Де українська телеіндустрія позаду британської, де попереду — і чому
У травні я відвідала щорічну лондонську виставку та конференцію для бродкастерів MPTS. Ураховуючи масштаб заходу, він наштовхнув мене на декілька порівняльних роздумів та узагальнень про наш і британський ринки.
Одна з основних особливостей MPTS — це безплатний вхід. Чи багато ви в Лондоні бачили чогось безплатного у сфері телебачення та продакшну? Ідея MPTS у тому, щоби забезпечити доступ до івенту фрилансерам — і судячи з натовпу учасників, їх у цій сфері дуже багато. Організатори заздалегідь просили не мучити їхній персонал на вході та самостійно роздрукувати свої бейджі вдома.
Штучний інтелект — це тепер настільки популярна тема в Британії, що коли я вперше читала програму конференції, то думала, що її сайт зависнув: здавалося, що в жодному з 12 паралельних потоків дискусій узагалі не було тем не про ШІ. Наприклад, ВВС ще півтора року тому розказував, що використання ШІ в них заборонено. Каменями спотикання були нерозв’язані питання авторських прав на контент, на основі якого ШІ створює свій, і безпека корпоративних даних, які персонал завантажує до ШІ. А цього року від ВВС вже виступав програмний директор із генеративного ШІ.
- ;
Ще тут була доповідачка, яка сказала, що більше не покладається на інтуїцію при виборі гостей своїх шоу: тепер цей вибір робить ШІ, аналізуючи попередні виступи цих гостей в інших відео та реакцію на них аудиторії онлайн-платформ, де викладено ці відео. Водночас вона більше не дозволяє своїм співробітникам працювати віддалено, бо так втрачається неповторний ефект від людської взаємодії. Щоб ясніше сформулювати свою думку, проведу таку паралель. Нещодавно одне медіа так підсумувало дослідження «Детектора медіа» про медіаграмотність освітян: учителі користуються ШІ, але не дозволяють цього учням.
Старше покоління телевізійників час від часу зауважувало, що чимало того, що зараз сприймається як новинка, вони вже колись бачили у своєму професійному житті. Усе не те щоби рухається по колу, але розвивається по спіралі. Наприклад, уже 30% аудиторії подкастів дивиться їх на телевізорі, й ця частка продовжує зростати. Відповідно, подкастери тепер позиціюють свої проєкти як шоу і все більше інвестують у картинку.
А старше покоління тут — дійсно старше. Уявіть, на конференції виступали творці Strictly Come Dancing — про те, як робити одне й те саме шоу 22 роки. А також творці EastEnders — про те, як робити один і той самий серіал 40 років. Моя маленька знахідка від історії про цю мильну оперу — TV pickup. Так називаються пікові навантаження на британську енергосистему, коли під час рекламних пауз у популярних телешоу одночасно велика кількість домогосподарств умикає електрочайники, щоби підігріти воду для чаю чи кави. Енергетики ведуть дуже методичний підрахунок і рейтинг цих енергетичних піків. Часто вони припадають на провідні футбольні матчі. Але кілька епізодів EastEnders теж є серед лідерів.
Ураховуючи кількість і швидкість змін у медіасфері, у місцевої медіаспільноти теж є страхи щодо того, що одного дня все може зникнути: аудиторія піде кудись деінде, а успішні сьогодні медійники не встигнуть під неї перебудуватися. І тут є своя заспокійлива мантра, яку я чула не від одного спікера: британський контент не втратить популярності на глобальному ринку й у будь-якому разі продовжить заробляти за межами країни. Адже місцева індустрія здатна продукувати цікаві ідеї та втілювати їх у неперевершені продукти — і це правда.
А ще вона створює ці продукти зрозумілою на багатьох великих і заможних ринках англійською мовою — і це теж правда, але щодо цього також є жарт, що в США серіал Adolescence були змушені дивитися з субтитрами, бо британські актори говорять у ньому з дуже специфічними акцентами Північної Англії.
Хочете приклад швидких змін у медіасфері? Ось прогноз ВВС: до 2030 року цифрове наземне телебачення в Британії помре. Щоби відповісти на виклик міграції між платформами споживання контенту, торік тут ухвалили Media Act 2024, який, зокрема, вводить платформи VoD у сферу регулювання Ofcom. Над законом працювали чотири роки й він прийшов на заміну застарілому законодавству 2003 і 1990 років. Тобто принаймні темпи законодавчих змін у Британії дуже схожі на наші.
Але є питання, в яких українська індустрія накопичила навіть більше досвіду. Ви не повірите, але на конференції була панель «Як створювати FAST-канали». І один з її спікерів лише два місяці тому запустив свій перший FAST-канал. І пояснював, як його компанія прийшла до цієї ідеї — і це пояснення красномовно свідчить, чому в нас цього досвіду більше.
З одного боку, це бажання їх як правовласника витиснути побільше монетизації з наявного контенту. А з іншого — відповідь на зростання запиту глядачів на економію повсякденних витрат: Британія з 2021 року бореться з кризою вартості життя.
Водночас його візаві по цій панелі мав у своєму портфелі вже 35 FAST-каналів, оперував ними на глобальному ринку й розмірковував, що, можливо, одного дня вони почнуть знімати для своїх FAST-каналів… ориджиналс. Ми пам’ятаємо: все розвивається по спіралі.
Був на цій виставці ще один цікавий штрих. Уперше в моєму житті на професійному заході в усіх відвідувачів перевіряли сумки не тільки на вході, але й на виході. На вході охорона маркувала всю техніку, яку ви принесли з собою. А на виході перевіряла, чи не з’явилося там чогось непромаркованого. Здається, тут можливі крадіжки.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

