Правительство меньшинства или союз с ультраправыми: какую сенсацию принесли выборы в Португалии
Правительство меньшинства или союз с ультраправыми: какую сенсацию принесли выборы в Португалии

Правительство меньшинства или союз с ультраправыми: какую сенсацию принесли выборы в Португалии

Поки у неділю 18 травня увага багатьох українців (і не лише українців) була прикута до другого туру президентських виборів у Румунії (де результат вийшов позитивним для нас) та першого – у Польщі (де поки ситуація виглядає досить тривожно), на виборчі дільниці прийшли і в зовсім іншій частині Європейського континенту – Португалії.

І хоча тамтешні дострокові парламентські вибори отримали значно менше уваги, вони потенційно можуть мати не набагато меншу вагу.

По-перше, Португалія – ще одна європейська країна, яка входить у тренд поступової "нормалізації" крайніх правих партій.

У цьому випадку ситуація має власний символізм, адже після повалення націоналістичного режиму Антоніу Салазара у 1974 році португальці будь-що уникали масової підтримки крайніх правих ідей.

для Португалії це треті за три роки дострокові парламентські вибори.

Причому останній рік при владі в країні перебував уряд меншості, який – варто віддати належне – міг похвалитися стабільністю, і все ж балансував на межі вотуму недовіри (який його зрештою і "поховав").

За таких обставин нинішні дострокові парламентські вибори в Португалії можуть бути далеко не останніми, а політична нестабільність – укоріниться та перетворить країну на таку собі "другу Болгарію".

Більше – в матеріалі "Європейської правди".

Корупційне дежавю.

Ситуація, в яку втрапив Луїш Монтенегру, в дечому нагадує прикрощі, які спіткали його попередника-соціаліста (а нині – президента Європейської ради) Антоніу Кошту.

Як і тоді, так і зараз причиною дострокових виборів став корупційний скандал за участю португальських топпосадовців.

У випадку Кошти, однак, його безпосередня причетність так і не була поки доведена, а у відставку він пішов превентивно.

А от Монтенегру був безпосередньою причиною оголошення його уряду вотуму недовіри.

У 2021 році – ще до того, як піти у велику політику, – лідер соціал-демократів (варто нагадати, що в Португалії це є партією правого політичного спектра) заснував групу компаній Spinumviva, яка, серед іншого, надає послуги у сфері аналізу даних.

А щоб не було конфлікту інтересів, Монтенергу передав управління бізнесом своїм синам і дружині.

Але от конфлікту інтересів, як зʼясувалося, все ж не вдалося уникнути.

Португальські ЗМІ зʼясували, що премʼєр нібито продовжував отримувати дохід від Spinumviva, та ще й лобіював кілька рішень, які підозріло накладалися на сферу інтересів сімейного бізнесу.

Це вже не кажучи про те, що про існування Spinumviva португальська громадськість уперше дізналася саме з журналістських розслідувань, а не від Монтенегру особисто.

Протягом лютого-березня проти уряду Монтенегру ініціювали вотум недовіри ледь не всі опозиційні партії: крайні ліві комуністи, ультраправа Chega і, зрештою, соціалісти.

Усі вони провалилися.

Так могло б тривати й далі, але у Соціалістичній партії почали активно лобіювати створення парламентської комісії з розслідування сімейного бізнесу Монтенегру.

І тут уже сам премʼєр подав вотум недовіри своєму уряду, який отримав необхідну більшість голосів і призвів до розпуску правоцентристського кабінету.

Звісно ж, в опозиції звинуватили Монтенегру в тому, що він просто не хотів заблокувати парламентське розслідування – адже через вибори парламент буде розпущений.

Але сам він сказав, що на тлі всіх звинувачень хотів "уникнути деградації інституцій і втрати політичної стабільності" та перевірити, чи має підтримку більшості депутатів.

Покарання соціалістів.

Здавалось би, звинувачення Луїша Монтенегру в корупції мали вдарити по рейтингу Демократичного альянсу – очолюваної ним коаліції, де головну роль грає його Соціал-демократична партія.

Але виявилось навпаки: правоцентристи здобули більшість, та ще й трохи покращили представництво в парламенті, здобувши третину голосів і 89 мандатів проти 80, які в них були в попередньому скликанні.

Натомість португальці більше говорили про хронічні проблеми імміграції та доступності житла.

А зростання населення своєю чергою тисне на й без того дефіцитний ринок житла, де ціни у 2024 році вкотре підскочили – на 9% у річному вимірі.

При цьому, попри одні з найкращих у єврозоні показники зростання бюджету та скорочення державного боргу в останні роки, Португалія й досі залишається однією з найбідніших країн Західної Європи.

Середня місячна зарплата в країні становить 1200 євро (для порівняння, в сусідній Іспанії вона удвічі більша).

До цього треба додати й більш очевидний факт: треті за три роки дострокові парламентські вибори банально втомлюють португальського виборця – який, цілком природно, хоче стабільності, а не постійної зміни уряду (який до того ж ще й уряд меншості).

Останнє добре пояснює, чому Соціалістична партія Португалії стала аутсайдером на голосуванні: адже в уявленні громадськості саме її наполягання на вотумі недовіри та парламентському розслідуванні призвело до дочасних виборів.

Соціалісти зрештою набрали менш як половину голосів португальців і залишилися з 58 мандатами, втративши аж 20 з них.

А лідер партії, колишній міністр інфраструктури Педру Нуну Сантуш, оголосив про відставку на наступний день після виборів.

Але на цьому проблеми для Соціалістичної партії не завершилися.

28 травня має бути оголошений остаточний результат голосування в чотирьох закордонних округах, і вона може опуститися з другого на третє місце – вперше з часів відновлення демократії в Португалії пів століття тому.

Натомість за таких розкладів місце другої найбільшої партії може посісти ультраправа Chega.

І це також стане прецедентом – вперше за останні пів століття крайня права сила стане головною опозицією в Португалії.

Ультраправі ламають систему.

Chega – це непересічне явище португальської політики.

Жодній партії крайнього правого спектра не вдавалося так швидко здобути прихильність виборців у країні, яка намагається не допустити повторення диктатури Салазара.

Для порівняння: у 2019 році Chega мала аж одного депутата в парламенті – свого лідера Андре Вентуру.

А нині вже зможе похизуватися 58 (!) мандатами – стільки ж, скільки в соціалістів.

"Ми не перемогли на цих виборах, але увійшли в історію.

Системі двопартійного керування в Португалії настав кінець",.

заявив Вентура наступного дня після виборів.

І якщо закордонне голосування додасть ультраправим кілька мандатів, то з його словами важко буде посперечатися.

Секрет успіху Chega так само простий: у своїй кампанії вони робили активний наголос на темах імміграції та вартості життя.

До того ж – і це пояснення спільне і для інших європейських країн, від Болгарії до Румунії – для багатьох пересічних виборців дві партії, які перманентно перебувають при владі, вже встигли заплямувати себе корупцією та періодом перебування під час економічної кризи кінця 2000-х.

Енергійна кампанія колишнього спортивного коментатора Вентури, яку наприкінці дещо підкосила його хвороба, стала найкращою альтернативою для тих, хто розчарувався в соціалістах і соціал-демократах.

До того ж вона мобілізувала молодь, яка в західноєвропейських країнах традиційно рідше ходить на вибори, та активно послуговувалася соцмережами.

Щоправда, і у Chega не все так безхмарно.

Політсила, яка старанно створювала свій імідж антикорупційної, зазнала болючого іміджевого удару – в останні місяці у корупційні скандали вляпались двоє її депутатів.

Приміром, одному з них інкримінують крадіжку особистих речей пасажирів з аеропорту Лісабона, які він потім перепродавав онлайн.

І хоча у Chega від скандального депутата відхрестилися, а він згодом склав мандат, свій слід це залишило.

Небезпечна коаліція або уряд меншості?.

Попри покращення електоральних здобутків, правоцентристський Демократичний альянс не набрав необхідної мінімальної більшості у 116 депутатів.

Не отримує блок її і з потенційними політичними союзниками – лібералами (девʼять мандатів).

На формальне обʼєднання із соціалістами розраховувати не варто: єдиний у сучасній історії досвід формальної коаліції двох партій відбувся у 1980-х роках, та й позиції обох таборів не настільки близькі, як колись.

Ситуація змінилася навіть у порівнянні з попереднім політичним циклом, коли Монтенегру і Сантуш домовилися про співпрацю, а соціалісти навіть (хай і не без суперечок і затримок) підтримали проєкт бюджету правоцентристів на 2025 рік.

Натомість корупційний скандал лідера Демократичного альянсу, яким активно користалися соціалісти, та провал останніх на виборах ще більше віддалили обидва табори.

Отже, для того, аби Луїш Монтенегру втримав премʼєрське крісло, він має два варіанти: створити коаліцію з ультраправою Chega або розраховувати на уряд меншості, як це було в парламенті попереднього скликання.

Обидва ці варіанти не позбавлені проблем.

Монтенегру як під час минулих виборів, так і зараз категорично відкидав обʼєднання з ультраправими, заявляючи, що вони не можуть входити до складу уряду – попри те, що в Соціал-демократичній партії є авторитетні голоси, які варіант співпраці з Chega допускають.

З іншого ж боку, тільки голоси Chega наразі здатні забезпечити правоцентристам стабільну більшість.

Сам Монтенегру наразі налаштований і далі очолювати уряд меншості, але питання про те, чи вдасться йому пройти "сигнальне" голосування в парламенті і як в умовах зростання політичної поляризації – та впертої відмови співпрацювати з Chega – такий уряд зможе стабільно функціонувати, залишається відкритим.

Більше ясності можуть принести подальші місяці – адже політичний цикл у Португалії на дострокових парламентських виборах не завершується.

У липні португальці голосуватимуть на місцевих виборах, а в січні 2026-го – обиратимуть президента.

І якщо Демократичному альянсу не вдасться зберегти хоча б відносне лідерство на місцевих виборах, то Луїш Монтенегру опиниться перед дилемою – порушити свою передвиборчу обіцянку ціною політичної стабільності чи відійти вбік та передати лідерство у своїй партії комусь іншому.

Інакше ж Португалія ризикує повторити досвід Болгарії, де політична стабільність не настала і після шостих дострокових парламентських виборів за три роки.

Автор: Олег Павлюк,.

журналіст "Європейської правди".

Источник материала
loader
loader