Російські НПЗ, друга річниця атак. Фінансовий двигун війни

У травні 2023 року українські далекобійні дрони почали атаки на російські нафтопереробні заводи. Два роки — більш ніж достатній строк для висновків.

Підстави для ударів по НПЗ очевидні. Колись давно покійний сенатор Джон Маккейн назвав Росію бензоколонкою, яка прикидається країною. Цей образний вислів влучно вказує на суть економіки Росії — вона є майже монотоварною, цілком залежить від видобутку й експорту викопного палива, насамперед — нафти. Руйнування цього сектору економіки Росії — цілком правильна стратегія у війні на виснаження.

Україна в кінці 2022 року втратила шанс на ведення асиметричної маневрової війни, яка дала можливість звільнити від рашистів Київську, Чернігівську, Сумську, Харківську область і місто Херсон. У нас для розвитку успіху не було необхідної зброї, західні партнери побоялися її нам надати, страх перед Росією був і є сильнішим за раціональність. Із 2023 року після провалу нашого наступу війна перейшла в позиційну окопну стадію, яка може тривати роками до вичерпання ресурсів однією з ворожих сторін.

Історія знає не один випадок, коли війни завершувалися не через військову поразку, а через вичерпання ресурсів. Найбільш відомий приклад — Перша світова війна: 1918 року Німеччина зазнала поразки, коли на її території не було жодного ворожого солдата. В позиційній війні на виснаження Україна має разючу слабкість порівняно з Росією: наша економіка в десять разів менша за російську, РФ має на 100 мільйонів більше населення, ніж Україна. Крім того, на боці Росії воює Північна Корея, це ще майже 30 мільйонів абсолютних рабів.

Зараз ми можемо дозволити собі витрати на війну приблизно на рівні витрат Росії, бо маємо допомогу країн Заходу, яка покриває приблизно половини всіх видатків (щоправда, не відомо, як буде далі, бо США відмовлять нам у допомозі, а Європа не зможе компенсувати зраду трампістів). Однак людський ресурс у будь-якому разі ніхто нам компенсувати не може, бо жодна держава не бажає воювати на боці України. Рано чи пізно ця нерівність ресурсів призведе до поразки, бо Москва готова воювати роками (помічник Путіна Мединський нещодавно сказав, що війна тривалістю 21 рік не є для них неприйнятною, посилаючись на російсько-шведську війну, що відбулася 300 років тому).

Як назвати того, хто платить бандиту та жертві водночас?

Час від часу, починаючи з 2022-го, в ЗМІ можна побачити прогнози, що економіка РФ ось-ось розвалиться, але вже понад три роки вони так і залишаються прогнозами. Ба більше, в середині 2024 року Світовий банк заявив, що Росія, за його класифікацією, переведена до групи країн із високим рівнем доходів. Отакий ось розвал економіки.

Єдина логічна стратегія в цих умовах — це удари по найважливішому сектору господарства РФ: паливно-енергетичному комплексу. Бо можливість фінансування війни Росією залежить передусім від доходів від нього. Фінансовий ресурс надзвичайно важливий у нинішньому збройному конфлікті, бо це перша в історії Росії війна, в якій солдати воюють не за «царя-батюшку», а просто за великі гроші. Тому ніколи ще збройна агресія РФ не вимагала таких фінансових ресурсів, як нинішній напад на Україну.

Незалежна дослідницька організація — Центр дослідження енергетики та чистого повітря (Centre for Research on Energy and Clean Air, CREA) — із 2022 року започаткувала проект під назвою «Фінансування путінської війни», який аналізує доходи Росії від експорту викопного палива. Вже понад три роки CREA регулярно публікує поточний аналіз цього джерела фінансування війни. Я неодноразово посилався на цю аналітику. Остання публікація CREA датована 14 травня цього року, ось графічний вигляд її підсумку.

Як бачимо, стрімке скорочення доходів відбувалося з березня 2022-го впродовж року за рахунок скорочення доходів від трубопровідного експорту природного газу у Європу, хоча навіть зараз ЄС — найбільший покупець російського блакитного палива, випереджаючи Китай і Туреччину. Це єдиний помітний наслідок санкцій. Після закінчення дії цього фактору в середині 2023 року доходи від продажу газу стабілізувалися на рівні приблизно 600–700 мільйонів євро за день і таким залишалися до початку цього року.

Тенденція до зниження доходів в лютому-квітні 2025 року є наслідком не санкцій, а падіння цін на світовому ринку. Фізичні обсяги експорту з Росії зростають, наприклад, у квітні 2025 року збільшення становило 1%. Статистика з 2023 року достовірно демонструє кореляцію доходів російського бюджету не із санкціями, а із цінами на нафту.

Витрати на війну у Росії становлять, за наявними оцінками, не менше ніж 300 мільйонів євро за день. При ціні нафти 70 доларів і більше маржа на російській нафті перевищує витрати, тобто із 600 мільйонів доларів щоденного виторгу половину становлять доходи компаній і держави. Якщо ціна не достатньо висока, для фінансування війни Росія вимушена використовувати накопичені нафтогазові доходи попередніх років, які у неї мають назву «Фонд благосостояния». Кошти цьому фонду можуть вичерпатися в другому півріччі 2025 року.

Таким чином, за приблизними оцінками виходить, що для того, аби Росія відчула дефіцит фінансових ресурсів для ведення війни, виторг від експорту палива має впасти до 300 мільйонів євро за день і нижче.

Ми бачимо, що всі санкції із 2023 року виявилися порожнім звуком, ніякого суттєвого скорочення доходів від експорту палива не видно. Можна стверджувати, що й тільки що проголошений ЄС пакет №17, в якому заявлені обмеження проти «тіньового танкерного флоту», теж буде провальним, впливу на фінансові ресурси війни він не буде мати.

Причину цього легко зрозуміти, якщо розібратися в механізмі дії санкцій. Наприклад, санкції, що встановлювали обмеження ціни російської нафти у 60 доларів за барель. Лімітування ціни контролювалося через страховий поліс. Коли вартість була вищою від вказаної, росіяни використовували так званий «тіньовий флот», тобто спеціально придбані на анонімних власників і зареєстровані десь у Габоні чи Белізі кораблі, які страховку отримували не в західних страхових компаніях, а в російських. Ці кораблі часто відключають автоматичну систему позиціонування або вказують фальшиві координати, щоб їх не можна було відстежити; і використовують перевантаження нафти в відкритому морі, щоб приховати її походження.

Не розуміти агресора та жертву водночас? Це легко зробити, і ось як саме.

2023 року ці танкери перевозили більшу частину російської нафти. Проте зараз вони відіграють значно меншу роль у російському експорті, бо ринкова ціна впала нижче від санкційних 60 доларів; обмеження у вигляді лімітованої ціни втратили сенс. Російську нафту зараз транспортують танкери західних судновласників, серед яких перше місце посідають компанії Греції, члена ЄС та НАТО; ці танкери жодного стосунку до «тіньового флоту» Росії не мають. При такій ситуації на ринку санкції проти «тіньового флоту» просто абсурдні.

Чому західні країни замість дієвих санкцій приймають якісь муляжі? Легко зрозуміти чому: реальні обмеження можуть порушити рівновагу на світовому ринку палива, що призведе на зростання цін на бензозаправках усіх країн Заходу, чого не хоче уряд жодної країни.

Однак навіть, якщо уявити, що Захід буде спроможний запровадити не бутафорські, а реальні санкції, все рівно вони будуть мати незначний вплив на доходи Росії. Справа в тому, що головні споживачі російської нафти, нафтопродукті і вугілля — Китай, Індія, Туреччина, Бразилія — до обмежень проти Росії приєднуватися не збираються. А розмір ринків цих країн достатній, щоб поглинути більшу частину російського експорту.