Пішки до Відня: як ветеран ЗСУ та волонтер з Австрії збирають гроші на реабілітаційний центр

1 000 кілометрів пішки з України через Польщу та Чехію до столиці Австрії – Відня. Такий маршрут за 3 тижні подолали удвох ветеран Руслан Вовк та волонтер Артур Зайберт. Однак ішли вони не просто так, а з благодійною метою – зібрати кошти на будівництво нового реабілітаційного центру в Карпатах.

Артур, котрий є співзасновником громадської організації "Метаноя", з початку повномасштабної війни їздить в Україну з гуманітарною допомогою та помагає евакуйовувати цивільних із зони бойових дій. Руслан – ветеран війни, який відновлюється після поранення на Донеччині. І обох об'єднала спільна мета.

Після завершення походу до Відня, 24 Канал поспілкувався з Русланом та Артуром. Як організовували похід, які результати здобули, що робитимуть далі та яким має бути новий реабілітаційний центр – розповідаємо у матеріалі.

Як з'явилася ідея створити новий реабілітаційний центр

Артур – член Менонітської церкви. І задовго до повномасштабної війни меноніти різних країн підтримували зв'язок між собою, зокрема австрійські церкви працювали з церквами Запорізької та Дніпропетровської областей. Після 24 лютого 2022 року австрійські церкви допомагали українцям евакуйовуватися та облаштовуватися в Австрії, вчити мову, шукати роботу тощо. Водночас Артур також присвятив себе волонтерству й регулярно почав їздити в Україну – привозив гуманітарну допомогу, їздив у зону бойових дій.

Я, напевно, разів 30 був в Україні. Ми були в гарячих точках, евакуйовували людей. Бачили все це на власні очі, бачили поранених, бачили з чим доводиться боротися і які є проблеми. І все, що ти чуєш та бачиш, справді зачіпає та не відпускає, і потім всі ці історії ти везеш додому і ділишся з братами,
– розповідає Артур.

В Івано-Франківську волонтер познайомився з представниками Церкви Воскресіння, котрі допомагають ветеранам, що проходять лікування в місцевій лікарні. Артур долучився до них і також допомагав воїнам, зокрема й тим, що слухав їх. Після такого досвіду волонтер зробив висновок, що потрібно робити більше для відновлення ветеранів, бо зараз в Україні велика проблема з неприйняттям поранених воїнів.

У хлопців проблеми не лише фізичні, але й психологічні. Суспільство їх не сприймає – коли вони на фронті, то вони герої. Як загинуть – теж герої, десь буде плакат чи меморіальна дошка. А якщо вижив і залишився без рук чи без ніг, то людям якось байдуже, а ветеранам образливо. І це не одиничні випадки, багато хлопців про це кажуть,
– розповідає Артур.

Тому Менонітська церква Австрії та Церква Воскресіння з Івано-Франківська почали міркувати над тим, як би реалізувати амбітний проєкт для допомоги ветеранам.

Спершу хотіли ампутувати ногу: історія ветерана Руслана

Руслан мобілізувався до війська ще у березні 2022 року. Півтора року він проходив службу в тилу і, зізнається, йому дуже хотілося потрапити на передову, що і трапилося влітку 2023 року. Тоді Руслан потрапив на одну з найважчих ділянок фронту – село Урожайне Донецької області, де йшла літня кампанія з контрнаступу.

Однак Русланові не пощастило одразу ж на одному з перших виходів.

Це був просто жах. Сипало усе – фосфор, касети, танки, дрони… Наша бригада довго тримала те Урожайне. А я отримав контузію від прильоту з СПГ (станковий протитанковий гранатомет – 24 Канал). Мені було дуже зле, тому мене відправили на евакуацію. Коли ми йшли на евакуацію, мені стало краще і я хотів вертатися, але мені заборонили. Викликали машину, заховалися в кущах. І раптом побачили, що над нами завис дрон. Коли приїхала машина, ми застрибнули в неї на ходу й рушили, але майже одразу по нас влучив дрон. Всі вижили, але я побачив, що в мене з ноги тече кров,
– згадує Руслан.

Після надання першої допомоги на стабілізаційному пункті, Руслана евакуювали у Покровськ, звідти – до Дніпра, де прогноз був невтішний – доведеться ампутувати ногу, бо поранення надто складне. Чоловік протестував. Каже, що до поранення майже щодня і бігав, і любив футбол, тож змиритися з втратою ноги не міг взагалі. З Дніпра його евакуаційним потягом відправили до Івано-Франківська. Тамтешні лікарі взялися рятувати ногу воїна. І їм вдалося.

Після операцій – тривала реабілітація. Поранення було серйозним, тому Руслана звільнили зі служби. Однак попри це чоловік не залишається осторонь актуальних проблем. Й одного дня йому зателефонували представники Церкви Воскресіння, з якими він познайомився в лікарні й запитали його, чи не хоче він піти в похід на 1 000 кілометрів. Пропозиція була цікавою та ризикованою, адже після поранення таке навантаження на ногу – справжній виклик. Та Руслан прийняв його.

Як відбувався похід до Австрії

Артур каже, що принципово хотів вирушити в дорогу саме з ветераном, аби привернути більше уваги до проєкту. За попередніми підрахунками, будівництво реабілітаційного центру в Івано-Франківській області обійдеться у 2 мільйони євро. Варіантів для локацій зараз є кілька, але найперше необхідно зібрати кошти або ж бодай їхню значну частину, котра дозволить розпочинати роботи.

Руслан – символ усіх тих, для кого ми це робимо. Тобто Руслан в цьому поході представляв не себе і своє поранення, а всіх тих, хто постраждав. І мені здається, що це більше відгукується самим ветеранам, ніж те, що їх представляв би австрієць,
– каже Артур.

Руслан (праворуч) і Артур (ліворуч) у Львові / Фото, надане 24 Каналу

Артур з Русланом познайомилися наживо за день до виходу. До того мали кілька телефонних розмов.

До походу обоє готувалися, а Руслана переповнювало неабияке хвилювання. У межах підготовки чоловік разом із сином вирішили ходити пішки на великі дистанції – виявилося, що маршрут на 15 кілометрів подолати можливо, але потім відчувається сильний біль. Однак Артур запевняв ветерана, що він ітиме стільки, скільки зможе.

Суть походу була в тому, аби всі 1 000 кілометрів були пройдені, то ж Артур та Руслан іноді чергувалися – ішов хтось один. Чоловіків дорогою супроводжував автомобіль, в якому були речі та провізія, що полегшувало похід. Жили чоловіки у наметі та готували їжу самостійно.

Я кожного дня проходив від 8 до 12 кілометрів. Усе інше проходив Артур. Він пройде десь 30 кілометрів і я за день плюс-мінус 10, все залежало від погоди. Було дуже важко,
– ділиться Руслан.

Артур і Руслан на шляху до Відня / Фото, надане 24 Каналу

Ветеран, ділячись враженнями від походу, зауважив, що найкраще їх приймали в Чехії та Австрії. Після того як Руслан й Артур дійшли до Відня – похід завершився. Волонтер залишився в Австрії, а ветеран повернувся до України. Руслан зізнається, що дуже переймався через ногу, щоб бува, не було поганих наслідків.

Дорогою, бувало, набрякне нога. Дуже боліло і я боявся, щоб там не сталося якогось зміщення чи чогось гіршого. Але коли повернувся додому, то все було добре. Навіть є відчуття, наче я розпрацював ногу і мені стало легше,
– каже Руслан.

Артур каже коротко – після завершення походу було складно повертатися в реальність. Однак волонтер зауважує, що таке відчуття у нього після кожної поїздки в Україну.

Артур і Руслан / Фото, надане 24 Каналу

Робота над реабілітаційним центром тільки починається

Артур каже, що похід до Відня – це тільки початок величезної роботи, котра очікує на команду, котра працює над створенням реабілітаційного центру. Найпершим завданням все ще залишається збір необхідних коштів. Волонтер каже, що представлятиме проєкт на з'їзді рад церков в Австрії та інших подібних заходах. Ба більше, планують восени організувати подібний захід в Україні, аби залучити релігійні організації до будівництва, адже відновлення захисників та захисниць – важливе завдання для всіх.

Далі – проєктування та будівництво. Над цим готові працювати члени Менонітської церкви Австрії, котрі мають чималий досвід у відповідних сферах.

За словами Артура, своїм походом до Відня вони з Русланом дали початок великій історії й робота тільки починається.

Важливо. Долучитися до збору коштів на реабілітаційний центр може кожен – донатом на будь-яку суму на рахунок БФ "Метаноя"
БФ "МЕТАНОЯ ЮА"
ЄДРПОУ 45903631
UA423077700000026001111216407.