства жодних даних щодо образ дитині не було. Ну бо не було такого».

Шкода, на відео Лілія просто показує папери з роздруківкою, але не цитує, що там написано. Тому, як то кажуть, всєй правди ми нє узнаєм. 

А якщо ви ще не втомилися від цих розбірок, то ось вам допис Вірлич, який вона опублікувала вже після цих коментарів. Тексту багато, але маємо таку думку: ображати у відповідь на образи — це ок.

Ваша Антоніна не витримала і написала Євгенії. Уточнити, як вона трактує всі свої висловлювання на скринах і чи не вважає їх цькуванням, хейтерством та онлайн-насильством. Колега люб'язно погодилася відповісти і пояснила частину своїх реакцій. Наприклад, ось цю:

«Пан Григорій приходив спочатку до постів і вимагав звітів, причому я їх реально спочатку дублювала. Потім розповідав, що ми невідомо кому роздали ті павербанки. Згодом став просто чи не під кожним моїм дописом ходити і сверлити, що ми невідомо кому їх роздали. Ну от таким чином я відповіла і просто забанила. Так, я роблю так у випадках, коли люди заганяються. Бо нормальною мовою він не зрозумів і продовжував реально задовбувати, хоча на сайті все є і ми завжди відкриті для комунікації і пояснень в разі затримок. У нас багато зборів, частина була на сайті (https://kavun.city/crowdfunding), ми уважно ставимось до звітування. Я — жива людина з емоціями».

А ось що вона каже про цей коментар:

«Зважаючи на аватарку, це пост, мабуть, 2022 року періоду окупації Херсона. Може, навіть я тоді ще й була в окупації, може, вже ні, не пригадую. Отрута — це Марина Гордєєва мені написала, що я отрутою бризкаю в коментарях чи постах. Йдеться про те, що Андрій Гордєєв (колишній очільник ОДА та її чоловік) під час окупації давав інтерв’ю “хорошим русским”, ще й називав прізвища, які не варто було називати (йдеться про комбрига Іщенка ось тут https://novapolshcha.pl/article/yak-brali-kherson-durist-abo-zrada/).

Не пам’ятаю, що за пост був і ситуація, але скриншот — саме про ось цю ситуацію з інтерв’ю Гордєєва. Тут знову ж таки, я — людина жива, емоційна і щира )). Я була в окупації, мене шукали ФСБшники і мені було до сказу страшно. Я розумію, що це інтерв’ю могло коштувати людині життя. Ще й кому — “хорошим русским” оце розповідати. Під час окупації я взагалі багато ходила по коментарях і не стримувалась взагалі. До речі, з Гордєєвим ми зрештою порозумілись, нещодавно списувались щодо іншої неприємної ситуації і цілком нормально поспілкувались».

І ще — про це. Нагадаю (бо серед цих скринів реально можна заплутатися), що це допис, який журналістка Олена Гнітецька розцінила як розчарування Євгенії, що вона лишилася живою.

«Я пам’ятаю цей допис. Тоді росіяни обстріляли центральний ринок зранку у Херсоні — шестеро людей загинули. Я дивом поїхала з міста раніше, хоча планувала залишитись. А жила я у друзів в центрі. Не відмовляюсь від жодного свого слова. Мені до сказу боляче сприймати кожен обстріл міста, особливо коли я бачу, скільки провокаторів, зокрема тих, хто називає себе журналістами, знімають пересування містом, оприлюднюють у соцмережах і тим самим дуже допомагають росіянам.

Знімати пересування Херсоном у нас заборонено — російські дрони літають в шаленій кількості, не кажучи про близькість інших видів озброєння. Знімаючи свої пересування і публікуючи, люди хайпують, додають собі підписників і шкодять місту. Це хайповий контент. Можна у місцевих, хто живе постійно там, запитати. Так, росіяни будуть обстрілювати попри те, знімає хтось чи ні. Але нащо їм допомагати?

Я не буду змінювати пост через те, що написала його на емоціях, а писала я на емоціях. Я — жива людина. Так, мені прикро, що написала саме так, це дійсно виглядає дико. Але ще раз: я — жива людина, якій болить місто і люди. Я терпіти не можу провокаторів — вони лише допомагають росіянам. І я це висловлюю без зайвих прикрас».

Загальну відповідь Євгенії на моє запитання можна підсумувати так:

«Я ніде не приховую свого характеру: я доволі прямолінійна. І мені набагато легше сказати людині, що я про неї думаю, аніж перетравлювати ситуацію, яка мене бентежить, всередині, шкодячи своєму здоров’ю. Я так робила на самому початку хейтерських атак — мовчала, ігнорувала. Це дуже погано відобразилось на моєму здоров’ї. Я почала відповідати. І до того була поганою, і потім кращою не стала для своїх хейтерів, але принаймні я даю вихід своїм емоціям.

Так, я роблю це в соцмережах, бо особливість моєї роботи — це відкритість до підписників, спілкування з ними. І моє переважне спілкування — це волонтерство, зокрема Силам оборони України, навчання, ситуація в Херсоні та в окупації на Херсонщині і ще багато чого. Мене треба дуже сильно довести, аби я послала і образила. І в більшості випадків такі ситуації завершуються, до речі, мирно: або моїми, або взаємними вибаченнями. Але про це скриншотів щось не накидали». 

А тим часом «Жінки в медіа» накатали новий допис. Несемося — реакція на реакцію.

Ми розуміємо, що публікація викликала реакцію з боку інших журналістів, зокрема критичні зауваження щодо особистості пані Вірлич, її поведінки в медіаспільноті та звинувачення у можливій співпраці з політиками або створенні замовних матеріалів. Хочемо підкреслити, що:

ГО "Жінки в медіа" не є розслідувальною організацією й не проводить журналістських розслідувань конфліктів або перевірки професійної етики колег;

Метою нашого проєкту є виключно протидія онлайн-насильству щодо жінок, які працюють у сфері медіа;

Ми не надавали оцінок іншим сторонам конфлікту, окрім самої постраждалої, яка добровільно надала інформацію про свій досвід.

Водночас ми звернулися до кількох журналісток, які залишали коментарі, з пропозицією зафіксувати й їхні кейси — за наявності підтверджень фактів онлайн-атаки або погроз. На жаль, вони відмовилися від публічної документації погроз щодо них на нашому ресурсі».

Але це зовсім не поставило крапку в колотнечі. А навпаки. Бо в коментарі прийшли журналістки, які «відмовилися» (або їхні знайомі) й написали, що все не зовсім так, як сказано в дописі.

Оскільки ми на сторіночках нашого видання постійно пишемо про срачі, то добре знайомі з проблемою так званого хейту. І складністю відділити його від хейту справжнього. Адже публічні люди (не всі, але точно більшість) після якихось зашкварів обожнюють усе пояснювати ненависниками в мережі, булінгом, цькуванням, комсомолом, лінчуванням та розпинанням на хресті. 

Згадайте, приміром, один зі скандалів навколо «Кварталу», коли вони зробили номер про Сіськадовськ, чим вкурвили велику кількість херсонців та конкретно мешканців Скадовська.

Тоді акторка «Кварталу» Ірина Гатун перепросила в тих, кого цей номер справді образив. Але водночас частину критиків вона назвала проплаченими ботами. Теж класика вітчизняної «кризової комунікації»: 

«Але тим проплаченим тварям, які спеціально піднімають цей хейт: ви і ваш Путін — х*йло». 

Це, звісно, не скасовує того, що кібербулінг — серйозна і реальна проблема. Але, вочевидь, до його вивчення потрібно підходити максимально зважено і навчитися відділяти його від типових колотнеч, які щодня відбуваються в наших соцмережах.